Гарячі теми:

Валерій ЛІЦКАЙ: українські гарантії повинні бути реальними

25 жовтня, 00:00

У понеділок лідер Придністров’я Ігор Смирнов відвідав Київ на запрошення Президента України і був прийнятий Леонідом Кучмою. Повідомляється, що на цій зустрічі Президент України висловився за розв’язання проблеми, що виникла через рішення Молдови замінити старі митні печаті, з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін і раніше підписаних документів. Під час візиту до Молдови прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха, що відбувся минулого тижня, до речі, так і не було досягнуто домовленості про створення спільних митних постів на українсько-молдавському кордоні. Водночас українські лідери завжди заявляли, що Київ виходить iз визнання територіальної цілісності Республіки Молдова, але виступає за наділення Придністров’я максимально широкими автономними правами. Інтерв’ю з членом делегації Придністров’я, міністром закордонних справ невизнаної республіки Валерієм Ліцкаєм, свідчить, що Тирасполь, м’яко кажучи, має інші погляди на свої перспективи та відносини з Кишиневом та більш налаштований диктувати свої умови, мабуть, розраховуючи на можливе введення у регіон українських миротворчих підрозділів. Як видно, придністровці, не бажаючи говорити про це на офіційному рівні, не хочуть мати з Молдовою нічого спільного, не маючи водночас ніякої міжнародної підтримки (керівництво Придністров’я зарубіжні вояжі звичайно здійснює з російськими паспортами). Неврегульована проблема повинна б поставити перед українським керівництвом досить гострі питання.

— Як можна оцінити нещодавній візит прем’єр-міністра України до Молдови з погляду керівництва Придністров’я?

— Як... Повинен сказати, що нас не допустили до роботи делегації українського прем’єра. Хоч ми маємо право брати участь у зовнішній політиці Молдови, і раніше наші представники постійно брали участь в роботі українсько-молдавської комісії. І цього разу ми мали намір розглянути на зустрічі з Анатолієм Кінахом кілька цікавлячих нас питань. Ми відправили запит через Посольство України і через МЗС Молдови, але нас просто «акуратно» не допустили до цієї роботи. Це недивно, бо такий самий маневр було зроблено, коли приїздив російський прем’єр. І туди нас не пустили. Тому ми не маємо детальної інформації про хід візиту й змушені судити з преси, за, так званими, непрямими ознаками.

Я вважаю, що це був нормальний робочий візит. Якихось особливих успіхів не було. Наскільки я знаю, більшість питань вирішена.

Те, що нас безпосередньо стосується і нас цікавить, — це питання про кордон. Адже ми просили про зустріч iз українською делегацією не з цікавості. Ми маємо кілька сот кілометрів кордону з Україною. Ми її контролюємо, охороняємо. І тому просто незрозуміло, як Україна та Молдова збираються її делімітувати без нашої участі. Саме тому нам довелося приїжджати у Київ і вже тут обговорювати ці питання. Хоча могло б відбутися нормальне трьохстороннє обговорення під час візиту Анатолія Кінаха до Молдови.

— Який взагалі порядок денний придністровської делегації на переговорах з Україною?

— Порядок денний включає близько 10 питань. 90 відсотків з них — поточні економічні. З політичних питань ми хочемо домогтися вирішення нинішньої митної кризи на українсько-молдавському кордоні. А також вирішити питання про направлення українських миротворчих військ до ПМР.

— Розкажіть про суть митної кризи. Чи тільки у новій митній печаті, що її запровадила Молдова, її суть?

— Нам вдалося отримати проект протоколу про спільні пости, який Молдова представила Україні. Це жахливий документ, де чорним по білому написано, що молдавські митники знаходяться на українській території на спільних постах, а українські прикордонники повинні забезпечувати їм фізичний захист. При цьому молдавський митник може показати пальцем на будь-яку людину, що проїжджає через кордон Придністров’я та Молдови, і її повинні арештувати і в наручниках доставити у Паланку, де передати молдавській владі. Так і написано в дужках «в наручниках». Будь-який вантаж, на який вказує митник, має бути доставлений під захистом українських прикордонників у Паланку й переданий владі Молдови. Це вже не просто економічна блокада…

Взагалі, з кінця серпня Молдова повністю змінила стратегію щодо Придністров’я. Одночасно було запущено три програми боротьби: дипломатичної, пропагандистської, банківської і в центрі всього — економічної.

Я можу сміливо сказати, що це вже, напевно, п’ята економічна війна за останні роки. Ми вже знаємо, як ця система буде реалізовуватися крок за кроком. Вони почали з того, що ввели на митних постах нові печаті. Для нас це дуже болючий елемент, тому що ми — експортна республіка. Ми живемо тільки за рахунок того, що ми продаємо. І, природно, без митної печаті наш бюджет лусне по швах.

У нових митних правилах Молдови є посилання нібито на вимоги ВТО. Але це є абсолютною вигадкою, бо ВТО дає 5 років на поступову, плавну адаптацію всіх елементів. По- друге, у ВТО немає жодних обов’язкових вимог щодо митних печатей. Є міжнародні стандарти з митних справ. Тобто, нагальної потреби замінити печаті не було.

Насправді йде боротьба за право контролю.

— Пан міністр, якими можуть бути наступні кроки керівництва Молдови?

— Не виключено — наступним ходом Молдови буде блокада наших банківських зв’язків і рахунків, напевно, буде запущено «чорний піар», мовляв, у нас відмиваються гроші терористів і щось подібне. Але в той же час молдавська сторона не проти того, щоб наші заводи працювали через Центральний банк Молдови.

Далі буде оголошено про необхідність обов’язкової реєстрації наших підприємств у Кишиневі. Якщо не зареєструєшся, не отримаєш ані митної печаті, ані банківських рахунків. Навіщо це робиться? Для розв’язання ключового питання — права власності. Як тільки наші підприємства у них реєструються, молдавський уряд оголосить їх власністю Республіки Молдова. І тоді зареєстрований завод повинен платити податки у казну Молдови, а не нам. І, природно, за необхідності, його можна продати, будь-яку його операцію оскаржити в міжнародному суді. Його можна заблокувати.

А коли візьмуть заводи, матимуть банківську та митну удавку, вони вдадуться до ліквідації нашого бюджету. Адже підприємства не зможуть платити до нашого бюджету — республіка падає, населення здіймається на протести, голодні бунти, усе — Молдова перемагає.

— Чи має все це, на вашу думку, прямий зв’язок iз майбутніми президентськими виборами в Придністров’ї?

— Ви праві, усе націлене на те, щоб зірвати нам вибори. Це політичний аспект. Але існує також економічний. На кону 200—400 мільйонів доларів, які могла б отримати Молдова, якби зуміла швидко реалізувати наші заводи. Ці гроші їм потрібні, як повітря, адже уряду немає чим розраховуватися за зовнішній борг.

Становище молдаван відчайдушне. Вони кинулися до росіян, зменште ціну на газ. Якби ті на 20 доларів зменшили ціну, Молдова отримала б 200 млн. непрямого кредитування. Це приблизно стільки, скільки їм не вистачає по відсотках виплатити. Та якби ще й з Придністров’я здерли 200 — тоді могли б хоч якось перебитися. Але росіяни ціну на газ не зменшили. У них залишилися тільки ми. Ось чому важливим моментом сьогодні стає узурпація Придністров’я.

— І якими ви бачите шляхи врегулювання цієї проблеми?

— Ми будемо торпедувати всі їхні рішення і в усіх напрямах. Ми маємо досвід контрборотьби і достатню кількість важелів. Адже, по суті, ми контролюємо близько 90% транспорту Молдови, 60% газопроводів. А водозабори, в тому числі для Кишинева, також йдуть iз Дністра. Тобто вони у наших руках.

Можна зупинити всі поїзди, які проходять через нашу територію. Досвід вже є, у 1992 році до 5 тисяч вагонів тримали. Адже це завдасть шкоди не тільки Молдові, але й Україні.

Так само і з електрикою, з газом. Ми можемо дуже швидко закрити всі газопроводи, в тому числі стратегічні. Це можливо зробити вже сьогодні плюс один день. Всі схеми відпрацьовані. Але ми чекаємо зими. Наші удари особливо ефективні взимку. Без газу, без світла Молдові буде важко. Також ми не будемо пропускати ПММ. Ми зупинимо усі потоки вугілля, бензину. Ось тоді це буде справжній удар. Але якщо ми розоримо Молдову, голодне населення рине до нас, піде в Україну. Ось така, я б сказав, вимушена перспектива. І не дай Боже, як то кажуть, щоб довелося її реалізовувати.

— Чи можна трохи конкретніше про можливість введення українських миротворчих військ до Придністров’я? — Ми ще у 1995 році звернулися з листом до Президента України з проханням направити до нас українських миротворців. Ми вважаємо, що якщо Україна є країною- гарантом, то гарантії повинні бути реальними. Принаймні, такими ж самими, як надає друга країна-гарант — Росія. У неї є важелі — присутність миротворчих військ. Україна повинна брати участь в усіх елементах механізмів гарантій, як рівна сторона.

Україна відповіла згодою. Потім в Одесі у 1998 році ми поставили питання конкретно. Але росіяни його заблокували. З’явилася фраза: «Україна братиме участь, але в цей час як військові спостерігачі». Сьогодні в ПМР є 10 українських спостерігачів. Вони чудово працюють.

Зараз знову підіймаємо цю проблему. Чому? Тому що росіяни йдуть. Вони стрімко виконують програму щодо флангових обмежень Договору про звичайні збройні сили в Європі. Практично всі танки ліквідовано, і до 1 грудня тисяча російських миротворців залишаться взагалі без важких озброєнь. Порушується баланс у нашому регіоні.

— Виходить, ви б хотіли, щоб замість них до Придністров’я увійшли українські солдати з українською технікою?

— Передусім, потрібен механізм надзвичайного реагування. Потрібна рота, межа щастя — батальйон в триста багнетів. Головне — присутність прапора. Адже у разі загострення ситуації, закладено так званий механізм пружини — нарощування миротворчих військ в залежності від напруженості. Але без України нарощування неможливе.

Випуск газети №:

№194, (2001)

Рубрика

День Планети