«Папський візит не збудить нас вiд летаргічного сну»

Напередодні візиту папи Івана Павла II до України на запитання газети «День» відповів архієпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко (Українська Автокефальна Православна Церква).

— Чого ви очікуєте, Ваше Високо преосвященство, від візиту Римського папи до України; який аспект цього візиту вважаєте найбільш суттєвим?

— Найсуттєвішими наслідками візиту римського архієрея є зростання в Україні суспільного зацікавлення церковним життям, а також знайомство української церковної спільноти з сучасними формами здійснення апостольської місії церкви в світі. Візит римського понтифіка, здійснений з властивою йому масштабністю, — це виклик для консервативних кіл у Церкві, а також виклик для тих із нас, українців, хто змирився з власними злиднями й намагається трактувати провінційну відсталість як чесноту.

— Як будете оцінювати результати приїзду Римського понтифіка? Що вважатимете невдачею візиту, а що — успіхом?

— Візит обернеться невдачею, коли спричинить дальше зростання або збереження міжконфесійної нетерпимості, суспільної нетолерантності, що так яскраво виявилися під час підготовки до візиту. Є небезпека зростання антиклерикалізму в соціально покривджених середовищах. «Ми не маємо за що хліба купити, а вони...», — ці розмови чути вже зараз з огляду на повідомлення про витрати на організацію масових акцій під час папського візиту. Успіхом же візиту для цілої Христової церкви в Україні може стати її адекватна відповідь на виклик глобалізації, усвідомлення того, що і ми зобов’язані проповідувати Христа мовою, виразною й переконливою для сучасної людини, чутною в цілому світі, а не тільки в нашому маленькому світку. Сподіваємося на усвідомлення кончої необхідності для сучасної церкви бути незалежною духовно, політично й економічно, вміти вільно оперувати сучасними інформаційними технологіями, а не скаржитися на них без кінця.

— Що, на вашу думку, може стати суттєвими перешкодами успіху візиту папи?

— Політизація церковного життя, прагнення різних суспільних сил використати візит з власною кон’юнктурною метою. Брак почуття власної гідності в людей, котрі відмовляються виявити властиве слов’янам почуття гостинного господаря і ховаються від небажаного візитера. Бюрократичні хвороби римської курії, котра за всі роки незалежності України так і не відшукала відповідної форми для здійснення контактів з Православними Церквами поза встановленим диптихом (т. зв. «неканонічними»), цілком вільно спілкуючись із лютеранами, англіканами, іншими напрямками протестантизму, з нехристиянськими визнаннями.

— Чи вплине візит папи на статус Української греко-католицької церкви? Яким чином?

— Українська Греко-католицька Церква вже здобула цілком визначений статус і в українському суспільстві, і в структурі Католицької Церкви. Її помісний устрій має всі належні складники: митрополиче управління, власне канонічне право, реґулярні архієрейські собори, добре налагоджене монаше життя, мережу освітніх установ тощо. Не думаю, що зміна титулу глави УГКЦ, дискутована протягом останніх років, щось істотно змінить. Католицька церква східного обряду не може цілком унезалежнитися від римського престолу й набути статус автокефальної. І навряд чи хто з практикуючих католиків бажав би цього. Очевидно, візит папи має остаточно завершити дискусії про український патріархат в мирянських колах УГКЦ та сприяти подоланню певних проблем у стосунках католицьких громад двох обрядів в Україні. Можливо, нарешті, й довколацерковні політики усвідомлять ефемерність ідей про поєднання УГКЦ та українських Православних церков у єдиному Київському Патріархаті.

— Чи вплине візит папи на розстановку сил в українському православ’ї? В українському християнстві?

— Очевидно, папський візит мав би збудити в православній спільноті свідомість власної християнської тотожності та спільності проблем і завдань різних православних юрисдикцій у сучасній Україні. Схоже, що для УАПЦ та УПЦ-КП цей чинник виявився плідним. В усякому разі, він прискорив початок праці міжцерковної комісії, створеної ще 8 листопада 2000 р. й досі бездіяльної. Допомогло розуміння того, що в своєму служінні обидві церкви можуть покладатися лише на власні сили. А от ширшої консолідації християнських спільнот не помітно. Навіть конфесійно нейтральні проекти, котрі передбачали співпрацю різних православних юрисдикцій, не вдалося реалізувати. Причина досі єдина: покладання УПЦ-МП на підтримку пов’язаних iз нею політичних і урядових кіл в Україні та поза нею.

— Чи змінить візит Папи стосунки між Ватиканом та Константинополем і яким чином? Стосунки з Московською патріархією? Чи не може остаточно перерватися православно-католицький діалог?

— Можливо, якраз успішний візит папи в Україну зможе завершити період блокування православно- католицького діалогу Московською Патріархією. Адже провал політичного тиску Москви на Ватикан і на українського Президента з метою запобігти візитові папи в Україну не може не показати необхідність говорити і з Ватиканом, і з нашим Президентом іншою мовою, властивою коректним стосункам рівноправних, хоч, може, і неприязних один до одного партнерів. Ганебні демонстрації, проведені Союзом православних братств в Києві, засвідчили мізерність власних ресурсів чорносотенців: вони змогли вивести на вулиці — навіть за вкладені кошти! — лише кілька тисяч малоосвічених випадкових осіб, декларувавши перед тим свій вплив на 35 мільйонів українських громадян. Папський візит має вже принаймні один успішний наслідок: він покінчив з міфом про потужний ідеологічний вплив Московського Патріархату на суспільну свідомість українців.

— Як, на вашу думку, ставиться більшість українського суспільства до візиту Папи — схвально, вороже чи байдуже?

— На жаль, Папський візит також не стане чинником, здатним збудити нас із летаргічного сну суспільної апатії, що настала в останні роки. Більшість наших співвітчизників навряд чи виявляє якесь особисте зацікавлення чи особисту ворожість щодо візиту. Може, це й не називається цілковитою байдужістю, але є принаймні відчуженим відчуттям стороннього спостерігача.

— Чи вважаєте вірогідним, що наступник папи Івана Павла II також захоче приїхати до України?

— А чому й ні? Тільки хотілося б, щоб тоді це вже нас не дивувало і не приголомшувало. Адже найгірше в сучасному візиті Папи — виявлене українцями почуття власної меншевартості, котрого не мали інші православні нації (румуни, греки, грузини), коли зустрічали папу. Нам би вже час звикнути до статусу державної нації й пов’язаних із цим обов’язків та відповідальності.