Проблема другої руки
Спроби хоч яким чином зібрати нарешті парламентську більшість у Верховній Раді вже тривалий час не приносять успіху. І координаційна рада більшості ніби регулярно збирається, і питання важливі узгоджуються, але реально більшість практично не матеріалізується. Досі не обрано нового координатора більшості, який мав би замінити керівника фракції НДП Олександра Карпова. А як цього координатора обрати, коли зібрати всіх депутатів-більшовиків ніяк не вдається? Або немає такого бажання.
Становище в більшості нагадує однокімнатну квартиру, де продовжує мешкати подружжя, яке де- факто таким не є. Можна оформити все юридично, тільки йти нема куди. Ті, хто «розбив сім’ю», самі без житлової площі, а тому чужим практично людям доводиться щодня ночувати під одним дахом.
Фракції «Батьківщина», її парламентським сателітам і співчуваючим назад дороги ніби немає. Після всього, що було сказано паном (вчора і не тільки) Турчиновим і його однодумцями на адресу «олігархів», порядним людям не виходило б знову моститися до спільного ліжка, перепрошую, парламентської більшості. Але куди йти?
Вчорашнє обговорення у Верховній Раді проекту закону про парламентську більшість і опозицію ще раз наочно висвітлило цю проблему. В той час як більшість народних обранців слухали доповідь авторів проекту або з буфета, або з кулуарів, активність виявляли переважно ті депутати, котрі, з одного боку, розуміють неминучість визначення свого статусу, а з іншого, прагнуть відтягти момент визначення власної позиції на якомога довший термін. Іншого не залишається — місця в опозиції давно і міцно зайняті лівими. Як тільки відбудеться, — якщо відбудеться, — офіційна структуризація парламенту за принципом «більшість-меншість» всі побачать невелику групу політиків, які виявились ні з першими, ні з другими. Група ця буде настільки невеликою, що у розкладах при голосуваннях на неї можна буде і не зважати. Тому природним є бажання депутатів гуртуватися хоча б у неформальні об’єднання, які нікого ні до чого не зобов’язують.
Саме таке об’єднання відбулося у вівторок між парламентською групою «Трудова Україна» і фракцією Народно-демократичної партії. Підписання угоди між ними було обставлено як серйозний політичний акт: Ігор Шаров і Олександр Карпов у присутності депутатів своїх фракцій і преси підписали текст угоди і обмінялися ним під стримані оплески, не вдаючись до обіймів і поцілунків. Якщо ознайомитися із текстом угоди, то приводу до обіймів і справді немає. Професійно розрекламований документ містить перелік спільних дій, які депутати вказаних фракцій здійснювали в рамках більшості і до цього. Погодьтеся, що для «координації діяльності», «вироблення узгоджених позицій», «постійних консультацій», «підготовки спільних заяв», «солідарного голосування» і подібних дій зовсім не обов’язково було скріплювати підписами окремий документ. Водночас «Трудова Україна» зовсім не нагадує зібрання політиків, схильних до марнославства і даремного витрачання паперу.
Швидше за все, легкий альянс між фракціями мав би продемонструвати один із вірогідних напрямків майбутніх передвиборних торгів. Знесилена, але добре структурована НДП разом із потужною, але не забезпеченою структурами «Трудовою Україною» мають, схоже, виглядати серйозним співрозмовником із альянсом СДПУ(о) та «Відродження регіонів». Не можна не зауважити, що одночасно із підписанням угоди з фракцією НДП парламентські «трудовики» заявили, що без перереєстрації членів більшості у ВР не може бути мови про підписання вже практично готової угоди між урядом і парламентом. У заяві за підписом Ігоря Шарова недвозначно сказано, що «не можна, щоб однією рукою депутат підписував угоду з урядом про взаємодію, а іншою — тримав транспаранти із антивладними гаслами». Треба думати, що і «трудовики», і народні демократи визначились, що слід робити другою рукою. Основним навантаженням для вільних кінцівок народних обранців має бути дружне, або якщо завгодно, «солідарне» натискання кнопок при голосуваннях у складі більшості. Хоча одночасне задіяння обох рук тут і не обовязкове. Можна спочатку підписатись, тобто визначитись, до якого табору належиш, а потім голосувати. І знову звільняється одна рука — а значить, більшість ще матиме проблеми зi своєю формалізацією. До того часу, поки закон про парламентську більшість і опозицію не буде прийнято остаточно.
