Повернення Ніжинського
11 березня на сцені Національної опери України відбувся Перший міжнародний фестиваль танцю, присвячений Вацлаву Ніжинському.
Символічно, що гала-концерт починали й закінчували фрагментами з «Шопеніани» у виконанні учнів Київського хореографічного училища. Адже збереглися спогади очевидців про ширяючий стрибок Ніжинського. На початку своєї кар’єри великий танцівник був незрівнянним у класичному репертуарі, а потім не менш цікавим у сучасній хореографії. Таким чином, організатори акції — Центр сучасної хореографії — підкреслили спадкоємність поколінь. На жаль, не всі заявлені в афіші зірки приїхали до Києва. Iз нетерпінням чекали екс-соліста Великого театру, що нині працює у Дрездені, Володимира Дерев’янка, але йому, з чуток, вчасно не дали візу. Проте, це не перешкодило організаторам, незважаючи на відсутність артиста на фестивалі, назвати його кращим танцівником, що виглядало досить дивно, оскільки публіці довелося задовольнятися лише власними спогадами (у кого вони, звичайно, були). Пам’ятну медаль артистові попросили передати його партнершу Олену Горбач. Фактично всіх учасників акції нагородили дипломами. Очевидно, це аванс для майбутньої співпраці. Основне ж навантаження в концерті лягло на плечі українських артистів — солістів Національної опери України, Харківського театру опери і балету, учнів хореографічного училища й Української академії танцю.
— Найголовніше для світового балету й нашої столиці зокрема, те, що два найбільших генії — Ніжинський і Лифар, які народилися у Києві, змінили балетне мистецтво ХХ столiття, — вважає театрознавець, президент Української академії танцю Юрій Станішевський. — Вони відкрили шлях до модерну, ствердження нових, сучасних форм у хореографії. Вацлав Ніжинський був не тільки видатним класичним танцівником, а й першовідкривачем цілого напряму в балеті. Він поставив перший модерн-балет «Весна священна», що йде досі не тільки в Гранд-Опера, але і в багатьох театрах світу. Ніжинський ще в 1913 році передбачив розвиток балетного мистецтва. Його естафету підхопив Серж Лифар, який у «Російському балеті» Дягілева (де починав Вацлав і розцвів його талант) продовжив шлях сучасного хореографічного мистецтва. До них ніхто не міг узагальнити класику й нові пластичні форми. Своїм талантом ці два танцівники осяяли балетний театр. Чудово, що в Україну повертаються імена Ніжинського і Лифаря, про них пам’ятають, їх цінують нащадки.
Фестивалі стимулюють розвиток балетного театру. Крім української і російської хореографії до уваги публіки були представлені роботи Інтернаціонального театру «Синопіа» зі Швейцарії, театру «Atelje-212» з Югославії. Етьєн Фрей, що отримав медаль як кращий хореограф Європи, показав пластичну еуритмію — новий напрям у сучасному балеті.
У першій частині фестивального вечора глядачам були запропоновані фрагменти з класичних балетів. Зокрема, па-де- де з адановської «Жізелі» у виконанні киянки Ганни Дорош та Івана Путрова, що працює у Лондонському Королівському Ковент Гардені, де в партії Альберта колись блискуче виступав Вацлав Ніжинський. Фрагмент iз «Жар-птиці» Стравінського в хореографії Віктора Літвінова чудово танцювали Тетяна Голякова та Ігор Буличов. Тепло прийняла публіка дует iз «Лебединого озера» Чайковського — солістка Дрезденської опери Олена Горбач і соліст Нацопери України Максим Чепік.
У другому відділенні публіка знайомилася з сучасною хореографією. Хоч для фахівців показані номери, переважно, були вже відомі. Це стосується «Петрушки» (хореографія Алли Рубіної), показана харківськими артистами, і танго із «Золотого віку» в хореографії Юрія Григоровича (солісти Ганна Кушнарьова й Максим Мотков). З особливою цікавістю чекали виступів американця Роберта Рассела та Етьєна Фрея зі Швейцарії, котрі виконали фрагменти балету «Зорба», «Ти ще побачиш», композицію на музику Теодоракіса. Постановки оригінальні й багато в чому спірні. І, як здалося, поступаються тим, що Е. Фрей показав минулого року. Хореографія Адріани Ая Янг більше нагадувала акробатичні етюди, хоч і виглядала вельми незвичайно. «Для сучасної хореографії характерний постійний рух, то вгору, то вниз, — підкреслив балетмейстер Віктор Літвінов, — і якщо піде по прямій, то це зупинка. Протягом багатьох десятків років створювалася система, яку ми сьогодні називаємо класикою. Є час експериментів, відбору, накопичення і результату. Ми поки що мало знайомі з тенденціями сучасної хореографії в різних країнах. У нас поки що триває період відбору і накопичення». Нехай не все, як задумувалося, вийшло. Головне, що ім’я Вацлава Ніжинського повернулося на його батьківщину. І ще. Фестиваль наочно продемонстрував — у нас є чудова молода зміна, якій цілком до снаги з’єднати минуле з майбутнім.
