Віктор Пинзеник продовжує боротьбу з «невідомим олігархом»
Як виявилося, Олександр Карпов мав рацію. Депутати Пинзеник, Терьохін та Соболєв, які представляли на конференції партію «Реформи і Порядок», не підтримали інтриги ведучої, яка, представляючи парламентаріїв, зазначила, що спілкуватись із депутатами ніби відмовились журналісти «заангажованих видань». Сказане лідером «Реформ» щодо підсумків діяльності уряду за 9 місяців було черговим повтором добре відомих цифр і фактів, згідно iз якими, за версією уряду, у країні відбувається економічне зростання. Дії команди Ющенка були прокоментовані необхідною кількістю показників у різних вимірах. Віктор Пинзеник виглядав так само впевнено і компетентно, як і на початку дев’яностих, коли під акомпанемент його ледь не щоденних телерозповідей про ринкові реформи летіли догори шалені відсотки гіперінфляції, а до пунктів обміну валюти народ ходив частіше, ніж на роботу.
Пинзенику хотілося вірити тоді, хочеться вірити і тепер. І нехай сплата цього року боргів по мізерних пенсіях і бюджетних зарплатах реально принесли в основному моральне задоволення, нехай рівень промислового зростання відчувають в основному кабмінівські статистики — є бажання вірити, що це тільки початок власне економічних реформ, обіцяних тим самим Пинзеником сім-вісім років тому. Інше непокоїть — настирливий пошук «ворогів реформ», які просто не мають права не існувати. На кого ж, як не на них, можна буде в разі чого списати невдачі?
На жаль, коли дійшло до анонсованого протистояння з «олігархами», цифри і факти враз зникли із відповідей шановних депутатів. А дізнатися про те, хто нині використовує собі на користь «тіньові схеми, які ще існують частково в енергетиці та міжбюджетних стосунках» (В.Пинзеник), так і не вдалося. З багатомільярдними сумами, які, за словами депутата Терьохіна, були виведені із тіньового обігу, так і не було названо жодного прізвища, жодної економічної структури чи політичної партії. Сили, які «тиснуть на уряд» з метою його відставки, так і не були названі. А під визначення «неліві сили у парламенті» підпадає аж занадто багато «кандидатів у олігархи». Під підозру Пинзеника і його партії потрапляє вся більшість плюс група позафракційних.
Особливо дивно виглядало поєднання недавньої заяви віце-спікера Медведчука про те, що не може бути й мови про відставку уряду, із публікацією у московській газеті про можливість такої відставки. Обидві події були названі «синхронізованими». Тобто з одного боку в Україні авторитетно заявлено про небажаність відставки, а в Росії газета написала навпаки. Після марних пошуків зв’язку між двома цими подіями залишилося лише здогадатись, що мова у анонсах прес-конференції ПРП йшла про російських олігархів. Так би одразу й сказали.
