Нерадянське ТБ пострадянського простору: погляд iз Росії
Хоч би що там було, а російське ТБ, як і раніше, залишається одним iз основних джерел інформації для українського телеглядача. Тому завжди цікаво дізнатися думку про ті чи інші його аспекти від людей, які професіонально займаються його аналізом. Тим більше, що схеми роботи на російському ТБ, за деякими відмінностями, прийнятні й для нашого. Заступник головного редактора російського журналу «ТВ- парк» Сергій БЄДНОВ , який був нещодавно гостем студії «1+1» , люб’язно погодився поділитися з читачами «Дня» деякими своїми спостереженнями за російським (i не лише російським) ТБ.
— Як би ви охарактеризували телевізійний ринок на пострадянському просторі?
— Декількома словами про це не скажеш, тому що між тим, що було п’ять років тому, й тим, що є зараз, є принципова різниця. Скажімо так — багато через що, слава Богу, ми вже пройшли. Перехворіли всіма дитячими хворобами лівизни. Минула мода скуповувати все, що було на Заході, абсолютно не зважаючи на те, підходить нам це чи ні. Позбулися сентиментально-гарненьких серіалів не з нашого побуту (адже латиноамериканський побут — це щось інше, все це має бути суто національним, суто своїм). У цьому сенсі, звичайно, краще.
Інша річ, що, на жаль, поки ще дуже мало телеканалів, навіть добре розкручених російських, які мають свою продукцію. Є, звичайно, компанії-виробники. Але вони передусім зацікавлені в прибутках, і уявлення про глядачів у них дуже специфічне. Ці компанії не виконують просвітницької функції, а мають лише функцію створення настрою глядачеві. Їм важливо створити свій товар і продати його якомога дорожче. Ви знаєте, яка ситуація складається на нашому російському телебаченні взагалі, коли людина керує компанією-виробником і веде передачі на якомусь із каналів. І вона, як ведучий, купує в самого себе, як у виробника, програму. І сама собі сплачує гроші. Звичайно, вона не зацікавлена в якості виробленої продукції.
Що ще можна зазначити? Російське ТБ (про українське мені важко судити, я все-таки поки досить мало бачив програм) страждає, насамперед, через відсутність національної ідеї. А немає національної ідеї — немає, як наслідок, ідеї телевізійної. Крім того, як і раніше, все-таки існує певна «каша» в ефірній сітці. На Заході, наприклад, все прораховано: що для кого призначено, час виходу в ефір, в ім’я чого зроблено — для прибутку чи для людей. У нас поки все тільки починається…
— Як ви оцінюєте процеси, що відбуваються на провідних російських каналах — ГРТ, НТВ? Наприклад, те, що Борис Березовський передав частину акцій представникам творчої інтелігенції...
— Ви знаєте, наше телебачення, наші телевізійники дуже закохані в себе (навіть ці нескінченні заставки, де вони самі себе показують — це суцільна самореклама, ніде на Заході нічого подібного не побачиш). Я це кажу до того, що акцію Березовського можна по-різному трактувати (або це викликано його бажанням привернути увагу, яка втрачається, до своєї особи, або це багатоходова гра, в якій він майстер), але реакція нашого телебачення на цю подію, на мою думку, надмірна. Ці акції долі телеканалу не вирішують. Більш того, ще має бути з’ясоване правове питання, адже акції належать фактично не самому Березовському, а «Логовазу». Чи має він право ними розпоряджатися? Але з мухи роблять слона.
— А як ви вважаєте, ТБ в принципі здатне бути засобом донесення об’єктивної інформації, чи це все-таки певний віртуальний світ, що до справжньої реальності не має жодного вiдношення? Що ви можете про це сказати, порівнюючи російські й закордонні канали?
— Якщо говорити, наприклад, про новини, то єдиний канал, якому більш-менш вдається наблизитися до об’єктивності, — це Сі-Ен-Ен, на якому блоки новин подаються без будь-яких коментарів (лише події й факти, хоча там є, звичайно, й аналітики). Будь-який аналіз від початку не об’єктивний, оскільки він залежить від мого життєвого досвіду, від моєї освіти, від моїх поглядів на життя й низки інших чинників. Але якщо я аналізую подію від себе — це ще півбіди, але коли це йде від замовників, від власників, то, звичайно ж, створюється певний віртуальний світ, що існує в рамках одного каналу. На пострадянському просторі об’єктивного ТБ, яке було б пов’язане з життям, немає. Хоча це питання дуже складне, тому що, наприклад, будь-який оператор, вибираючи той чи інший кадр, уже робить вибір. Один оператор покаже те, інший — це, тобто вже відбувається відбір, пов’язаний з особистістю людини. Потім робить відбір режисер, потім — ведучий, аналітик-коментатор. І проходження матеріалу через ці рівні все далі й далі віддаляє його від того, що реально відбулося. Це неминуче для будь-якого телебачення, інша річ, що досі відбувається (з різних причин) те «запудрення мізків», до якого нас привчили ще за радянської влади. Воно використовується, як і раніше.
— Що може змінити ситуацію?
— Ситуацію може змінити більша кількість незалежних каналів, конкуруючих між собою.
— Які існують за рахунок чого?
— Існують за рахунок коштів акціонерів (причому, кажучи про акціонерів, слід зазначити, що тут дуже важливо розділяти бізнесменів і політиків). Акціонерів, які хочуть отримати від каналу прибуток. Не втовкмачувати в голови глядачам, що вони мають голосувати за того чи за того, а зробити таку якісну продукцію, яка залучить рекламодавців і, зрештою, принесе прибуток. Якщо бізнесмен — людина розумна, то він розуміє, що не лише тупа «розважайлівка» приносить гроші, а й добрі аналітичні програми, якісне кіно. У цій ситуації, звичайно, не може бути одного чи двох каналів. Їх має бути десятки, як в Америці, в Європі. Напевно, це єдина можливість.
— Вас не насторожує переважно комерційна спрямованість більшості телеканалів? Адже пізнавальна функція телебачення фактично зведена нанівець.
— Річ у тім, що за наявності великої кількості каналів існуватиме і канал, подібний до «Євро-спорту», і географічний канал, і дитячий канал. Вони абсолютно не комерційні, але при цьому вони мають свою колосальну аудиторію. Адже, наприклад, одна з найбільш рейтингових програм на нашому ТБ — це «Підводна одіссея команди Кусто», яка привертає величезну кількість глядачів. Це свідчить про те, що не лише політика, не лише катастрофи цікавлять телеглядачів. Тобто такі програми потрібні. Але біда нашого російського (і вашого) ТБ у тому, що комерційний інтерес дуже тісно пов’язаний iз політичним, і ведеться боротьба між бізнесменами, які володіють телебаченням, за близькість до політики і, зрештою, за переділ державної власності. І, звичайно ж, цей процес поки ще не закінчився. Я не знаю, що буде в нас iз Путіним. Час покаже. Але поки процес створення телебачення, що існує для глядача, з одного боку, і для заробітків поза політикою, з другого, ще не починався.
До речі, кажучи про комерційну спрямованість телебачення, можна порушити й питання про рекламу. Реклама є скрізь. Можна лаятися, можна кривитися, від цього нікуди не подінешся. Але мені здається ненормальним, коли колосальний рекламний блок подається під новостійні аналітичні передачі. Інша річ, коли це робиться під добре кіно. Адже в багатьох країнах є безліч законів, що регламентують і обсяг реклами, і час її показу. Припустімо, її не можна показувати під час дитячих програм, не можна переривати дитячі фільми рекламою, не можна, наприклад, у денний час показувати рекламу тих же прокладок. Існують дуже чіткі критерії. Ми кажемо, що немає цензури на Заході. Але там є цензура, дуже чітка етична цензура: які фільми коли можна показувати, які фільми не можна, що в кадрі можливо, чого не може бути. У багатьох країнах, скажімо у Франції, ніколи не будуть показувати розчленований труп, тому що цього не можна робити. Це по-перше. По- друге, там є державна програма підтримки наукових передач, вітчизняного кіно тощо. Наприклад, людина, яка займається прокатом американських фільмів у Франції, має частку прибутку віддати на розвиток французького кінематографа. Те саме й на телебаченні: показуючи куплену на Заході продукцію, ти маєш певну частину ефіру заповнювати продукцією власною. Я маю на увазі такі телеканали, частина яких перебуває в державній власності. У нас таких програм немає, й тому це — дике, піратське телебачення (аби більше вхопити).
— В Україні склалася вельми своєрідна ситуація з ТБ: частина глядачів занурена в чуже інформаційне поле (я маю на увазі російське), живе чужими проблемами. Як ви вважаєте, наскільки така ситуація небезпечна для суспільства?
— Це тимчасова ситуація. Я пам’ятаю, коли нам було років по двадцять, ми щодня з цікавістю читали про те, що відбувається в Америці: Анджела Девіс оголосила голодовку, на якомусь заводі Форда — страйк і т.ін. І не могли зрозуміти американців, тому що їх абсолютно не цікавить, що відбувається за кордоном. Але все це поступово минає. І в Києві буде цікаво знати те, що відбувається в Києві. Навіть не те, що буде відбувається в Одесі, в Харкові або десь іще. Не кажучи вже про те, що відбувається за кордоном. Звичайно, це пов’язано і з якісним рівнем ТБ, адже більшість українських телеканалів небагаті. Але водночас можна говорити й про силу звички. Адже всі ті ведучі, яких із задоволенням дивляться досі, з’явилися ще за радянських часів, у період перебудови. І той же Якубович, і той же Кисельов. Із цим уже важко просто взяти й розлучитися. Але я гадаю, що цей процес неминучий. І, знов-таки, потрібна здорова конкуренція. Немає її — немає руху вперед.
