ЩОДЕННИК

Вітер підхопив і поніс білу цяточку. Вона кружляла, похитувалася, зменшувалася й майоріла, тріпотіла на вітрі, співала свою пісню, шурхотіла...

Що це? Здивовані погляди прикипіли до білого згустку який і не думав приземлюватися, спускатися до їх рівня.

А він був просто щасливим. Летів до блакиті, розчинявся в лазурі, тонув у хмарах, сам стаючи однією з них.

Біла хмаринка на синьому плесі, що творила свою долю. Та ось музика стихає, заключний акорд, останній поворот, плавний реверанс...

Самотня вулиця. Сутеніє. Червоний диск сонця вже сховався за обрій і лише вітер перекочує целофанові пакети, які замріяно пливуть чорним морем асфальту з таємницею про голубе небо...