Стиль якісних мутацій

Бездоганно оформлена, добре представлена в просторих залах Будинку художників, майстерно дібрана (майже 200 фото від повоєнних років і до нашого часу) експозиція заслуговує найкращих слів на адресу ініціаторів проекту — Інституту міжнародних зв’язків Ifa (Штутгарт) та організаторів її показу в Києві — німецького культурного центру Гете-інститут.

Майже наукова грунтовність добірки фото не тільки примушує серце млосно стискатись від заздрості до німецьких фотоархівів (в Україні, за традицією національного розбазарювання, багатющі особисті архіви фотомайстрів йдуть у небуття разом зі своїми власниками), а й недвозначно підштовхує до узагальнень, артикулювати які, певною мірою, протиприродно самому представленому жанрові. Адже філософія fashion photo — антинаративність, її візуальні образи принципово не перекладаються мовою сентенцій, запитання «Про що ця фотографія?» з погляду самого жанру звучить безглуздо — все одно, що пояснювати, що таке модний смак, стиль, стильність людині, яка живе поза цими категоріями. Вишукану статику 50-х, бешкетувату буржуазність 60- 70-х, патологічну розтабуйованість 90-х, хтось сприймає як історію хвороби (благообразність на обличчях моделей 40-50-х дедалі більше змінюється на дегенеративні бісики в очах наступних поколінь), хтось як історію людського милосердя — в останні роки людство рішуче відмовилося від єдиного канону неодмінної красивості, реабілітувавши у fashion рихлі тіла й криві ноги. Жанр, що від початку узурпував право диктувати стиль (моду, привабливість...), почав епатувати саме прагнення людини до привабливого. Перезрілі моделі, олігофренічна замріяність на молодих обличчях, антиеротична сексуальність поз і жестів — усе свідчить про те, що це змінюється не мода, а люди.

Краса врятує світ? Світ врятує красу? Риторика цих запитань абсурдна: красиве — все. Головне — красиво його сфотографувати!