Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

1913

Восени в Москвi на сценi «Вiльного театру», створеного К. Марджановим, було поставлено пантомiму «Простирадло П’єретти», на музику Ерне Донаньї. За задумом постановника, диригент мав диригувати оркестром, користуючись «фосфоричною» паличкою. Проте на однiй із вистав паличка була погано оброблена фосфоричною сумiшшю й одразу ж погасла. Тодi диригент Костянтин Сараджев запалив цигарку i став диригувати нею. Коли ж вона згасла, запалив другу. Далi за справу взялися й iншi виконавцi, котрi запалювали цигарки й по черзi подавали їх диригентовi. Постановником вистави був О. Таїров. У рецензiях пiдкреслювався «потяг до внутрiшньої монументальностi й витончених переживань».

21 грудня — видрукувано перший у свiтi кросворд, автором якого був американець. Його прiзвище — Артур Вiнн.

Марсель Дюшан уперше застосував термiн «готовi об’єкти» — «редi мейд» («ready-made») до промислових виробiв, якi художник без будь-яких змiн демонстрував на виставках (пiсуар, велосипедне колесо тощо). Дюшан вважав, що єдиний фактор, який визначає той або iнший об’єкт як твiр мистецтва, — це акт сприймання. Редi-мейд Дюшана — один із виразiв дадаїстського «принципу випадковостi». 1917 року Марсель Дюшан, один iз засновникiв поп-арту, виставив у Нью- Йорку твiр «Фонтан», що являв собою стандартний фаянсовий пiсуар. Єдиним дотиком генiя художника до цiєї фабричної продукцiї був пiдпис «Р. Матт». Дослiдники вважають, що це було прiзвище сантехнiка, який створив безсмертний оригiнал.

«Манiфест театру-вар’єте» Фiлiппо-Томмазо Марiнеттi. Заперечуючи «традицiйний драматичний театр», Марiнеттi пропагував «сучасний» театр, який: 1) не знає традицiй, догм i вчителiв; 2) є практичним, оскiльки розважає; 3) будучи зобов’язаним розважати, нiколи не повторюється; 4) сприяє формуванню нового свiтовiдчуття, оскiльки пiддає iронiї облізлi iдеали Чудового, Великого, Урочистого, Релiгiйного тощо; 5) єдиний залучає публiку в дiю (пiдспiвування, реплiки у вiдповiдь на звернення зi сцени); 6) антиакадемiчний, примiтивний i наївний. На вiдмiну вiд традицiйного театру, зайнятого психологiєю, естрадний театр оспiвує дiю, владу iнстинкту та iнтуїцiю. Естрадний театр із презирством ставиться до iдеального кохання, знижує потяг до природної функцiї злягання, прищеплює смак до зв’язкiв швидких, легких, iронiчних. Театр естради руйнує нашi уявлення про перспективу, простiр, час, пропорцiї. В іншому манiфестi Марiнеттi пропагував т. зв. тактильний театр. Публiка мусила обмацувати тактильнi стрiчки, якi були простягнутi через усю залу, й отримувати естетичну насолоду.

Засновано Бірмінгемський репертуарний театр, очолюваний Баррі Джексоном, який пропагував сучасну проблемну драматургію — передусім, п’єси Бернарда Шоу, котрі він ставив у сучасних костюмах, переносячи дію в сьогодення й вважаючи, що знайшов універсальний ключ до прочитання будь-якої п’єси.

1914

28 сiчня — Маяковський та Бурлюк приїхали до Києва. Афiша: «Городской второй театр. 28 января поэзоконцерт московских футуристов. Провозвестники будущего В. Каменский, Вл. Маяковский, Дав. Бурлюк, Iгорь Северянин. Сольные и совместные выступления». Під час виступу Маяковський назвав присутнього в залі київського губернатора «лисою яловичиною», цим він вельми потішив присутніх у залі глядачів, оскільки в ті далекі часи пересічні кияни дуже полюбляли, коли зі сцени виголошували правду.

28 червня — у Сараєво вбито спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердінанда д’Есте та його дружину графиню Софiю Хотек, що призвело до початку Першої свiтової вiйни, а відтак і до появи низки нових жахливих видовищ: 24 грудня нiмецький аероплан скинув бомбу на англiйське мiсто Дувр (перше в iсторiї бомбардування з лiтака); танки (15 вересня 1916 року англійцями вперше використано танки — «сухопутнi броненосцi»); газову атаку тощо. У Києві в цей час у госпiталях стали влаштовуватися концерти й вистави для одужуючих. Як писав у своїх спогадах Г. Григор’єв, «артисти нiколи не вiдмовлялися од виступiв, часто не брали винагороду, запропоновану пані-розпорядницями. Не всi, звичайно, артисти, особливо молодi, залишалися «безсрібниками», хоча вiд грошей відмовлялися. Iнодi декому з них за допомогою пані з вищого товариства щастило «зачепитися» в Києвi, врятуватися вiд фронту. У Київськiй оперi тенор Мочаров сполучав партiї Хосе й Радомеса з офiцерською службою в штабi округу. Вiдомий бас Михайло Донець працював удень фельдшером у госпiталi, ввечерi грав Мефiстофеля або Сусанiна. Доводилося йому тільки на афiшi називатися дещо iнакше — Донський, бо вiйськовослужбовцям категорично заборонялося виступати на сценi. Київський комендант Медер, ненависник усіляких театральних видовищ, особливо вимагав ретельної перевiрки учасникiв вистав. Його ад’ютант бiгав по театрах, придивлявся, чи немає вiйськової форми серед гардеробiв артистiв, чи немає таємних спiвакiв-вiйськовослужбовцiв. Артисти зрiлого вiку знали собi цiну. Доходило до того, що деякi виконавцi працювали одночасно в оперi й в українському театрi Садовського, iнодi виступаючи ввечерi в рiзний час в одному й другому театрi... Збори в театрах були повнi. Стало модним згадувати старовинний лозунг «Хлiба й видовищ». Хлiба стало менше — видовища розквiтали.

25 грудня — прем’єрою «Сакунтали» Калiдаси в перекладi К. Бальмонта вiдкрився Московський камерний театр. Режисер О.Я. Таїров. На думку оглядача «Аполлона» З. Ашкiназi, «ця вистава була найцiкавiшою подiєю московського театрального сезону — не стiльки здобутками, скiльки смiливiстю поставлених завдань i намiчених шляхiв сценiчної роботи». С. Iгнатов писав про намiр режисера й художника звести все «до єдиного загального плану, а саме: до старої індуської рукописної мiнiатюри».

1915

18 жовтня (за ст. ст.) — у залi кiнотеатру «Свiтязь» відбулося вiдкриття театру «Тернопiльськi театральнi вечори» на чолі з Лесем Курбасом. На прем’єру «Наталки Полтавки» було продано всi квитки. Роль Наталки грала М. Чернявська-Костева, Терпилихи — Т. Бенцалева, Виборного Макогоненка грав Курбас. Пiсля «Наталки Полтавки» Курбас поставив п’єсу Г. Квiтки-Основ’яненка «Сватання на Гончарiвцi». Стецька мав грати Януарiй Бортник, але йому, незважаючи на допомогу режисера, ніяк не вдавалося створити образ Стецька. I хоч як переконували Курбаса, що тiльки вiн один зможе цю роль зiграти найкраще, він тiльки посмiхався, а дурного грати не хотiв... Курбас грав вiдставного солдата Скорика.

(Початок див. у «Дні» від 28. 01. Далі буде).