Шість голих чоловіків на лижах
Субота. Вечір. Театр «Сузір’я». Аншлаг. Публіка зібралася в більшості своїй вельми пересичена театральними видовищами різного роду. Починається дія. У залі зависає гробова здивована тиша. Ефект несподіванки виявляється таким сильним, що деякий час ця сама досвідчена публіка не може оговтатися від шоку. Ну, а як би ви відреагували на шістьох голих (тобто абсолютно) чоловіків, які з абсолютно незворушним виглядом рухаються на лижах білим матерчастим покриттям, що імітує сніг, в безпосередній близькості від вас, оскільки в «Сузір’ї» сцену від глядачів не відділяє рампа. Обмовлюся відразу, що нічого спільного з фривольним стриптиз-шоу це видовище не має. Лижники — чоловіки середнього віку, котрі навіть віддалено не нагадують Аполлона, досить угодовані й не дуже спритні. Які вже тут еротичні прагнення. Скоріше — навпаки — повне придушення сексуальних інстинктів. І шок викликає не їх оголеність, а неприкритість природних недоліків. Не безглуздість того, що відбувається (голі лижники — це майже янголи, одягнуті в шуби), а та величезна різниця з тим часом, якими ми себе уявляємо, і якими є насправді. Різниця — подана гротескно і доведена до абсурду. Тому на спектаклі не знаєш, чи то реготати до сліз, особливо, якщо вам не чужий чорний гумор, чи то плакати. Власне, на це й було розраховано. Розрахунок виявився вірним.
Виставка «Ти, який катаєшся на лижах», поставлено за книгою чеського художника Мартіна Велішка «Лижники», а точніше — він відтворює його однойменний графічний цикл, в репертуарі Білого театру з міста Острава вже четвертий рік. І виявився він найбільш успішним. Принаймні Беккет, Фауст, Шекспір, чеські драматурги в їх інтерпретації викликають куди менший глядацький ажіотаж. З «Лижниками» ж вони об’їздили майже всю Західну Європу (до Києва остравський театр приїхав завдяки старанням президента Чеського культурного центру в Україні Яроміра Януса), незмінно викликаючи інтерес. Нехай і у вузького кола. Адже подібний театральний прийом, в основу якого спочатку покладено скандальний хід, потребує не так хитромудрої режисури і висококласної акторської гри, як — глядацької готовності до сприймання. І тоді кожний епізод цієї безсловесної розповіді з життя лижників цілком може піднятися до високої міри узагальнення. Всі ці їх маленькі радощі — спуск подолав, товариша обігнав, а ще краще — зіштовхнув з лижні, раніше за інших забрався на вершину з віковою (за Жванецьким) готовністю плюнути вниз на тих, хто там, біля підніжжя вовтузиться, хвацько перескочивши через того, хто впав і в цій гонці честолюбств не помітив втрати одного зі своїх, що залишився замерзати на трасі. І все це — з самовдоволенням і самовпевненістю. Як же — найвищий витвір природи. Але річ у тому, що лижники ж голі. А ми?
