Повернення України до Європи: на старті чергової спроби
За будь-якого випадку, учасники саміту в Гельсінкі різко обмежені у виробленні своєї позиції щодо європейських претензій України. Чогось іншого дарма й сподіватися з багатьох причин, в тому числі й пов'язаних із взаємозаперечуючими твердженнями вищого керівництва нашої держави. Так, одна з перших заяв Президента України одразу після його обрання на другий термін містила тезу про остаточний вибір українським народом і главою Української держави західного вектора економічної інтеграції. Тим часом, буквально на днях Голова Верховної Ради в інтерв'ю журналістам під час засідання парламентаріїв чорноморських країн висловив тверду переконаність у тому, що не більше ніж через два-три роки Україна приєднається до щойно підписаного договору про створення Союзу Російської Федерації й Білорусі.
Як на мене, такі протилежності в оцінках одного явища лідерами двох гілок влади однієї держави будуть серед першопричин того, що на саміті у Гельсінкі питання про характер майбутніх відносин України з Європейським Союзом розглядатиметься як другорядне. Особливо якщо співставити все це з такими ж розходженнями в українській громадській думці, червоними прапорцями з серпом і молотом на робочих місцях окремих депутатів та символікою неіснуючої держави на будівлі парламенту. На такому загальному тлі та за нинішнього стану речей в економіці і політичному житті нашої країни, на жаль, напередодні цього саміту можна з впевненістю стверджувати, що нам ще дуже довго доведеться стояти в черзі на потяг до Брюсселя, де розміщена штаб-квартира ЄС. Дай Боже, хоча б дочекатися появи самого поняття «українська стратегія ЄС» в офіційному лексиконі політиків країн-членів Євросоюзу.
Звичайно, у кожного громадянина України, трохи знайомого з передісторією відносин нашої держави з Європейським Союзом, виникне закономірне питання: для чого нам взагалі визнання права на зближення і членство в цьому інтеграційному Союзі? Адже 16 червня 1994 року в Люксембурзі було підписано «Угоду про партнерство та співробітництво, яка започатковує партнерство між Європейським співтовариством та його державами-членами — з одного боку, та Україною — з іншого боку». У ній, тим часом, містяться чіткі положення, якими до цілей партнерства включено:
* Сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між Сторонами і, таким чином, прискорення їхнього сталого розвитку;
* Створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;
* Підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки та завершенню переходу до ринкової економіки.
Де-юре і де-факто маємо підстави стверджувати, що ці та інші численні пункти Угоди є своєрідним набором критеріїв, яких збиралися дотримуватися обидві сторони. Більше того, з метою поступового налагодження і розширення співробітництва було створено Раду з питань співробітництва, яку почергово очолюють представник Співтовариства і член уряду України. Відзначимо також, що розділом VII даної Угоди, названим «Економічне співробітництво», передбачено розвиток конкретних ділових контактів практично в усіх сферах — від промисловості і заохочення та захисту інвестицій, до статистики і боротьби з незаконним виробництвом, постачанням та продажем наркотиків.
Однак є в Угоді нюанс, що полегшує відповідь на поставлене вище запитання. У статті 4 розділу 1 він поданий так: «Сторони зобов'язуються розглянути, зокрема, після подальшого просування України по шляху економічних реформ, доповнення відповідних розділів цієї Угоди, зокрема, розділу III і статті 49 з метою створення вільної торгівлі між ними». І далі там же сказано: «У 1998 році Сторони спільно розглянуть питання, чи дозволять обставини і, зокрема, прогрес України у справі здійснення ринкових економічних реформ та існуючі на той час в країні економічні умови розпочати переговори щодо створення зони вільної торгівлі».
Всі ми знаємо, що минулого року жодних переговорів на цю тему не було. Європейців звинувачувати тут нема в чому. Адже Україною не було витримане ключове положення Угоди — про «подальше просування по шляху економічних реформ». Відтак, і «доповнення відповідних розділів» Угоди в Гельсінкі статися не може.
Тим самим українська тема в Гельсінкі знову звучить так, як це було до 16 червня 1994 року. Все доводиться починати майже з нуля. Головна причина — вкрай низькі темпи, а по деяких напрямках і повна відсутність справді ринкових реформ в Україні. Те ж дозволимо собі сказати і про помітну декларативність процесу демократизації, що також є одним з головних критеріїв зближення України та ЄС, передбачених Угодою. Для європейців, на відміну від багатьох з нас, демократія є дуже простим і зрозумілим поняттям. Це, по- перше, верховенство закону, а по-друге — рівність всіх перед законом. Як на мене, то в цій сфері ми перебуваємо далеко від європейських стандартів, навіть у порівнянні із мінімальними зрушеннями на ниві ринкових перетворень.
Чи не найбільше потребують демократизації наші владні структури. Тут автор поділяє погляд відомого американського науковця П. Еванса, який з цього приводу робить такий висновок: нові незалежні держави і країни «третього світу», вітаючи транснаціональні корпорації і прямі зарубіжні інвестиції, не зможуть створити конкурентноспроможні економіки, допоки не побудують адекватні національні управлінські інститути.
Звичайно, не можна перекладати провину за невиконання положень Угоди тільки на Україну. Будь-яка угода містить двосторонні зобов'язання. Так, у статті 14 розділу III «Торгівля товарами» відзначено: «Вироби, що походять з України і Співтовариства, відповідно імпортуються до Співтовариства і України відповідно без кількісних обмежень...». На мій погляд, Європейський Союз зробив вкрай мало для відкриття доступу українським товарам на загальноконтинентальний ринок. Жодні посилання на кількісні обмеження, побіжно передбачені в Угоді (ст. 18, п. 1), неспроможні змінити таку оцінку. Таких моментів в Угоді чимало.
І все ж, головний крок у напрямі до Європейського Союзу та його стандартів має зробити Україна. Тут слід вказати, що сподіваною жорсткою ринковою позицією владних структур ми не обійдемося. Сьогодні не меншою мірою процес зближення з ЄС залежить від змін у світосприйнятті конкретного українського працівника, насамперед, підприємця. Маємо враховувати, що дедалі більш суттєвим гальмом на шляху до реального економічного зближення України з Європейським Союзом залишається неготовність нашої держави до співробітництва на мікроекономічному рівні. Принагідно відзначимо, що саме це стримує переговорний процес не тільки між десятьма країнами Центрально- Східної Європи, які підписали загальні угоди з ЄС, а й з тими п'ятьма, що вже ведуть конкретні переговори про вступ до Євросоюзу. Не випадково, що першочерговими претендентами на членство в ЄС стали Чехія, Естонія, Угорщина, Польща та Словенія, за якими прийде черга Болгарії, Латвії, Литви, Румунії та Словаччини.
Вже сьогодні зрозуміло, що планований вступ першої п'ятірки країн значною мірою відрізнятиметься від того, як це було, скажімо, з Португалією та Іспанією. У відповідності до Копенгагенської угоди 1994 року претендентам від Центрально-Східної Європи належить повністю прийняти на себе принципи регулювання Єдиного Європейського Ринку, прийняті в ЄС. Паралельно з цим вони мають підтвердити готовність до членства Європейському Монетарному Союзі.
Відповідні вимоги вже чітко задокументовано. Значно меншою мірою це поки що стосується положень про зайнятість, умови праці, рівні зарплат, захист природного середовища, охорону здоров'я та особисту безпеку. Дуже слабко вивченим залишається питання конкурентоспроможності східноєвропейських підприємств у випадку вступу відповідних країн до ЄС. Авторові поки що невідомі бодай попередні результати відповідного порівняльного аналізу роботи 200 польських, такої ж кількості румунських та іспанських підприємств. Проте ми знаємо, що країни, які розглядаються реальними претендентами на приєднання до ЄС, оцінюються нині переважно на засадах оцінки їхньої готовності на підприємницькому рівні.
Питання, скажімо, вже не стоїть просто про приватизацію державної власності. Йдеться про те, наскільки зміцнилися вже приватизовані підприємства і наскільки вони наблизилися до критеріїв ЄС. Наступний ланцюг вимог стосується рівня відповідності цих підприємств країн- претендентів правовим, інституціональним та суто адміністративним вимогам Євросоюзу.
На жаль, Україна на всіх ділянках перебуває ще надто далеко від включення до числа претендентів бодай третьої черги. Тут мало продекларувати, як це робить Президент України, що наша держава заявляє свою однозначну підтримку тлумаченню майбутнього Європи як континенту, об'єднаного суспільними і людськими цінностями. Слід чітко усвідомити, що проходження етапу ринкових перетворень і суспільної демократизації на засадах верховенства міжнародного права і прав людини є обов'язковою передумовою приєднання до Європейського Союзу. Мало заявити про курс на ринкові перетворення. Слід домогтися домінування ефективного приватного бізнесу у виробництві, сфері послуг і торгівлі. Такий підхід вимагає повної реструктуризації економічних інститутів, ознайомлення громадян з новими умовами економічної діяльності та фундаментальної перебудови всього комплексу економічної життєдіяльності через його інтегрування у світове господарство. Обов'язковим елементом на шляху до вступу України в ЄС має стати також система соціального забезпечення, в основі якої будуть принципи ринкової економіки.
До числа специфічних завдань України належить формування громадської думки, подолання упередженого підходу і неадекватних уявлень у частини населення України про характер і принципи діяльності Європейського Союзу. Паралельно з цим — Україна зацікавлена в створенні мережі представництв своїх засобів масової інформації в Брюсселі, маючи на меті постійне інформування населення України про поточну діяльність ЄС, а з другого боку — донесення до західноєвропейської громадськості правдивих матеріалів про ситуацію в українській державі та наміри українського керівництва.
Україну в ЄС все ще сприймають державою, народ і значна частина політичного істеблішменту якої не усвідомила, що в сучасному світі ефективною поки що залишається тільки ринкова економіка, базована на демократичних засадах суспільних відносин. Всі ми маємо керуватися тим, що на початку 1990-х років Союз РСР і соціалістичний блок потерпіли поразку не завдяки зовнішнім підступам. Програла генетично заражена конфліктністю комуністична система з ідеологічною серцевиною, абсурдною у своїй нездійсненності, бо зорієнтованою на те, щоб переконати людину в верховенстві для неї системи пріоритетів, що нібито мусить починатися з держави і трудового колективу, а не, власне, з людини, родини, дітей. Її нинішні апологети разом з корумпованим чиновництвом і так званими кланами чи не найбільше стримують наше входження чи повернення в Європу.
Розпад соціалістичного блоку і розчленування Радянського Союзу стали природним наслідком суспільної негуманності, жорстокостей і абсурдності економічного функціонування тоталітарної системи. Зрозумівши це і ставши на справді європейський шлях розвитку, що наглядно продемонстрував свої переваги, ми зможемо претендувати на реалізацію проголошеного Президентом європейського вибору. Без цього ще довго крокуватимемо у напрямі глухого кута цивілізаційного розвитку.
Падіння соціалізму у Центрально-Східній Європі й особливо розчленування Радянського Союзу показали ще один вимір взаємозалежності держав. Йому, очевидно, суджено стати визначальним на подальші десятиліття європейського і світового розвитку. Справа в тому, що колишній поділ Європи на багатшу і біднішу частини мав місце в умовах системного протиборства, виглядаючи його логічним завершенням. Нині ж західноєвропейці поступово усвідомлюють, що їхній добробут і стабільність на континенті радикальним чином залежать від того, чи зуміє (і як швидко) колишня соціалістична «половина» Європи наблизитися за рівнем життя і життєвими стандартами до тих, що існують у її традиційно капіталістичній частині. З кожним днем виразніше простежується зв'язок між переходом країн Центрально-Східної Європи і колишнього СРСР до вільного ринку і демократії та загальноєвропейською безпекою. Скориставшись такою позицією, ми теж посилюємо шанс зближення з Європою.
Розвиток ситуації в сучасній Європі однозначно підтверджує: процес і явище взаємозалежності багато в чому визначають характер міжнародних відносин і поведінку національних держав, але, разом з тим, саме поведінкою держав і їхніх лідерів пояснюються численні труднощі у створенні «справедливішого» міжнародного середовища. Україна в цьому плані поки що пасе задніх. Тому зараз сподіватися на епохальні рішення Гельсінкського саміту стосовно України — не маємо підстав.
ДО РЕЧІ
Європейський Союз оголосив на вчорашньому саміті в Гельсінкі про початок проведення переговорів стосовно членства в цій організації із першою шісткою країн-претендентів (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Кіпр та Словенія). Словаччина, Румунія, Болгарія, Латвія, Литва і Мальта стали офіційними кандидатами на вступ до ЄС. Туреччину, яка давно претендувала на входження до Євросоюзу, оголошено кандидатом до Євроспільноти. Однак від Анкари вимагатиметься звітування щодо ситуації в країні із правами людини, а також вирішення усіх спірних питань із островом Кіпр, частина території якого зайнята турецькими військами із 1974 року. Окрім того, учасники зустрічі у верхах вирішили відпрацювати механізми інституційного удосконалення Євросоюзу у зв'язку із збільшенням кількості членів у майбутньому. Без результатів закінчилися переговори учасників саміту з приводу врегулювання чеченської кризи. Лідери країн- учасниць ЄС мали намір засудити дії Москви, проте спинилися лише на тому, що знову закликали Кремль до пошуку компромісу із чеченськими бойовиками. Як повідомляє АП, малоймовірно, щоб Євросоюз запровадив проти Росії санкції, позаяк Євроспільнота не хоче стати причиною призупинення політичних і економічних реформ у цій країні. З-поміж решти питань на зустрічі розглядалися перспективи вироблення нових загальноєвропейських механізмів безпеки. У планах ЄС створення миротворчого контингенту із 50—60 тисяч чоловік, який би забезпечував мир у Європі.
