Письменник Василь БИКОВ: Реальні трансформації в пострадянських країнах можливі тільки тоді, коли зміниться весь склад суспільства

Автор творів, що принесли йому визнання на батьківщині і за кордоном: «Третя ракета» (1962 р.), «Мертвим не боляче» (1966 р.), «Круглянський міст» (1969 р.), «Сотников» (1970 р.), «Дожити до світанку» (1973 р.), «Знак біди» (1982 р.), «Кар'єр» (1986 р.), «У тумані» (1987 р.). Зараз проживає у Фінляндії.

— Які уроки XX століття Ви вважаєте найважливішими для подальшого розвитку цивілізації?

— Мабуть, найважливішим явищем XX століття виявилося банкрутство комуністичної ідеї. Оскільки саме в XX столітті виникла перша комуністична держава і в XX столітті вона припинила своє існування. У цьому і полягає суть всієї цієї ідеї, яка виявилася малоспроможною в новітній історії. Це і є найважливіший урок століття, яке йде від нас.

— Які тенденції розвитку людства на межі століть непокоять Вас найбільше?

— Недостатня спроможність демократичної ідеї. Оскільки той досвід, який мають пострадянські держави, показує, що на демократичному шляху вони не скоро досягнуть добробуту і щастя саме тому, що демократична ідея, яка знайшла яскраве втілення на Заході, годиться не для всіх народів. Особливо це стосується Східної Європи, а може, й Сходу взагалі. Це вказує на недостатність демократичної ідеї. І це мене хвилює, оскільки іншої позитивної ідеї на межі століть ми поки не маємо.

— Як Ви ставитеся до твердження, що XX століття з його війнами та соціальними катаклізмами засвідчило: література за попередні віки не справилася із завданням виховання людини в дусі ідеалів гуманізму?

— Напевно, це так. Вся річ у тім, що, окрім ідеалів гуманізму, література не має більш ефективних засобів гуманістичного виховання людини. Хоч би якою не була доля гуманізму, він, як і раніше, залишається світлою надією для всього мистецтва і в наступному столітті.

— Місце і роль національної культури в системі світової культури. Які вони зараз і якими Ви хотіли б їх бачити?

— Як відомо, світова культура складається з національних культур. Що вищий рівень національних культур, що вагоміший внесок цих культур у світову, то яскравіша і значніша світова культура. Тому все в області світової культури залежить від її складових, від національних культур. Останнім часом національні культури опиняються в стані утисненості з боку її майже антипода — масової культури. У цьому криється безперечна небезпека масової культури для національної культури. І невідомо, як буде продовжуватися не тільки розвиток національних культур, а й їхнє існування перед лицем масової культури, що захлестує людство дедалі більше.

— Яка, на ваш погляд, роль особистості в соціально- політичних трансформаціях, які відбуваються в пострадянських країнах?

— Вона, звісно, залишається високою. Але особистість, яка перебуває в стані пригніченості, як це було в тоталітарному суспільстві, не може самореалізуватися, самоідентифікуватися. Тому роль особистості перебуває в прямій залежності саме від демократичного стану суспільства, від ступеня його свободи. Бо не можна бути вільною особистістю у скутому суспільстві. Тут з'являється дуже складна колізія, коли одне перебуває в залежності від іншого. Тобто у скутому суспільстві не може бути вільної особистості, водночас суспільство, що складається зі скутих особистостей, не може бути вільним.

— А роль особистості в політиці?

— Я гадаю, що вона багато в чому визначається нашим нещодавнім пострадянським минулим. Бо саме «політична особистість» не викорінила чимало рецидивів старого тоталітарного суспільства. Бо все залежить від ступеня її звільнення від колишніх міфів, від колишніх ідеалів, які вже віджили.

— Як Ви вважаєте, хто з політиків пострадянських країн відповідає тому, що Ви щойно сказали?

— Гадаю, що ніхто, якщо мати на увазі діючих політиків. Звісно, є політики, які відповідають високим вимогам, які висуваються до політичної особистості, але вони не перебувають на високих ключових постах чи при владі. Вони тільки на підході до неї. І вони, природно, відчувають на собі всіляку протидію як з боку влади, так і електорату.

— Тобто Ви вважаєте, що реальні трансформації в пострадянських товариствах стануться тоді, коли до влади прийдуть політики нового покоління?

— Ні, я вважаю, що реальна трансформація можлива лише після того, як зміниться весь склад суспільства. Тобто коли закінчиться ходіння по пустелі, котре продовжувалося протягом багатьох десятиріч, коли зміняться покоління і прийдуть нові. Навряд чи найближче майбутнє обіцяє нам щось світле.