Перейти до основного вмісту

Нічиє все

Роздуми про поета під гуркіт ювілейних фанфар
08 червня, 00:00

ПУШКІН, ЯКОГО НЕМАЄ

Ювілей Пушкіна, а тим більше 200-річчя — це мотив для різноманітних культурних заходів, як, приміром, концерт «Чувства добрые я лирой пробуждал», літературного вечора «Я к вам пишу, чего же боле?», огляду фольклорних колективів «К нему не зарастет народная тропа», навіть церковної проповіді «Мой дядя самых честных правил» і вже неодмінного покладання вінків до підніжжя пам'ятника, що сягнув вище Олександрійського стовпа. Традиційно? Нецікаво? Що ж, можна, звичайно, уподібнившись злостивому школяреві-постмодерністу, підпалити яку-небудь чималу бібліотеку й, поки навколо буде шум-переполох, вихопивши з вогню відомі книжки, гучно і, головне, точно тлумачити їх. Ось, наприклад, старий рибалка впіймав у морі золоту рибку — це сиріч акт просвітлення, що дозволяє старому зрозуміти марність усього земного, й розсікти свою буденну свідомість подібно до ночов, і крізь ментальну тріщину впустити море вищої мудрості... Сальєрі насправді приймає неймовірної потужності галюциноген і в цьому стані вигадує геніального композитора Моцарта з його музикою й подальшою смертю від отрути, яку підсипає в питво правицею заздрісник... Утім, непоганим є й варіант читання вголос апокрифа «Евгения Онегина», лежачи в ліжку. З коханою дівчиною. Надаючи основному заняттю найчудовішого у світі ритму.

Запобіжними засобами при цьому користуватися не бажано. Й тоді, можливо, в цьому всесвіті з'явиться Хтось, хто відповість на найголовніше, наріжне питання, яке гризе більшу частину світу. А поки що, дорогі друзі, доводиться констатувати — Пушкіна немає. Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

НАВІЩО ПУШКІН?

У житті кожного з нас є найпрекрасніші моменти. Це чиста радість, світло в душі, живе життя. Саме приходить. Як несподіваний подарунок. І стоїш остовпілий, мовляв, «Що з цим робити?»

У Пушкіна в «Моцарті і Сальєрі» Сальєрі міркує: «Что пользы, если Моцарт будет жить и новой высоты еще достигнет? Поднимет ли он тем искусство? Нет. Оно падет опять, как он исчезнет. Наследника он не оставил нам. Что толку в нем? Как некий херувим, он несколько занес к нам песен райских, чтоб, возбудив бескрылое желанье в нас, чадах праха, снова улететь». І — висновок, «природний» рух, отруту в склянку: «Так улетай скорей!»

Чудового можна злякатись, його можна просто проігнорувати, втекти від нього, спробувати забути, розтоптати з люті. Але воно все одно існує, незважаючи на наше бажання в метушні й поспіху його не помічати. «Навіщо Пушкін?» А навіщо сонце? — не для того ж, щоб нам було тепло. Сонце — саме по собі й, як кажуть, світить для добрих і лихих. Пушкін — сам по собі, і він не зміниться від того, як ми його розуміємо. Греки говорили: кожен бере у Гомера стільки, скільки може взяти. Головне — що є сам Гомер. Едуард ЩЕРБЕНКО

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати