Телемерія
І дочекався-таки, хоч дуже здивований, що лише тепер почалася активна фаза гонки за крісло на Хрещатику. Взагалі, як простій людині й пересічному глядачеві здається мені, що чимало дивних речей трапляється в цій кампанії, і передусім політичних. За ідеєю, вибори мера — генеральна репетиція президентських виборів. І вже Президент, гадалося, визначить кандидата, який буде першою скрипкою в репетиційному оркестрі. До останнього часу не виникало сумніву, що вальс-бостон танцюватиме Сан Санич Омельченко. І друг, начебто, і база якась є. Однак раптом, як торпеда, в гру втручається володар «Динамо» і кількох обленерго, «гаманець» соціал-демократів (об'єднаних) Григорій Суркіс. З декількох причин, про які нижче, виходить, що йому Леонід Данилович відмашку дав, зелене світло увімкнув? Омельченко в немилості? Аж ніяк, його франкенштейнівська постать постійно маячить за спиною гаранта Конституції в Севастополі й Києві на 9 Травня. Боюсь помилитися, але це нагадує стиль Бориса Єльцина: в кращі часи він любив сконструювати систему стримувань і противаг і робив це, до речі, з успіхом. З успіхом для своєї політичної ваги, але жодним чином не для спільної справи. Протистояння двох великих фігур однієї вертикалі — це завжди може викликати непорозуміння. Проте, напевно, на Банковій відають, що чинять! Є інша версія: Суркісу дали картбланш в обмін на фінансову підтримку восени. А вже якщо СДПУ(о) візьме Київ, то в Суркіса і К° з'явиться можливість і взагалі виграти конкурс на проведення осіннього дербі. Проте хоч би як там було, але ми ведемо мову про початок інформаційної битви на полях київських газет і телеканалів. Спочатку проведемо рекогносцировку сил противників. У Сан Санича спостерігаємо ТРК «Київ» і газету «Хрещатик». А взагалі Омельченко, вочевидь, сподівається перемогти і так, тому особливої уваги ЗМІ не приділяє. Він краще що-небудь відремонтує ще — все місто перекопане. У Григорія ж Михайловича ситуація з рейтингом поганенька: разів у десять рейтинг менший, ніж у Сан Санича. Однак і козирів у рукаві вистачає. Маючи контроль над «Інтером» (якому, зрештою, невигідно втрачати напрацьований рейтинг політичною «чорнухою», на кшталт «Суркіс — для Києва: краще не вигадаєш»), прикупивши в денді Бродського, що вкрай розорився, «Киевские Ведомости» і володіючи, нарешті, «Динамо», він здатний трохи зіпсувати кров невтомному реставраторові. Інша справа, що команда агітпропівців Суркіса може завалити справу власноручно. Як? Типова помилка у виборі тактики. Бажаючи якомога точніше догодити патронові, коментатор матчу (УТ-1) між «Динамо» (Київ) і «Зіркою» (Кіровоград), на прізвище Семененко (співробітник прес-служби «Динамо»), так старанно переконував глядачів, що його шеф «гарний господар» і «рятівник футболу», що й не помітив, як цей самий футбол перетворився на тло його мови. Додайте сюди постійні великі плани самого шефа, величезний біг-борд із його зображенням, що підноситься на стадіоні, і зрозумієте, чого дуже гидко було це чути і бачити. Справді, футбол нині формально має статус національної ідеї в Україні, а його так бездарно плутають із політикою. Тому я, як і більшість інших глядачів, перемкнув канал, хоч особисто проти п. Суркіса нічого не маю. Скоріше мають щось проти нього його ж агітпропівці, які, шапками закидаючи і по-совдепівському підлабузнюючись, дискредитують шефа більше за будь-який компромат... Утім, те ж саме можна сказати і про старання команди Омельченка, завдяки яким, підтриманий міськадміністрацією, «Переможний» телемарафон на СТБ місцями нагадував найвульгарніший передвиборний виступ агітбригади.
...Як бачите, сила в противників є, і значна, бажання випліскується через край, так що бійка обіцяє вдатися на славу.
