ЩОДЕННИК 31 березня

Семирічний хлоп’як грав у дворі. Маленькі пластмасові індіанці покірливо корилися своєму вождеві.

Гру перервав дзвінкий голос мами: «Час обідати!».

Іграшкові індіанці запитально подивилися на Сашка: самі вони не могли піти за своїм повелителем. Сашкові ж зовсім не хотілося їх збирати!

Аж раптом у дверях парадного з’явився Костя, ровесник Сашка. Він тільки-но вийшов погуляти і поки не знав, чим йому зайнятися.

— Допоможи, будь ласка, зібрати іграшки, — попросив Сашко.

— Гаразд, — сказав Костя і заходився евакуювати індіанців з поля бойових дій у кульок. Ця операція не зайняла багато часу. Сашко полегшено зітхнув і простягнув Кості 50 копійок.

— Тобі за роботу, спасибі.

Костикова бабуся, з лавки спостерігавши за тим, що відбувається, обурилася. Вона підізвала хлоп’ят і звеліла внуку повернути гроші.

— Ми не такі бідні...

— Костя заробив, — сказав Сашко.

Бабуся говорила довго, а 50 копійок продовжували залишатися у кишеньці внука.

Я вже не чула, про що говорила Костикова бабуся, а думала лише про те, якщо навіть діти розуміють, що за роботу треба платити, то чому досі цього не зрозуміли дорослі?