Про те, що «до нас їде Президент», раніше за всіх простих громадян дізнаються працівники автозаправок і придорожніх харчоблоків на маршруті — вони з вечора напередодні отримують вказівку не функціонувати аж до відбуття тіла, що охороняється, з Криму.

Ялтинською трасою, наприклад, від Гурзуфа до Сімферополя, утиканою різними кафе й кафетеріями, президентський кортеж промайнув серед білого дня тільки одного разу до аеропорту, але майже добу вздовж найпожвавленішої дороги була мертва зона. «Виручка падає, а що буде влітку — жахливо подумати!» — говорить один із «потерпілих» від президентського візиту власників, дивуючись при цьому — звідки ж гроші будуть у казні за такої безгосподарності: бо приватник викрутиться — більше прибутку «відведе» від податку, а втрачає знову ж таки держава.

На Білогорській трасі, яка прямує до дільниці в Нижньогорському районі, де повинні були зварювати трубу газопроводу Джанкой — Феодосія — Керч у присутності Президента, кафе менше, але зате заправок більше — жодна бензин не відпускала: «З цими хлопцями, які вказівки дають, жартувати небезпечно». Ми чудова країна: жодному платнику податків, який втрачає на своєму бізнесі від абсолютно незаконних обмежень, не приходить на думку заперечити, подати до суду, зажадати компенсації втрат. Яке «громадянське суспільство», яке «європейське співтовариство», які «права людини»! «Рота відкриєш — розорять за момент», — філософське пояснення стадної покірності, що відображає одночасно існуючу реальність. Владі пощастило з народом, а чи поталанило народові — значення це не має. Раз терпить, значить, так йому й треба.

Навіщо Президент їхав «на трубу»? Центр заходу розташовувався в полі, поруч із шосейкою для зручності, породжуючи непевні припущення, що труби в полі в деякому розумінні «потьомкінські». Під неприємним дощем і гидким північно-східним вітром солдати МНС безуспішно намагалися мітлами розгребти калюжу — вона була на дорозі до великих наметів, встановлених із нагоди цієї події.

Потім на мокру асфальтову доріжку, куди десятки ніг щохвилини приносили бруд, бідні солдатики намагались укласти клейонку та килим. Тягали-тягали його під керівними вказівками тих, хто вибирає «місце зустрічі», та й так і позаховували: не вписувався цей предмет у польові умови, наближені через погоду до надзвичайних. Дівчата, побачивши Президента, що запізнився через форум «Злагоди», скинули пальта для традиційного хлібосольного привітання і душевно заспівали на холоднючому вітрі. «Не змерзли?» — дбайливо спитав їх Президент...

Декілька хвилин Леонід Данилович постояв на точці, де пішло заплановане зварювання, потім провів у наметі нараду... Значення заходу в результаті полягало в тому, що увечері всі телеканали показали Президента біля труби, призначення якої, крім дуже корисного утилітарного, має також передвиборний характер. І, як сказав один із місцевих районних керівників: «Ну й правильно: гроші на передвиборну кампанію, вкладені «в трубу», можуть дати більший ефект порівняно з іншими вкладеннями...» 100 мільйонів доларів коштує газопровід. За всієї його безперечної необхідності, чого за сьогоднішніх умов, коли голодні атомники дебатують питання про страйк, що може кинути країну в повну темряву, неособисті 100 мільйонів мають працювати на бажання Кучми втриматися в президентському кріслі?

Прес-конференція в наметі також сприяла веселим роздумам. «Ви сьогодні осяяли своєю високою присутністю форум демократичних сил «Злагода», додавши йому загальнонаціонального звучання. Скажіть, будь ласка, чи можна передбачати, що в разі відставки уряду це і буде місцем почесного заслання прем’єра Пустовойтенка?» — таким було запитання кореспондента «Дня», яка перевіряла поширену версію про те, що прем’єр повинен піклуватися про «запасний аеродром». Реакцію Президента з усіх поглядів — як із політичного (розігрівся), так і з медичного (змерз) — можна назвати неадекватною: «Якщо б ви були не жінка, я б вам сказав зовсім по-іншому. Я просив би... Я рекомендую в майбутньому не ставити такі провокаційні запитання, які зовсім не стосуються ні до теми, ні взагалі ні до чого».

Ленін писав про «очищення» російської мови, Сталін, окрім усього іншого, увійшов до фольклору як великий знавець у мовознавстві («товарищ Сталин, вы большой ученый...»), Жданов переважно в літературі й музиці спеціалізувався — сьогодні ніхто й не пригадає, чим іще, крім цькування, відомий секретар ЦК КПРС. Хрущов, як відомо, був великий профі в живописі, який оцінював, як правило, ненормативно, «бульдозерна виставка» — це в нас від нього... Виходячи із цього, спроби українського Президента відзначитися в журналістиці видачею своїх рекомендацій — цілком у дусі історичних червоних традицій і радянської керівної упевненості в праві вторгатися туди, де не чекають і порад не прохають...

Схоже, що Президент погарячкував, оскільки до провокаційних запитань (що є абсолютно нормальним способом отримання інформації) скоріше б належали такі: «Чи правда, що пан Лазаренко передав вам із Сан-Франциско великий привіт?», «Хто з радників-помічників поїде на довгостроковий відпочинок і для поліпшення здоров’я за кордоном і коли — незабаром або ближче до виборів?», «Чи пов’язана ваша дбайлива увага до долі дніпропетровської студії з версією про бажання п. Пінчука її придбати?», «Чи відповідає дійсності інформація про те, що Анатолій Франчук, який прилетів напередодні в Крим, сподівався знову потрапити до почту?». І про Ткаченка з Вітренко, і про кланову боротьбу. І ще про заяву Президента в Криму рокiв зо два тому про те, що, якщо соціально-економічна ситуація не поліпшиться, то він на вибори не піде. Поліпшилася? Ні, головним своїм опонентом називає її Президент у відповідь на запитання про суперника. Тож на що ставка? Утім, прикладів, коли Президент з упевненістю казав одне, а потім із тим же ентузіазмом інше, стільки ж, скільки незістикувань слів із тим, що відбувається після. «Злагода», до речі, є свіжим прикладом того.

Що стосується питань «не за темою», то в «темі» опинився Мороз, на якому Президент «відірвався» («він завжди забував про свої обов’язки і до сьогоднi забуває про свої обов’язки як парламентарій, а показує пальцем кудись у стелю»). І Медведчук, якого Президент «погладив» («дуже добре виступав на «Злагоді», показав добірному товариству, де обов’язки парламенту, а де уряду»). А також методом реверансів («пробачте, вибачте, можливо, це некоректно, ще раз вибачте») колеги все-таки добули відповідь стосовно уряду: «Я переконаний, що ніякої відставки уряду не буде, і про це взагалі не повинно йтися. А ті, хто це пропагує, в тих немає ні совісті, ні честі, ні взагалі нічого». При цьому відповідь супроводилась поясненням: «Я не боюся жодного питання. Треба просто вдаватись до тону, пристойного тону для того, щоб поставити запитання Президенту». (Стиль збережено як характеристику стану).

Неадекватність реакції Президента на найделікатніше з можливих запитань «Дня» спонукала до пошуків актуального приводу. За версією деяких супроводжуючих, п’ятничний випуск газети «День» зі статтею «Пастка для електорату» було уважно пророблено під час польоту. За їхньою ж версією, будь-яке запитання кор. «Дня», навіть про погоду: «Чи не здається вам, пане Президенте, що вона помітно погіршилася сьогодні?» — викликало б такий самий зрив, бо було б розцінено як натяк на негативний зв’язок прильоту високого гостя з цим явищем. Крім того, вже в Києві інформатор повідомив, що на високому рівні (в значенні висоти польоту) дорогою до Сімферополя певна обслуговуюча ланка (рівень не прояснено) ставила на меті (цитата): «Головне — нейтралізувати Коробову». Тут ціни собі й дійсно не складеш. Тут можна лише повернуться до думки про те, що як з народом, так і з пресою, владі пощастило. Преса теж знає: «Ляпнеш — і...» Крим колись був острівцем, де жоден керівник — ні великий, ні маленький, ні свій, ні заїжджий не міг дозволити собі ні розслабитися у спілкуванні з пресою, ні повчати її, ні проявити хамство. Взято останній бастіон... Тому будь-яка найменша загроза комфортному самопочуттю верховного правителя під час пересування країною викликає дике напруження оточення. Як наслідок — перенапруження. Схоже, що Президент чекав інших запитань — а заготовка не збіглася з реальністю.

Що ж до комфортних відчуттів — то їх повною мірою надав «Артек», який приймав Президента в суботу. «Артек» ще раз підтвердив, що він уміє влаштовувати феєричні свята, а всі діти, котрі приїжджають у табір, — дуже талановиті, а колектив «Артека» — це той золотий фонд, який будь-яка розумна держава берегла б і пестила, а не спостерігала: виживе — не виживе...

Суть заходу тут полягала в тому, що у великому концертному залі в присутності глядачів-дітей Президент роздав нагороди кримським артистам, юристам і директору Феодосійської нафтобази Бартенєву (орден «За заслуги»). Окрасою програми було, звичайно, вручення ордена «Ярослава Мудрого» спікеру Леоніду Грачу. Який стосунок суддівство мало до «Артека» та закарпатських дітей — важко сказати. Можливо, через скасування «великого хуралу», який мав відбутися в селі Маленькому, аудиторією, яка аплодувала, став не «госппартактив», що було б логічно, а дитячий табір, який залишився в програмі відвідування. Президент Леонід Данилович і лідер кримських комуністів Леонід Іванович, власне, врахували, що приїхали на концерт. Їх спілкування на сцені нагадувало екранізацію відомого сюжету: «За что кукушка хвалит петуха? За то, что хвалит он кукушку». Пікантність полягала ще й у тому, що в цей час на «Злагоді» у Києві гуртувалися ряди для боротьби з «лівою загрозою» та «червоним реваншем». Ще один пікантний момент «Злагоди», але вже на межі бузувірства, полягав у тому, що указ про нагородження поставили зачитувати представника Президента в Криму Василя Кисельова, якого Леонід Грач, як відомо, вимагав усунути з посади...

Характерним був виступ Анатолія Новикова, незмінного керівника Кримського російського драмтеатру, який дякував Президентові за все загалом і за президентську стипендію в 250 гривень зокрема. Великий лицедій, який ставився до театру, як до життя, а до життя — як до театру, він, окрім іншого, відомий умінням дякувати. Багрову дякував, Мєшкову дякував, Франчуку, Супрунюку... Головне тут — щирість. А її у великого майстра хоч греблю гати, владі пощастило і з творчою інтелігенцією. Поодинокий голос Івана Драча, що дивом прорвався на «Злагоді», був негайно дезавуйований у Криму: мовляв, дорогий Президенте, всі люблять вас повчати, що робити, «особливо вирізняємося щодо цього ми, митці...».

Як наслідок — усі розв’язали свої завдання. Крім, хіба що, Ігоря Франчука, який прилетів разом із Президентом, — мабуть, як депутат від Ялти. Ігоря Анатолійовича непокоїла велика проблема: як допомогти «Артеку», якому Президент на 70-річчя з великою помпою подарував катер, а він виявився типу «ріка», тому експлуатувати його не можна, і він стоїть, як пам’ятник конфузу. Добре було б непотрібне продати, а потрібне придбати — але як продати президентський подарунок? Тому поки що катер на приколі, капітан його чистить і береже, а Ігор Франчук шукає рішення, як допомогти дітям...

Доступу до «тіла» в «Артеці» не було — що місцева преса, яка звикла до частого спілкування iз Президентом в Криму, розцінила як «нештатну» ситуацію. Офіційні пояснення — «не передбачено». Неофіційні — «знову почнуться запитання не за темою». Тому запитання «за темою» залишилося без відповіді: чи усвідомлює керівництво держави дивовижність формули «Катастрофа в Закарпатті врятувала «Артек» — МНС сплатив путівки двом змінам. До цього «Артек» був зачинений через відсутність фінансів. Першу зиму за всю майже 75-літню історію! Що буде далі, якщо Бог милує від екологічних трагедій? Немає відповіді...

На завершення звіту про відрядження: прошу керівництво рідної газети завчасно, письмово, офіційно надіслати в адміністрацію Президента заявку на акредитацію кор. «Дня» на всі заходи за участю Президента в «літній столиці», яких буде достатньо, особливо перед виборами. Оскільки свого часу Леонід Грач у статусі опозиціонера стверджував, що рейтинг Кучми в Криму дорівнює нулю, процес приведення цієї цифри навіть не до 90%, які дав Крим Леоніду Даниловичу під час попередніх виборів, а просто до пристойного показника, буде являти чималий інтерес для громадськості.

Київ—Сiмферополь