Мода на Олену Образцову не проходить ось уже 36 років
До Києва гранд-співачка прилетіла з Санкт-Петербурга, де за два тижні здійснила перепостановку опери Ж.Бізе «Кармен». Їй довелося буквально рятувати виставу, оскільки вона розвалювалася на частини. Олена Василівна провела майстер-класи з акторами, «перекроїла» всі масові сцени, по-новому розставивши акценти. Адже пані Образцову вважають кращою Кармен. До речі, цей титул їй присвоїли самі іспанці після блискучого виступу в Мадриді з Плачидо Домінго. Природно, після авральної праці вона була дуже втомленою. Останнім часом на голову Олени Василівни звалювалися нещастя. Помер чоловік Альгіс Жюрайтіс, з яким вони прожили багато років. Обікрали пітерську квартиру. Але Образцова, стиснувши зуби, знову і знову виходить на сцену. Мода на неї не проходить уже 36 років. З того моменту, коли студентку III курсу консерваторії запросили працювати солісткою Великого театру. Гастрольні маршрути прокладено по всьому світу. Графіки концертів розписано до 2004 року.
Цього року примі оперної сцени виповнюється 60. Олена Василівна не приховує свій вік. Продовжує перебувати у хорошій творчій формі. На її концерт у нашій столиці зібралися не тільки шанувальники таланту, а й колеги, з якими свого часу вона виступала: Анатолій Солов’яненко, Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк. Цього вечора співачка виконала арії з опер «Вертер», «Медея», «Фаворитка», «Андрієнна Лекуврер», «Джонні Скілкі». З Белліновою «Нормою» трапився невеликий конфуз. Співачка й оркестр «розійшлися». Образцова вибачилася перед музикантами і почала арію Адальджизи з другої спроби. Виконала блискуче! Вочевидь, дійсно далися взнаки колосальні навантаження. Та й репетирували з нашими оркестрантами всього двічі. Однак вищим акторським і вокальним «пілотажем» стали виконання арій графині з «Пікової дами» П. Чайковського, коли співачка, не вдаючись до гриму, за секунду перевтiлилася у розвалину. Ну а варто було зазвучати хабанері Кармен, з однойменної опери Ж. Бізе, як Образцова стала запальною і фатальною циганкою. Публіка стоячи оваціями вітала зірку.
Після концерту Олена Василівна зізналася:
— Все життя вчуся. Коли тільки починала свою міжнародну кар’єру, виступивши, ніколи не йшла в гримерку, а залишалася слухати великих співаків, з якими доводилося працювати на одній сцені. Я досі так чиню. Намагаюся не пропускати жодної прем’єри. У мене з’явилися учні по всьому світу. А якщо викладаєш, треба себе контролювати, бути дедалі кращим і завжди у професійній формі.
— У вас величезний репертуар, але деякі опери — «Кармен», «Пікова дама», «Норма» або «Дон Карлос» — ви виконуєте сотні разів. Не бувало відчуття, що набридло і з’являється автоматизм?
— У мене немає жодної вистави чи концерту, де б я співала однаково. Щораз по-новому. Таке враження, що музика проходить крізь мене. Особливо це відчувається в «Кармен». Я ніколи не знаю, якою буде моя героїня в дану хвилину. Залежить від мого стану здоров’я, того, що оточувало вдень, від колег, диригента, оркестру — буквально від усього! Тому мені мій репертуар не набридає. Щоправда, зізнаюся, що у своєму житті жодного разу не співала того, що мені самій не подобається. Навчилася внутрішньо концентруватися. На сцені забуваю про життєві негаразди, хвороби.
— Ви багато виступаєте, ведете майстер-класи. Кілька років тому відбувся ваш режисерський дебют опери Ж. Массне «Вертер» — і от нова постановка в Марининському театрі Ж. Бізе «Кармен». Вирішили освоїти суміжну спеціальність?
— Мій режисерський дебют виявився досить вдалим. Вистава у Великому театрі йшла кілька років. Пропозицію попрацювати в Санкт-Петербурзі отримала від В. Георгієва. У них остання постановка не вдалася, і я зробила свою редакцію, за два тижні. Праця каторжна: від світанку до заходу. Закінчила буквально за кілька днів перед концертом у Києві. Саме тому сильно втомилася. Боялася співати. Мені довелося буквально кричати на оркестр і хор. Була маса технічних нестиковок.
— Тепер, побувавши у «шкурі» режисера, ви перестанете конфліктувати з ними?
— Буду продовжувати відстоювати свою думку! Із режисерами у мене розбіжності з кожної нової постановки вистави. Я залишаюся на позиції артистів. У моїй творчій долі лише одного разу я зустріла режисера з великої літери. Франко Зафіреллі. Полюбила його на все життя. Він пропонував кілька варіантів ролі, але ніколи не тиснув на психіку, не вимагав тільки так і не інакше. Я людина емоційна. Сьогодні роблю так, а завтра додаю нових відтінків. Ми з ним підготували вистави «Сільська честь» для театру «Ла Скала», а потім знімали музичний фільм у Сицилії. Успіхами вважаю «Бал-маскарад» Дж. Верді і «Кармен» Ж. Бізе для Віденської опери, яку він поставив спеціально для мене.
— Що вас дратує у звичайному житті? І ви вслід за графинею з «Пікової дами» вигукуєте: «Ну, времена!.. Эх, постыл мне этот свет! Что за манеры? Що за тон? Кто поет? Девчонки!»
— Варто лише ввімкнути телевізор, і я можу повторити ці рядки слово в слово. Мене пригнічує непрофесіоналізм, засилля посередніх, сірих, безголосих виконавців. Я противник позбавлених смаку модерністських постановок опер. Самі нічого вартісного вигадати не можуть, от і знущаються з класики. Новини дивитися без валідолу неможливо: теракти, вбивства — просто океани крові й гори трупів. Таке враження, що живемо в божевільні. Смутні часи! Йде зміна поколінь. Старикам здається, що все пропало, з року в рік важче життя. Я не ідеалізую свою юність, але мені здається, що ми були чистішими, яснішими і романтичнішими. Пройшли через голод, війну, блокаду. А що більше страждаєш, то стаєш чистішим душею. І серед сміття обов’язково виросте красива квітка. Молодь побудує своє життя. Принаймні, в опері є багато сильних і перспективних вокалістів. Вони зі своєю особою, не копіюють манеру мою чи Євгенії Мірошниченко, і це радує.
— У одному з інтерв’ю ви сказали, що країна під назвою СНД вам не подобається. Абревіатура не влаштовує чи суть об’єднання країн колишнього Радянського Союзу?
— Не подобається ні суть, ні назва. Ми жили великою багатонаціональною країною. Радість і горе ділили разом. Розійшлися через безглуздих політиків, їхні амбіції. Я за прозорі кордони, за можливість частіше спілкуватися з близькими мені за духом людьми. Поки ж побудували декоративні держави. У верхiвках в кожній країні ділять крісла, замість того, щоб підняти заводи і фабрики. Політики забувають, що наші народи терплячі, але не можна до нескінченності стискати пружину. Якщо людей довести до відчаю, візьмуться за ломаку, зметуть усе на своєму шляху. Вочевидь, тому ліві ідеї проростають, знаходять відгук. Однак, я гадаю, що навіть одягнувшись у новий одяг, комуністи не зуміють знову стати при владі. Поки їх підтримують, бо більшість не хоче жити, як сьогодні, але повертатися до старого — з картками, талонами — навряд чи знову вони захочуть. Треба йти тільки вперед!
— Ті, хто знайомий з вами близько, називають вас трудоголіком і людиною, котра не вміє відпочивати. Це правда?
— Чиста правда. Зміна занять — от вам і відпочинок: спів, викладання, режисура чи написання книги. Мене дуже заспокоює перестановка меблів. Я не можу зрозуміти людей, які скаржаться на нудьгу. Вічно кудись поспішаю, боюся не встигнути.
