Радгосп №6

Начальник департаменту митної і прикордонної служби Чечні Магомед Хатуєв заявив, що «особливо велике скупчення частин і підрозділів внутрішніх військ РФ спостерігається з боку Дагестану, навпроти чеченських станиць Бороздиновська, Шелковська і радгоспу №6».

Напруженість дедалі посилюється і попри те, що широкомасштабних бойових дій, здається, хотіло б уникнути і керівництво Росії і президент Ічкерії Аслан Масхадов, вірогідність сповзання сторін до нової війни дедалі зростає. Минулої неділі Масхадов лише чудом уникнув смерті після замаху, вчиненого на нього буквально на порозі президентської резиденції, а за два дні перед цим внаслідок терористичного акту на ринку Владикавказа загинули десятки російських громадян. Законно обраний президент Ічкерії дедалі менше контролює ситуацію в своїй республіці, а московський журнал «Итоги» стверджує: «Кожний прокол російських політиків у взаємовідносинах із Чечнею наближає день, коли Москві доведеться мати справу вже не з Масхадовим, а з Басаєвим, Радуєвим та їм подібними». Москва потрапила в глухий кут — силовий шлях розв’язання проблеми, нову російсько-чеченську війну практично всі російські політики та військові вважають неприпустимою. Але миритися з постійними терористичними актами Москва теж не може. А тим часом реальну владу в Ічкерії дедалі більше перебирають об’єднані у шуру (раду) польові командири, які, власне й організовують викрадення людей та вибухи.

Ми могли б лише поспівчувати проблемам нашої північно-східної сусідки, якби не те, що з плином часу всі російсько-чеченські проблеми можуть стати водночас і українськими. Адже в Україні позиції тих політиків, які виступають за створення «союзу східнослов’янських народів» або приєднання України до російсько-білоруського союзу, або навіть за відродження СРСР, останнім часом посилюються. Так, наступного четверга делегація Верховної Ради України на чолі із її спікером Олександром Ткаченком уперше в історії Міжпарламентської асамблеї СНД візьме участь у засіданнях у санкт-петербурзькому Таврійському палаці. І вже не як спостерігачі, а як повноправні члени МПА. Можна зауважити, що за всі роки існування МПА жодна її ухвала реально не вплинула на стан справ у будь-якій пострадянській країні. Але ця ухвала українського парламенту має знакове значення — вона показує, який із векторів нашої «багатовекторної» зовнішньої політики набирає сили.

Останніми тижнями, переглядаючи інформаційні програми Першого каналу Українського телебачення, ловиш себе на думці, що все це вже було, було, було... Сюжети про мудрого Президента, який відвідує, скажімо, птахофабрику, дедалі більше нагадують репортажі про аналогічні поїздки Генеральних секретарів ЦК КПРС 15—20-річної давності.

У своїх відносинах із Ічкерією Росія вже через кілька місяців, можливо буде змушена мати справу із президентом Шамілем Басаєвим. А лідери України, вирушаючи до Москви, цілком вірогідно, вестимуть переговори із президентом Юрієм Лужковим, наприклад. Тим самим, який нині не втомлюється при кожній нагоді ще раз виголошувати територіальні претензії до України: «Крим — російська земля, і вона повинна обов’язково бути повернена», — сказав московський мер минулої суботи. Ось і виникають питання, а що робить наша влада, щоб гіпотетична нині можливість смертей українських хлопців у новій російсько-чеченській війні ніколи не стала, не змогла стати дійсністю, щоб Україна впевнено й безпечно почувалася навіть за умови, якщо президентом Росії стане Юрій Лужков?