КОНКУРС

Радіти, що ми ще не померли?

Багато які картини нашого життя крають мені серце: натовпи в тролейбусах, жебраки, які сидять біля церкви, холодні квартири голодних пенсіонерів, котрі порпаються в смітниках, шукаючи їжу. Бідним пенсіонерам вимикають світло, відключають газ, опалювання, гарячу воду за несплату. А як можна заплатити за все це, якщо пенсія в два рази менша? Я б виплачувала пенсіонерам регулярно щомісяця пенсію, щоб не тільки було чим заплатити за квартиру, але й вистачило на їжу, на ліки і на подарунки дітям та внукам.

Я живу на вулиці Радісній. Недалеко від нас є дитбудинок. Хоч дитбудинком ЦЕ назвати важко. Колись ця будівля була гарною. Тепер на неї прикро дивитися. Фарба облупилася, сад заріс і на довершення всього — замурзані, погано одягнуті діти. Тут зібрані діти, в яких просто немає батьків або ж батьки п’яниці і наркомани. Ці діти ніколи не знали маминої ласки, татових добрих слів. Деякі з них навіть не пам’ятають своїх батьків. Цих дітей не водять до школи. У їхному розпорядженні тільки двір дитбудинку. Дуже багато дітей хворіють і навіть помирають не тільки від грипу та ангіни, але й від елементарної застуди. А чому? Тому що в дитячих будинках немає необхідних ліків, їжі і теплого одягу.

Але ж треба! Треба поважати права дітей! Треба, щоб діти ходили до школи, а дитячі будинки були теплими, світлими, затишними і просторими. Треба, щоб держава виплачувала дітям спеціальні пенсії щомісяця.

Треба, щоб діти мали право на охорону здоров’я, треба, щоб діти мали право на життя!

Адже тим, котрі живуть у таких дитячих будинках, навіть іще пощастило. Тому що на вулицях, базарах, вокзалах є багато безпритульних дітей, які живуть милостинею і крадіжкою.

Іще я хотіла б, щоб поети змінили або написали новий гімн України, тому що над рядком «Ще не вмерла Україна» багато хто сміється і образливо жартує. Адже Україна гідна інших слів: «Хай живе рідна Україна» або «Живи і процвітай, Україно!». Адже не такі вже ми бідні і нещасні, щоб радіти тому, що ще не померли. А я так хочу, щоб усе в Україні було добре: щоб не було безпритульних і бідних старих і дітей, щоб навіть для бездомних кішок і собак були притулки, щоб діти могли безкоштовно ходити на танці, музику, займатися спортом. Щоб ми всі були щасливі!

Іра ОСТАШОВА, м. Одеса, гімназія № 8, 2-й клас

Хочу, щоб запанував матріархат

Можна вважати це питання філософським, оскільки змінювати треба дуже багато чого й докорінно.

А почати можна з жінки. Роль жінки в суспільстві дуже й дуже велика. Але чомусь вона завжди на кухні біля каструль, вона не базарі торгується за кожну копійку (щоб чоловік не дорікнув за нерозумне використання сімейного бюджету), завжди повертається з того ж таки базару з важкими торбами (щоб задовольнити і не обтяжити чоловіка). Чому ж жінка не може керувати колективом, фірмою, а то й державою? Звичайно, може, але мало хто в це вірить, хіба що самі жінки. І то, напевно, не всі. Деяких життя «килимка» під ногами в чоловіка задовольняє, навіть подобається. Це принаймні легше, ніж вирішувати, що робити з шахтарями, які, ризикуючи своїм життям, таки спускаються під землю, не одержуючи за це навіть насмішкуватого «дякую».

Та все ж хочеться вірити, що більшість жінок обрала б перше, оскільки «верховодити» можуть і вони. Може, це смішно, а певною мірою і жорстоко (щодо чоловіків), але я б хотіла, щоб у нашій незалежній, суверенній, не зовсім процвітаючій державі запанував лад матріархату, як у ті прадавні часи. Адже не випадково тоді надавали всі права, керували й правили жінки. Вона ж бо не просто жінка, а й мати і берегиня людського роду. Їй випало нести вічний обов’язок, обов’язок народжувати дітей.

Хоч кажуть, що в людини, яка жила в матріархальному ладі, був трохи більший об’єм голови, але трохи менше звивин у мозку, та чомусь вона більше розуміла, що саме жінка й тільки жінка нестиме щастя і добробут у їхній рід. Залишається лише сподіватися, що наші дорогі чоловіки збагнуть, у чому річ, і спустяться (з неба) трохи нижче (тобто ближче до землі).

Наталя ВОЛОСАЦЬКА, 16 років, Львів

Потрібен Президент, який би нас об’єднав

Зараз Україна перебуває в кризі. Все частіше й частіше доводиться чути про те, що одні втрачають роботу, інші — не можуть її знайти. Та якщо й працюють, то не те що місяцями, а й роками не отримують заробітної платні. Але ж ці люди мають свої родини, які потрібно одягнути й прогодувати. Через нестачу грошей молоді дівчата й хлопці не можуть отримати вищої освіти. Особливо це стосується тих, які живуть у селах, але й жителям міста доводиться нелегко, бо більшість вищих навчальних закладів — платні, й не кожен може собі дозволити таке навчання. Та, крім того, панує ще й несправедливість: діти заможних людей, які навіть не знають, що таке навчання, які не знають таблиці множення й своєї рідної мови, можуть спокійно вступати до технікумів чи інститутів без екзаменів і це тільки тому, що в їхніх батьків є гроші. А ті діти, які старанно навчалися в школі й закінчили її на «відмінно», які брали участь у багатьох олімпіадах, які мають ще багато інших здібностей й талантів, не можуть навчатися у вищих навчальних закладах, тому що не мають на це коштів.

Хотілося б, щоб Україна швидше вийшла з кризи, щоб кожна людина мала роботу і забезпечувала свою родину, щоб діти росли сильними та здоровими, щоб навчання було безкоштовним, щоб люди дбали про природу й щоб наша країна не знала злиднів. Головне, що потрібно, в цьому я переконана, щоб у державі була злагода. Особливо у Верховній Раді, бо зараз народні депутати більше часу приділяють з’ясуванню стосунків між собою, ніж вирішенню важливих життєвих питань. Тому потрібна така людина, яка б навела порядок в Україні. Незабаром відбудуться вибори Президента, і я сподіваюся, що до влади прийде саме така людина. Оскільки я цікавлюся політичним становищем нашої держави, то можу сказати, що серед усіх кандидатів у президенти, людиною, яка зможе зберегти незалежність і єдність України, на мою думку, є Євген Марчук. А ще хотіла б, щоб було більше патріотів України, таких, як брати Клички, Олена Зубрилова, Валерій Лобановський, які прославляють нашу державу в спорті на міжнародній арені. Крім того, було б добре, якби громадяни України розмовляли своєю рідною українською мовою, бо більшість населення її навіть не знає і не хоче знати.

Ольга РУДЕНКО, 12 років, Київ

Конкурс для наших юних читачів від 8 до 18 років «Що я хотів би змінити в Україні?» триватиме до 1 травня. Імена призерів — авторів найкращих творів — будуть оголошені 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей.