Дружба, змащена нафтою, cтає міцнішою
Крім того, Квасьнєвський виступив проти «подвійних стандартів» міжнародних фінорганізацій відносно України. І ще одна новина: українським послом у Польщі призначено поета Дмитра Павличка.
Український проект транзиту нафти, який минулого року став уже українсько-польським — одна з тих маленьких ниточок, які можуть міцніше пов’язати Київ з Варшавою, а отже, і з Європою, не беручи до уваги те, хто саме буде президентом України чи Польщі. Очевидно, не випадково напередодні візиту Кучми до Польщі було звільнено першого віце-прем’єра Анатолія Голубченка, який був ніби-то проти будівництва нафтопроводу Одеса—Броди. І очевидно, що з цим нафтопроводом ще на якусь дещицю зменшиться залежність української політики від Москви та російських нафтобаронів. Залишається лише нафтопровід побудувати та знайти гарантовані ринки для нафти, без чого всі політичні розрахунки просто не матимуть сенсу.
Далі було вже традиційне — наприклад, обговорення можливості трансформації російсько-білоруського союзу в єдину державу, що може прямо загрожувати польській безпеці, і що є одним із мотивів великої любові Варшави до Києва. Квасьнєвський по суті залишається єдиним із європейських політиків, хто прямо підтримує ідею надання Україні асоційованого членства в Євросоюзі, і є одним із гарячих прибічників створення Балто-Чорноморського простору, про що в травні президенти говоритимуть у Львові, а восени — в Ялті. До того ж Польща досі противиться запровадженню візового режиму для України, що є однією з вимог ЄС до Варшави. Чехія, наприклад, у цьому розумінні вже повела себе трохи по-іншому, пропонуючи Словаччині встановити з Україною кордон за шенгенськими стандартами.
Все це — й те, що новий дипломатичний рік почався для Кучми з дружнього візиту до Варшави, а не до Москви, і що Польща залишається поки що головним адвокатом України у новій Європі — просто символічно. Але це ще не є ознакою повного повороту української влади в європейський бік.
