Увага до проблем стражденного обивателя

Шановна редакціє!

Останнім часом віддаю перевагу вашому часописові, оскільки він без правих перехльостів і лівої істерії препарує насамперед український політес, висвітлюючи приховані від пересічних читачів нюанси, деталі, без яких не все вишиковується в логічний ряд нашої державотворчості. Маю на увазі не безкiнечнi суперечки i послiдовнiсть перетворень нинішньої України, а об’єктивні закономірності в спорудженні держави саме нинішньою владою під тиском лівих і правих факторів. Одне слово, намагаюсь отримати певною мірою незалежницьку обсервацію нашої не вельми райдужної дійсності. У провінції без такої газети, як «День», неможливо скласти цілісної картини буття. Але така потреба, схоже, хвилює тут одиниці. Видаються такі газетні матеріали загального характеру, базовані на брифінгах, прес-конференціях, оперативнiй iнформацiї, що й притаманно солідним виданням. Може, помиляюсь, проте через гризоти стражденного обивателя, простолюдина ваші кореспонденції мало переломлюються. Також мені видається, що проблеми освіти піднімаються на ваших шпальтах рідко. Які ж процеси нуртують усередині педагогічних колективів?

Моральних, психологічних, організаційних, суто методичних назбиралося стільки! Причому внутрівідомчими силами вони не розв’язуватимуться. Скоріше заганятимуться вглиб. Це ж очевидно, багато питань безбоязно і відкрито винести на люди зможуть винятково незалежні журналісти. А охорона здоров’я? Констатацією факту, що, мовляв, наказала довго жити ціла Львівська область, ситуацію в медицині на краще не зрушити. Недавня кореспонденція з Волині за глибиною — рівень районки. А тепер ніяк не збагнеш: платне в нас медичне обслуговування чи радянське. Тож вам і медичну тематику варто розширити і значно поглибити, як на мене. На місцях її розробляти не зважаться через тамтешню специфіку (один одному родичі гарбузові). Інтерв’ю з «рокершею» від медицини — не для пересічних із ліжкомісцем.

Головне ж, цікаво знати, на чому тримаються в нашій державі містечкові бюджети, де підприємства завмерли, зате центральна частина райцентру обросла на шкоду архітектурній доцільності й естетиці модерними шинками. На кожному кроці — новітня корчма, салон відео і т. п. ознаки «цивілізації». Не те щоб нове підприємство з робочими місцями запустити, традиційні б не губити. Зате саме завдяки кільком матеріалам у вашій газеті достеменно з’ясував, чого спіткала катастрофа українську книжку. Ну, в метрополії ще куди не йшло із цінами на друковану продукцію. Чим далі в провінційний ліс... Відтак проблему книгодруку і похідних від неї розкрити дотепно й до пуття. Припали до смаку й «чудові допити» провідної автури котрогось із відомчих політиків (Лавриновича, Салія, Терьохіна...). Хотілося б, щоб ви розговорили Великого Мовчуна, інакше з його шансами на папаху буде кепсько. Чи, може, всьому свій час? Недавня розмова з ним Коробової — початок, сподіваюся? А його опозиційність до влади і заяви Медведчука на з’їзді СДПУ(о) про підтримку Президента як розцінити?

З пишучої братії вирізняється Скрябін, Портников — витонченою уїдливістю. Звичайно, Коробова. Однак вона, як на мене, надто квапиться за власними версіями нерідко врозріз із реаліями. Хоча виправдати її може оперативність, з якою реагує на події. Та й сама професія зобов’язує її продукувати в темпі бліцу. К.Гудзик, Н.Лігачова — витворювачі інтелектуального письма, багато повчального в їхніх міркуваннях. Економічний блок матеріалів у вас готують великі доки, оскільки в них здебільшого мало що мені дається втямки. Але без них на роль поважного видання нічого й зазіхати. У державі продовжує формуватися прошарок сучасних фінансистів та економістів, котрим і підносити наш у цілому економічно малокомпетентний загал до цивілізованих, хоч і жорстоких відносин. Певно, що «День» новим людям достойно прислуговується.

Як і «Україна молода», культурологічні студії подаєте на противагу традиційності й модернізованому етнографізму «Літературної України». Прикро, що остання надміру тяжіє до усталених форм, зациклена тематично, а «День» — рафіновано модерний, якийсь національно індиферентний. Микола Рябчук, Вадим Скуратівський допомагають випорснутися з драговиння архаїзму й хуторянщини. Про Солженіцина класну річ подано стисло, конспективно, зате сконцентровано.

Спортивні коментатори «Дня» поступаються колегам багатьох видань, вчувається якась вторинність, попри найсвіжіше інформування.

Шукаючи «свою» газету, яка б утамовувала інформаційну спрагу, збуджувала думку й припадала до душі, на цей час зупинив увагу на газеті «День». Чомусь вона дивним і несподіваним проблиском засоціювалася з менталітетом нашої геніальної Лесі Українки. Вибачте за незграбне зіставлення. Вона ж вивищувалась насамперед освіченістю, широким кругозором, інтелектуальною потужністю, зрештою, європейськістю над сучасниками, була незакомплексованою щодо національного питання. Як актуально звучить її «великі духом — силою малі». Ще спадає на думку В. Винниченко. Так, інтелігентність та інтелектуальність «Дня» імпонує. Ментальність його, даруйте, совкова. Але не в гіршому, кращому розумінні. Тоді, коли про хліб насущний більшість із нас думала мало, надбання в естетичному сприйнятті світу, гуманістичній спрямованості (про кон’юнктурників мова не йде, «піни» й нині вдосталь) мали незаперечні. Ви пишете про Кучму, Чорновола, Лазаренка, Симоненка, Мороза, Ткаченка, про біржі, ринок еtc. У п’ятницю ж у вітальні «Дня» І. Рєзник, а не А. Демиденко, А. Ромашин, а не Б. Ступка, Л. Гурченко, а не Роксолана — Сумська... А ще Дубинін. А в підсвідомості прижилися А. Пугачова, Є. Євтушенко, А. Вознесенський, А. Дементьєв, С. Ротару 80-х, М.Магомаєв, О.Дога... Ностальджі? Насторожений симптом.

Побажав би і в новому році зберегти «Дневі» самостійність і оригінальність, збільшити кількість ваших шанувальників, друзів...

З новорічними і різдвяними радостями!

Із глибокою шанобою О. ПОЛИВ’ЯНИЙ, Полтавська область, м. Миргород