Сьогодні в інституті з восьми відділів залишилося три. Доводиться скорочувати людей. Свої розробки інститут поступово, переходячи на «комерційні рейки», поширює і пропонує сам, розсилаючи листи в різні організації України. Одна із статей доходу — виробництво силами інституту балончиків зі сльозоточивим газом для міліції і населення.

У приймальні директора інституту академіка Олександра Анастасійовича Дашковського, автора численних винаходів, капає зі стелі і немає світла, стіни обідрані. Весь інститут до підвалу залито під час гасіння пожежі в фірмі ДЕУ, що розташовувалася на верхніх поверхах будинку. Наша розмова у такій непрезентабельній обстановці — про захист середовища проживання людини сьогодні.

— Олександре Анастасійовичу, ваші підлеглі буквально відповідають за контроль чистоти повітря, що його вдихають громадяни України...

— Так, ми контролюємо, насамперед, чим дихає наше населення. Медики всього світу визначили 500 небезпечних забруднювачів повітря. Відтак вирішили, що п’ятсот проконтролювати неможливо і виділили з них лише п’ять — чадний газ, сума окислів азоту, сума вуглеводів (з них нетоксичний лише метан, але він небезпечний тим, що горить і вибухає), сірчистий ангідрид, і настрашніший і найшкідливіший — озон. Дуже небезпечно, якщо над вашою «фазендою» проходить високовольтна лінія. Подаруйте її ворогу своєму...

Ми виготовляємо прилади, що вимірюють вміст забруднювачів у повітрі. Прилади такого типу вміють виготовляти тільки в США, Японії і в нас. За ідеального стану справ у Києві вони повинні бути розташовані в певних точках міста, на спеціальних станціях, і таких станцій має бути 24. Вони повинні працювати без обслуговування упродовж 30 діб, постійно проводячи вимірювання. А насправді існує тільки одна така станція — у нас в інституті. Суть роботи цих станцій у тому, що взяття проб здійснюється одномоментно. Тоді маємо повну картину того, що відбувається в місті. Наприклад, співробітник бере, наприклад, волейбольною камерою повітря на аналіз на Оболоні, а відтак їде за наступним аналізом на Поділ, а в цей час вітер з Оболоні подув на Поділ. У результаті працівник вимірює на Подолі те, що здуло з Оболоні. Яка вже тут точна картина?

— Але, грунтуючись бодай на цих даних, ви можете назвати найбільш забруднені райони в місті?

— Найшкідливіше перебувати на Брест-Литовському проспекті, практично на всій його довжині, а особливо — в районі заводу «Більшовик». Московська площа, Хрещатик — дуже небезпечно. Дарницький район — особливо в районі хімкомбінату. Печерськ — біля взуттєвої фабрики. Харківський — там сміттєспалювальний завод з дуже поганими очисними спорудами. Оболонь, Русанівка — більш-менш прийнятні для життя. Наприклад, колись такі прилади нам подарували фінни. І я поставив їх на другому поверсі в міськвиконкомі на Хрещатику. Трубочки вивели на вулицю. Я ж знав, яка жахлива екологія на Хрещатику, але мене цікавила реакція чиновників. Доки доїхав до інституту — вже телефонують: мабуть, щось на «Арсеналі», якісь викиди, прилад показує — в 3—4 рази перевищення норми. Це звичайна ситуація на Хрещатику. Після цього по ньому перекрили рух вантажного транспорту. Але це не рятує. Нормальній людині, за моїм глибоким переконанням, виходити на вулицю, особливо в районі Горького, проспекту Перемоги, Хрещатику найрозумніше з 23.00 до 4—5 ранку. А решту часу, коли транспорт рухається і працюють промислові підприємства, за всіма параметрами йде перевищення норми допустимого забруднення.

— Чи можна Київ за забрудненістю атмосфери порівняти з Парижем, Лондоном або Нью-Йорком?

— У цих містах ситуація приблизно вдвічі краща, ніж у Києві. Порівнюючи атмосферу Києва з Лас-Вегасом і Лос-Анджелесом, я дійшов висновку, що у нас у цій же галузі справи в 5—10 раз гірші.

— А що найбільше забруднює нашу атмосферу?

— Автомобільний транспорт. Його викиди становлять приблизно 77—80% всіх викидів в атмосферу. Промислові викиди сьогодні менш актуальні, бо промисловість стоїть. Будувалися ж усі наші промпідприємства з дуже поганими очисними спорудами (з самого початку). Населення купує старі автомобілі, в яких каталізатор (він розташований всередині вихлопної труби і спалює шкідливі речовини. — Авт.) вже спрацювався. У нас допустимі норми щодо вихлопних газів у 10 разів вищі, ніж на Заході, але ми перевищуємо навіть їх у 3—5 разів. Наш бензин містить свинець. На Заході вимоги до бензину інші. Наш 76-й — це вже за межею. Купувати треба бодай 92-й і вище. А у нас людина не тільки отруює навколишнє середовище, а й себе саму і своїх близьких, яких вона везе. Підраховано, що автомобіль класу «Жигулі» в середньому при згорянні 1 кілограма бензину викидає 465 грамів отруйних газів. Отож: залив 40 літрів палива в бак і викинув приблизно 18 кілограмів погані.

— Ви говорили, що за допомогою ваших приладів можна зекономити метан у великих кількостях...

— Байдуже ставлення до наукових винаходів в нашій країні — аксіома. Приклад: метан — це газ, який нам украй необхідний для опалювання. В Україні видобувається лише 18% свого метану від загальної потреби. Росії ми за нього платимо дуже дорого: $83 за одну тисячу кубічних метрів. Якщо на кожній з установок, на якій спалюють метан, економити за допомогою виготовленого нами приладу бодай один відсоток метану, то загалом у країні можна за рік заощадити $1 мільярд.

— Чи має інститут такі прилади або унікальні розробки, яких немає ніде у світі?

— Так, має. Наприклад, переносний аналізатор промислових викидів, принцип роботи якого грунтується на оптичному методі. Він вільно вміщується в «кейсі». На Заході такий прилад працює за допомогою електрохімічних методів, термін служби його датчика — 1—1,5 роки. А наш — умовно вічний: він працюватиме десять років, і нічого в ньому міняти не треба.

— Ви займаєтеся вимірюванням рівня забруднення приміщень?

— Так. Але у нас дивні дози: наприклад, гранично допустима норма вмісту шкідливих компонентів у кубічному метрі повітря для житлового приміщення — 1 міліграм, а робочого — 20. Смертельна ж доза — 40 міліграмів. І так у всіх країнах колишнього СРСР. У нас із моменту чорнобильської трагедії ніколи не публікували відомостей про те, чи був викид плутонію. Адже це найстрашніший токсичний компонент ядерного процесу. Тому я з великою часткою вірогідності припускаю, що його таки було викинуто. Жахливішої і токсичнішої речовини не існує на земній кулі. Англійські вчені кажуть, що досить одного фунта (400 грамів) плутонію, щоб знищити 10 мільярдів людей.

— Олександре Анастасійовичу, поклавши руку на серце, в Дніпрі купатися можна?

— Ну, будь ласка, якщо туди ніхто не злив нафту... Я купаюся.

— А радіація?

— Вважаю, що трошки гірше, ніж було до Чорнобиля, але не настільки, щоб треба було боятися і не купатися. Тим більше в районі Центрального пляжу стежать за якістю води — є спеціальна фірма, що займається цим — «Плессо». Найнебезпечніше для Дніпра — це шкідливі промислові роси. А тому страх зайвий абсолютно.

— Але, напевно, слід розрізняти все-таки страх як природний інстинкт самозбереження і фобію як страх, із яким людина вже не в силах боротися, тобто хворобу.

— Про страх. Мої сусіди по дачній ділянці на Осокорках, передмістя Києва, дізнавшись, хто я такий, почали просити: допоможіть нам все виміряти, ми тут вже вмираємо. Я виміряв: все в нормі... А ось там, де треба боятися... Наприклад, виготовили прилад, який вимірює, коли ви засмагаєте, дозу ультрафіолетового опромінення, що ви отримуєте. Припустимо, вам лікар дозволяє на день приймати певну дозу: ви відразу виставляєте на приладі потрібну дозу і лягаєте під сонцем. Коли її отримаєте, прилад подасть сигнал. Є подібний прилад американський — він удвічі більший, а наш на долоні вміщується. Але він нам обійшовся досить дорого, тобто його нерентабельно продавати дешевше, ніж за $50. Але й працювати може п’ять-десять років. Це ж здоров’я! Ми пропонували цей прилад торгівлі, нам відповіли — за такі гроші його ніхто не купить. Жінки ж купують прилад для гоління за $100—150. Чомусь ніхто не боїться, засмагаючи, опромінитися і отримати рак. Шахтар із Тюмені, якого я зустрів у Криму, мені сказав: «Мені $50 не шкода. Але за три роки в Крим на три місяці приїхав — нехай у мене шкура задубіє, і я цим користуватися не буду».

Ставлення до екології свідчить про загальну культуру людини. Коли собі та іншим під ноги плюють на вулиці — це ж також екологія. Екологія — це наука про дім, у якому ми живемо. «Екос» — з грецької «дім», «логос» — наука...

№241 16.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»