Минулого тижня валютно-фінансова криза, криза платежів, антидемпінгові процеси за кордоном, мороз і уряд ледве не добили металургію України. У Мінпромполітики працював надзвичайний штаб, а в Пущі-Озерній зібралися виробники металопродукції України, Росії та Білорусі, щоб спільно протистояти витісненню зі світового ринку. Як заявив голова УСПП Анатолій Кінах, внаслідок негативних процесів на зовнішніх ринках, Україна може втратити $120 млн. валютних прибутків.

Заступник голови Комітету ВР з питань промислової політики Вадим ГУРОВ прокоментував «Дню»: «Сьогоднішня металургія — це вмираючий лебідь. Візьмімо завод «Кріворіжсталь», де я був начальником цеху. Із шести мартенівських печей тут працює лише одна. Та й загалом металургійна промисловість повільно, але впевнено йде до зупинки — і фізичної, і моральної, не зважаючи на те, що це — єдина галузь виробництва в Україні, яка ще більш-менш конкурентоспроможна на зовнішньому ринку. Однак, забезпечуючи країну валютою, металурги програють самі, оскільки собівартість продукції металургійних підприємств істотно вища за ціну наших експортних виробів. «Кінетика» прибутків від металургії така: 1997 р. розраховували взяти $3,7 млрд., 1998 р. — $4,5 млрд., а 1999 р. проект бюджету передбачає $5,1 млрд. Це призведе до виснаження галузі, оскільки всі ці цифри зроблені завдяки збиткам підприємств, з яких таким чином вичавлюють останні соки».

За даними експертів, внутрішні ціни на деякі види металопрокату ще на початку року були на 20—50% вищі за експортні. Зараз, у зв’язку з валютно-фінансовою кризою, розрив між ними ще збільшиться. Адже у півтора рази зросли тарифи на транспортні перевезення, які становлять 15% собівартості металургійної продукції. Попри запевнення уряду, зростають ціни на природний газ. Все дорожче продається вітчизняне коксівне вугілля. У результаті зростають ціни на металургійну продукцію, а кількість замовлень з внутрішнього ринку скорочується.

З ініціативи уряду парламент трохи більше місяця тому ухвалив постанову про заходи з виведення гірничо-металургійного комплексу з кризи. Надали пільги по деяких видах оподаткування, пообіцяли диференційовані тарифи на транспорт і енергоносії, припинили приватизацію.

Вадим Гуров: «Що стосується процесу приватизації в металургії, то він зайшов у глухий кут. Власність тут практично нічия. Держава нею не управляє. А іншого ефективного власника знайти не вдається: гірничо-металургійний комплекс у такому стані, що легально приватизувати його просто небезпечно. Потрібні дуже великі гроші, адже основні фонди зношено на 70%. Я вважаю, що металургійні підприємства мають бути державними або казенними.

Біда нашого металургійного комплексу в тому, що ми отримали його в спадщину надзвичайно енергоємним. Половину заводів треба б негайно закрити і забути про них, оскільки окрім збитків вони нічого не дають. Треба залишити «Азовсталь», заводи ім. Ілліча, ім. Дзержинського, «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» і Донецький комбінат. Але як бути з Макiївкою, де металургія дає роботу 400 тисячам чоловік? У місті практично один завод. Те ж і в інших місцях, де металургійні підприємства містоутворюючі. Потрібна реструктуризація. Але вести її необхідно, віддаючи пріоритет соціальним питанням. Падіння важкої промисловості має супроводжуватися одночасним підйомом легкої (причому по висхідній). А що ми в цьому напрямку зробили?»

Чимало експертів стверджують, що зусилля попередніх і нинішнього урядів зводяться в основному до перетасовування кадрів. У цьому сенсі показовим є життєвий шлях Валерія Сахна, нещодавно призначеного директором «Азовсталі».

1995 року його було звільнено з посади головного інженера «Азовсталі», як кажуть, за підтримку ідеї об’єднання з комбінатом ім. Ілліча, висунутої колишнім головою облдержадміністрації Володимиром Щербанем. Потім три роки працював генеральним директором Алчевського металургійного. Але наприкінці серпня був звільнений (вже за вказівкою нинішнього прем’єра) за недостатньо активне погашення боргів перед бюджетом.

У ході кампанії з вибивання боргів усунули керівників найбільших гірничо-збагачувальних комбінатів, які свого часу співробітничали з ЄЕСУ. Після них дійшла черга до металургів. На початку листопада звільнено гендиректора «Криворіжсталі» Володимира Севернюка, ніби винного в непогашенні німецького кредиту, наданого 1992 року. Але порівняємо показники «Азовсталі», директора якої Олександра Булянду було нещодавно звільнено з почестями за станом здоров’я і нагороджено орденом «За заслуги» II ступеню) і «Криворіжсталі». Якщо на першому підприємстві випуск чавуну за 10 місяців становив 77% до відповідного періоду 1997 року, то на другому — 98%. Виробництво сталі на цих підприємствах за той же період скоротилося відповідно до 80,8% і 96,7%, сортового прокату — до 79,5% і 99,2%. Так що і В.Севернюк міг би розраховувати хоча б на медаль, тим більше, що В.Гуров характеризує В.Севернюка як надзвичайно грамотного і рішучого виробничника, який зумів забезпечити стабільну роботу підприємства.

Зараз кадрово-майновий переділ у розпалі. Валерій Пустовойтенко, розбираючись з «пролазаренковою» Дніпропетровською областю, реанімує ідею марганцевого холдінгу. Під прикриттям виробничої доцільності й державних інтересів перерозподіляються пакети акцій... Але що сильніший азарт учасників переділу, то гірше працює сама галузь. То більше людей викидається на вулицю.

Як заявив минулого тижня на круглому столі в «Пущі Озерній» заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко, виробничі потужності української металургії використовуються лише на 30—50%. Експлуатується 31 з 50 доменних печей, 13 конверторів із 19, 52 з 66 прокатних станів.

Однак, за словами С.Грищенка, нинішній рік металурги України розпочали непогано. Але валютно-фінансова криза в Південно-Східній Азії та в Росії завдала тяжкого удару. С.Грищенко вважає, що одна з причин кризи в металургії ще і зміна ситуації у внутрішніх споживачів.

Сьогодні частка металургів у загальному обсязі промислової продукції становить 27,2%, тоді як машинобудівного комплексу — 8,9%. Але 1990 року обсяг товарної продукції машинобудування у 2,5 рази перевищував цей показник у металургів. Якщо за вісім останніх років обсяги виробництва в металургії скоротилися наполовину, то в машинобудiвному комплексі — більше, аніж у 5 разів. Машинобудування, транспорт, вугільна промисловість, капітальне будівництво не споживають і 20% металу, що використовувався раніше.

За словами С.Грищенка, внутрішнього ринку металопродукції тепер в Україні практично немає. З 19 млн. тонн готового прокату на внутрішнє споживання пішло 4,9 млн. тонн, хоча реальна цифра ще нижча — дуже багато металу перепродується посередниками. Але така орієнтація перетворює українську металургію по суті на заручника.

Фахівці стверджують: країні потрібна справжня реструктуризація металургії, котра враховує внутрішню й зовнішню потреби в металі, його рентабельність. І вимоги екології. Без цього застаріла українська металургія перетвориться на джерело екологічної небезпеки в Європі, а металурги — в соціально- і навіть вибухонебезпечний прошарок населення України.

№236 09.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»