Вексельний обіг: без депозитарію не обійтися

Державною комісією з питань цінних паперів і фондового ринку спільно з деякими його учасниками підготовлено проекти ряду нормативних документів, що регламентують створення ринку похідних цінних паперів, а також обіг векселів на фондовому ринку.

Сьогодні вексель є одним із найпривабливіших цінних паперів. Але як і кому його зберігати і враховувати? Природно, Національній депозитарній системі. Однак вирішити це питання на практиці не так вже просто.

Як відомо, вексель є складним і дуже специфічним фінансовим інструментом. Правила обігу векселів, регульовані не тільки вітчизняним, а й міжнародним законодавством, незмінні й навіть певною мірою консервативні. Застосування векселів у звичайних господарських операціях не передбачає обов’язкового використання послуг депозитарних установ, але й не виключає можливості проведення ними деяких операцій (наприклад, таких, як застава векселів під забезпечення кредиту банку). Законодавство України про депозитарну діяльність, зокрема Закон України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і «Положення про депозитарну діяльність», затверджене у травні цього року рішенням Держкомісії з питань цінних паперів і фондового ринку, визначає одну з основних функцій депозитарних установ — зберігання цінних паперів. Тому на запитання про можливість включення векселів до Національної депозитарної системи з метою їхнього зберігання й забезпечення деяких цивільно-правових угод можна однозначно дати позитивну відповідь.

У чому ж проблема? Вексель в Україні, що має властивості розрахункового інструмента в господарських операціях, найчастіше використовується як звичайне дисконтне боргове зобов’язання, забезпечене товаром (електроенергія, метал, зерно, послуги тощо). І такі боргові зобов’язання все більше розповсюджуються на професійному фондовому ринку. Вже зараз обсяги операцій з ними перевищують обсяги торгів іншими фондовими інструментами. Хоча за законодавством «вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання...» (ст. 21 Закону України «Про цінні папери й фондову біржу»).

На наш погляд, масове поширення векселів як інструментів спекулятивних фондових операцій не відповідає їхній економічній сутності. Це відбувається передусім через те, що вітчизняне законодавство, й особливо податкова його частина, не дозволяють підприємствам використати ті боргові фондові інструменти (облігації), які відповідають змісту господарських операцій, що проводяться ними. Крім того, у тих же нормативних документах будь-яка угода, оформлена борговим зобов’язанням, класифікується як вексельна.

Практика країн з ринковою економікою свідчить про наявність там різних боргових інструментів, які вільно обертаються на фондових ринках цих країн, але в той же час вексель у цих країнах використовується за призначенням — для забезпечення розрахунків.

Враховуючи практику, що склалася в обігу векселів на фондовому ринку як дисконтних боргових зобов’язаннь й тенденцію подальшого збільшення обігу боргових інструментів в Україні, можна ставити питання не тільки про доцільність, а й про необхідність включення векселів до переліку цінних паперів, що обслуговуються депозитарною системою. Однак тут необхідний трохи інший підхід. Справа в тому, що вексель внаслідок своїх специфічних ознак не може обертатися в бездокументній формі на рахунках у цінних паперах власників. У той же час терміни обертання таких «довгограючих» векселів, як векселі «Укртелекому», «Укргазпрому» та інших, ставлять під сумнів можливість дотримання за ними деяких вексельних правил, наприклад, солідарної відповідальності (регресу) по векселю. Крім того, Законом України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (ст. 13, п. 2) встановлено, що на фондовій біржі або на організованому позабіржовому ринку підлягають оформленню угоди тільки за цінними паперами, розміщеними в депозитарії.

Неважко зробити висновок про доцільність поєднання традиційних властивостей векселів як інструментів проведення господарських операцій з їхнім обігом як боргових зобов’язань на фондовому ринку. З цією метою необхідно, не обмежуючи застосування векселів у господарських операціях, ввести в обіг на організованому фондовому ринку України новий фондовий інструмент — депозитарні вексельні розписки (ДВР) як похідні цінні папери.

У загальних рисах це виглядає так: боргові зобов’язання, оформлені векселями, розміщуються на зберігання в депозитарних установах. Надалі за допомогою облікових операцій депозитарні установи блокують обіг таких векселів, а замість них випускають ДВР у бездокументній формі. Виписки з рахунків у цінних паперах власників ДВР одночасно є підтвердженням їхніх прав власності на базовий актив (заблоковані векселі). На фондовому ринку з’являється абсолютно новий борговий інструмент, обіг якого не регламентується вексельними правилами. У разі ж необхідності реалізації вексельних зобов’язань депозитарні установи, на вимогу власників ДВР, обмінюють векселі на похідні цінні папери, які, в свою чергу, вилучаються з обігу. Такий підхід істотно спрощує різноманітні вексельні схеми, порівнянні з шаховими комбінаціями, що мають багато ходів. Внаслідок обов’язкової перевірки векселів на автентичність при прийнятті їх на зберігання меншає ймовірність потрапляння на організований ринок вексельних підробок. Крім того, прозорість ринку забезпечується відповідністю кількості ДВР обсягу розміщених у депозитаріях векселів.

Найшвидший розгляд і ухвалення законодавчим органом цих нормативних документів дозволить пожвавити фондовий ринок і доповнити його новими інструментами.

№227 26.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»