Анархія в погонах

Відносно спокійне закінчення чергового заколоту грузинських військових дає непогану можливість подивитися на роль армії на пострадянському просторі взагалі. Ніде правди діти, в часи перебудови саме її — армії — побоювалися як найбільш консервативної сили, як організації саме радянських людей, що не вбачають різниці між Україною та Азербайджаном. Ось вже дійсно — «мой адрес не дом и не улица»! Те, що армія перетворилася на соціальний інститут, перестали помічати, а дарма — тоді б швидше побачили, що й військові розуміють різницю між Полтавщиною та Сибіром і воліють служити там, де тепліше. Люди в погонах — теж люди, вони не звертають уваги на легітимність і тому готові служити й реально визнаній Україні й самопроголошеному Придністров’ю, спираючись насамперед на прогноз погоди.

Побоюватися варто було не радянської армії, яка готувала насамперед професіоналів, а армійської анархії. Навряд навіть у жахливому сні можна побачити, щоб сформовані з колишніх радянських військових округів армії України чи Білорусі почали впливати на політичні процеси! І це — враховуючи навіть відомі обставини білоруського політичного життя! І — навпаки — створені з «нових людей» армії Грузії чи Азербайджану постійно стають чинниками зміни влади чи просто політичної нестабільності. Дивуватися тут нема чого. Брак професіоналізму — загальна пострадянська хвороба, просто коли він позначається на людині з рушницею, ситуація може стати відверто нестерпною. Хоч це й не означає, поза сумнівом, що ми маємо забути про власні армійські проблеми тільки тому, що в українській армії служать професіонали. Професіоналів теж треба годувати.

№201 21.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»