До чого приведе реставрація «по-стахановському»?

Порівнюючи їх із відбудовою Михайлівського собору, робітники кажуть, що тут роботи значно більше, а часу обмаль — до 2000 року поставлено завдання звести собор! Відповідно до цього задаються й темпи будівельних робіт. Уночі тут поки що не працюють, але до зими сподіваються встигнути зробити фундамент та викласти нижній шар будівлі майбутнього собору. Не дивно, що за ударними темпами «забули» вчасно отримати дозвіл на відбудову собору в ЮНЕСКО, під наглядом якої знаходиться увесь комплекс Києво-Печерської Лаври. Така забудькуватість може загрожувати не багато не мало, а виведенням Лаври з розряду пам’яток, віднесених ЮНЕСКО до особливо цінних. У столичній держадміністрації пояснюють, що такий дозвіл — проста формальність і відповідний факс зі штаб-квартири цієї організації от-от буде отримано.

Тим часом, через ударне будівництво археологи не можуть провести детальні дослідження давніх поховань на території собору. Вириті шурфи (заглиблення) через день-два зариваються. Влітку вченим вдалося викопати п’ять склепів, які нині активно досліджуються. Ще один склеп, давно відомий археологам як родинний склеп князів Острозьких, через кілька днів після відкриття було засипано піском. Обурюються такими роботами і лаврські священики.

ДІЇ «РЕКОНСТРУКТОРІВ» КОМЕНТУЮТЬ ЕКСПЕРТИ-СПЕЦІАЛІСТИ

Валентина Іршенко, виконавчий директор Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток ім. Олеся Гончара:

— Нас дуже турбує аврал на відбудові Успенського собору. Коли у 80-ті роки почали буріння під відбудову — пішли тріщини в сусідніх будинках і були зсуви. А нині, не рахуючись зі стурбованістю ЮНЕСКО, Київміськадміністрація розпочала реконструкцію.

Колись під Успенським собором були поховання святих — тепер їх забирають, залишаючи Лавру без духовного фундаменту. На конкурсі, що був спішно проведений, затверджено найдорожчий (у 150 млн. гривень) і найбільш варварський проект відбудови. Він передбачає вбивати під фундаменти бетонні, з металевою обшивкою, палі, які пройдуть поховання наскрізь. Пан Омельченко з цього приводу сказав, що «це не палі, а гвіздочки». До двохтисячоліття Різдва Христового нашої Лаври може й не бути — залишиться новобудова з «гвіздочками». До того ж фахівці не впевнені, що ці палі витримають масив собору, не порушивши гідрорежиму. Проект iще не узгоджений і не затверджений, а будівництво вже почалося.

Володимир Ленченко, архітектор, член Спiлки архiтекторiв України:

— Цей проект, який спішно прийняло журі з чиновників, а не фахівців, не враховує складності підземної ситуації лаврських пагорбів. Було відхилено пропозиції відтворювати собор неспішними темпами й малою технікою, аби дати можливість попрацювати вченим і архітекторам. Особливо в зонах поховань і вибуху, де дуже нетривкі грунти. Оминаючи всі дорадчі органи, представники тих організацій, котрим вигідний цей проект — почали спішно відбудову. Не рахуючись із тим, що ми повинні не тільки відбудовувати, а й зберігати. З відбудови зробили заробітчанство, яке може привести до краху.

А ОСЬ КОМЕНТАР ПРОСТИХ КИЯН

Ярослав Миколайович, дільничний інспектор:

— Я схиляюсь до думки одного американського політика: «Коли нема чого їсти, а будують такі собори й такими темпами — це просто викачування грошей і остаточна бідність народу». Хоча в глобальному розумінні, на мій погляд, — собори повинні рятувати духовність і святість.

Таня, домогосподарка:

— Будувати треба, але не так, як Богородицю Пирогощу на Подолі або Михайлівську дзвіницю: зовні ще нічого, а всередині — нема на що дивитися. У церкві повинна бути краса, щоб можна було говорити з Богом. Хай буде дорого, але на віки. Єгиптяни будували піраміди довго, дорого й тяжко — і стоять вони й досі. Якщо ж ці храми заваляться через декілька років — я не здивуюся. Забагато в цих будівлях політичних амбіцій та бажань приховано.

Михайло, студент Політехнічного інституту:

— Сумніваюсь, що це справа добра. Несвоєчасно. I друзі мої, і однокурсники — однозначно проти. Великі гроші кудись ідуть, а розвитку ніякого. До того ж, я чув, що вся Лавра може завалитися від такого будівництва.

Ніна, інвалід II групи:

— Поспiшати не треба, а потихеньку відбудовувати — це справа хороша. Робочі місця будуть, це будівництво багатьох врятує від безробіття. Напевне, якщо не поспішати i з розумом — було б прекрасно, усім на радість.

Заради чого все це робити так швидко? Виламувати шматок муру, аби завезти на територію заповідника баштовий кран? Скидати біля монастирського саду терикони сміття з розбитого підмурку? Вкривати шаром пилу фрески Трапезної? Вібрацією «створювати» нові тріщини та зсуви? Заради якої гонитви, за якими нагальними, найважливішими цілями? Аби «підвищити рівень духовності»?

P.S. Вчора «Київпроект» провів презентацію свого проекту собору. На запитання «Дня»: «Як вирішуватиметься проблема фундаментів Успенського собору?» Ігор Гордєєв відповів: «Жодної проблеми не існує, з нашим проектом усі згодні. Люди бачитимуть собор, а не те, на чому він стоїть». Однак багато вчених категорично не згодні з темпами й методами відновлення. «День» повернеться до цієї проблеми.

№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»