Перейти до основного вмісту

ЩОДЕННИК 12 вересня

12 вересня, 00:00
Що не кажи, а найкраще відпочивати в оксамитовий сезон. Сонце вже не намагається підсмажити землю, як курча-табака, і вода в морі, нагромадивши літнє тепло, не холодніше за повітря. Стало менше курортної штовханини: одні вирушили сіяти «розумне, добре, вічне», інші його жати.

Десь ідуть дощі, а ти зранечку виходиш на берег і плюхаєшся на пісок. Ляжеш на спину — бачиш блакитне небо з ватяними клаптями хмар. Перекинешся на живіт — очам відкривається ряд підошов соратників по відпочинку. Через кілька днів починаєш їх безпомилково впізнавати. Таке собі п’яткове знайомство.

Ось міцні (здається, на них також виграють м’язи) підошви культуриста Вадима, а поряд — сяючи захопленням і обожнюванням, — ступні медсестри Зіночки. Подібні до терпуга, через численні тріщини і грубу шкіру, п’ятки належать Мар’ї Петрівні, бухгалтерові якоїсь птахофабрики. З ними різко контрастують ніжно-рожеві грудочки трирічної Оленки, мама котрої спить біля неї після нічного застілля.

Непереборний потяг викликають вузькі з довгими музичними пальцями ступні чарівної Людмили. Але поруч з ними неспокійно соваються волохаті п’ятища чоловіка — ревнивого типа «південної національності». Заклеєні пластирами кінцівки Миколи — наслідок його спроби потанцювати на розпеченому вугіллі, подібно до болгарських нестинарів.

А це що іще за майже не зачеплене засмагою чудо з акуратно напедикюреними нігтиками?! Треба негайно вставати. Все ж таки не морем єдиним живе на відпочинку людина.

№174 12.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Що не кажи, а найкраще відпочивати в оксамитовий сезон. Сонце вже не намагається підсмажити землю, як курча-табака, і вода в морі, нагромадивши літнє тепло, не холодніше за повітря. Стало менше курортної штовханини: одні вирушили сіяти «розумне, добре, вічне», інші його жати.

Десь ідуть дощі, а ти зранечку виходиш на берег і плюхаєшся на пісок. Ляжеш на спину — бачиш блакитне небо з ватяними клаптями хмар. Перекинешся на живіт — очам відкривається ряд підошов соратників по відпочинку. Через кілька днів починаєш їх безпомилково впізнавати. Таке собі п’яткове знайомство.

Ось міцні (здається, на них також виграють м’язи) підошви культуриста Вадима, а поряд — сяючи захопленням і обожнюванням, — ступні медсестри Зіночки. Подібні до терпуга, через численні тріщини і грубу шкіру, п’ятки належать Мар’ї Петрівні, бухгалтерові якоїсь птахофабрики. З ними різко контрастують ніжно-рожеві грудочки трирічної Оленки, мама котрої спить біля неї після нічного застілля.

Непереборний потяг викликають вузькі з довгими музичними пальцями ступні чарівної Людмили. Але поруч з ними неспокійно соваються волохаті п’ятища чоловіка — ревнивого типа «південної національності». Заклеєні пластирами кінцівки Миколи — наслідок його спроби потанцювати на розпеченому вугіллі, подібно до болгарських нестинарів.

А це що іще за майже не зачеплене засмагою чудо з акуратно напедикюреними нігтиками?! Треба негайно вставати. Все ж таки не морем єдиним живе на відпочинку людина.

№174 12.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати