Життя – це спроба книги
Проект являє собою енциклопедію — не універсальну, звісно, а, як це називали раніше, «галузеву». Проте існування самої «галузі» більшості з освічених співвітчизників може здатися навіть не проблематичним. Ми підготували енциклопедію про щось, чого загалом не бачить або не хоче бачити суспільство, отже, про щось таке, що — принаймні у характерному для нашої країни профанному баченні — можна вважати геть позбавленим реального існування. Ми підготували енциклопедію актуальної української літератури.
Це тільки спроба наближення, початок досвіду. Наших фінансових можливостей, порівняно з первинним кошторисом скорочених десь так у 10–12 разів, вистачило лише на «малу енциклопедію». Однак саме ця фікція, ця нереальна «сучукрлітература» навіть у «малій» (безперечно, неповній і, мабуть, наївній) формі зненацька зажадала для свого енциклопедичного підсумування страшенно багато. Наша майбутня книга спухала на очах. Надто багато вартих уваги імен і дуже добрих текстів, так означив би я цю хворобу.
За місяць-другий (якщо на те буде ласка Найвищих сил і видавництва «Лілея-НВ») нашої книги врешті зможе торкнутися рідкісний птах, «зацікавлений читач». Це буде майже триста сторінок вельми щільного тексту з ілюстраціями, таблицями і схемами, виданих у фундаментальному форматі, лункою мовою середньовічних книгарів прозиваному «in quarto», нашим же сьогоденним ієрогліфічним жаргоном означуваному як А4. Отже, це буде досить ваговита цеглина, під кінець віку вмурована у храмово-руїнну споруду Рідної Літератури.
Що відбулося в цій літературі протягом останньої чверті століття? Що не відбулося в ній, хоч могло відбутися? З якими можливостями нам доведеться давати собі раду після хронологічного зламу, коли часовий відлік знову почнеться з нулів? Як опанувати цією «химерою літочислення» і — що важливіше — самими собою? Наша спроба шукати відповіді на ці запитання має виявитися принаймні зухвалою.
Як упорядник «Хрестоматійного додатка» до власне енциклопедії, я знову мав щасливу нагоду перечитувати, перебирати, а часом і власноручно переписувати на комп’ютері тексти, які мені подобаються або — попри все — видаються цікавими та важливими. Мені йшлося про створення вельми різноманітного і водночас цілісного образу «інакшої літератури» — гостро відмінної від літератури «української радянської», тієї, котра й до сьогодні безальтернативно домінує в усіх інших, допущених Міністерством освіти хрестоматіях. Я не узгоджував свого вибору з авторами текстів. Я хотів, щоб це був мій вибір. Хай пробачать мені ті з них, кому цей вибір здасться не найкращим, а презентовані уривки — всього лише ампутованими частинами колись чудового тіла.
Я також неминуче мусив зіткнутися з маразмом класифікації, що його мій співавтор-екзегет дотепно називає «енциклопедичною тупістю». Я ніяк не міг обійти соціальних факторів — середовищних, поколіннєвих, регіональних. Адже коли найстарші з презентованих авторів («підпільні сімдесятники») виростали в епосі щойно розквітлого Брежнєва з її перманентним відстежуванням і виловом особистостей, то наймолодшим — «дев’ядесятникам» — випало втішатися хіба що примарною свободою слова і тотальною люмпенізацією нових часів. Моя система, здається, має вельми еклектичний вигляд. Що ж, навколишнє буття також не вирізнялося чистотою.
І все ж посеред цих розплавлених днів я знов живу очікуванням, усвідомивши зненацька з усією спекотною ясністю: ця «чверть століття», ця четверта чверть, ця «актуальна українська література» — це такий добрячий шмат мого власного життя, що хай він стане Книгою.
