Заплутана політика президентства Iрану
Рішення колишнього президента Ірану Мохаммада Хатамі стриматися від винесення своєї кандидатури на наступні вибори свідчить про те, наскільки заплутаною стала іранська президентська політика. Для того, щоб розібратися в цій плутанині, треба розуміти, що найбільш важливим питанням стане не стільки питання про те, кого оберуть президентом, скільки про те, що скаже цей вибір про наміри верховного вождя країни, аятоли Алі Хаменеї.
На жаль, найбільш імовірним результатом стане продовження перетворення Ісламської республіки з цивільного правління на військову диктатуру, де провідна роль у вирішенні політичних і економічних питань відведена збройним силам.
Передбачити, хто саме переможе на виборах, неможливо; однак демократія тут ні до чого. Аятола Хамені, який також є головнокомандувачем збройних сил країни, здійснює нагляд над агентствами, що проводять вибори: Опікунською радою і Міністерством внутрішніх справ, контролюючими процес виборів, і над міліцією Баший і революційною гвардією, які неофіційно контролюють виборчі урни і процес підрахунку голосів.
Як засвідчують нещодавні дослідження, причини зростаючої непопулярності нинішнього президента Махмуда Ахмадінежада в основному вкорінені в методах його економічної політики. Незважаючи на те, що 2008 року ціни на нафту досягли рекордно високого рівня, безробіття і інфляція (на даний момент досягли 31%) вийшли з-під контролю, а бюджетний дефіцит уряду становив 44 мільярди доларів США. Державний сектор економіки займає приблизно 80% всієї економіки країни, і в основному залежить від нафтових прибутків, які зараз різко падають. У той же час іранським банкам загрожує кредитна криза. За оцінками Махмуда Бахмані, який керує Центральним банком Ірану, загальна сума прострочених платежів становить близько 38 млрд. доларів.
Однак непопулярність Ахмадінежада не обов’язково зменшить його шанси на переобрання. За кілька місяців перед виборами жоден з двох основних політичних напрямів, ані консервативний, ані реформістський, ще не визначився з кандидатом. Серед реформістів, які на даний момент беруть участь в передвиборних перегонах, свою кандидатуру офіційно висунув Мехді Карробі, колишній спікер Меджлісу (нижньої палати парламенту). Очікується, що Мир Хоссейн Муссаві, колишній прем’єр-міністр, і Абдулла Нурі, колишній міністр внутрішніх справ, також включаться у передвиборні перегони.
Єдиною кандидатурою з боку консервативного руху поки залишається Ахмадінежад. Проте багато хто з консерваторів також не згодний як з його методами економічної політики, так і зі стилем управління. Консерватори неодноразово стверджували, що підтримка Ахмадінеджада обернеться втратою голосів і посилить економічну кризу.
Розчарування консервативної партії в Ахмадінежаді очевидне в нинішньому Меджлісі, більшість в якому репрезентує консервативний рух. Меджліс відхилив економічні законодавчі проекти уряду, і неодноразово усував з посади чи кидав виклик членам кабінету міністрів Ахмадінежада.
Найбільшу проблему в дипломатичних відносинах Ірану представляє його ядерна програма і взаємовідносини зі США. Оскільки президент не має жодних повноважень у вирішенні цих питань, будь-яка незгода між Верховним вождем і наступним президентом поставить президента у скрутне становище без реальної влади.
Якщо говорити про внутрішню політику, то найбільш складним питанням для наступного президента стане економіка. Зайва довіра до нафтових прибутків, ефект застарілих міжнародних санкцій і небажання іноземних компаній інвестувати в Іран призвели до загострення проблем структури економіки Ірану.
Можливо, найбільш значним чинником у застої Ірану є те, що революційна гвардія контролює велику частину економіки, і перебуває поза досяжністю урядового регулювання. Для того, щоб успішно подолати кризу, будь-який президент має не тільки змінити економічну політику, але й накопичити достатньо політичної потуги для того, щоб зуміти покласти край втручанню з боку революційної гвардії та інших організацій в процес проведення економічної політики.
Увагу міжнародного співтовариства було спрямовано на колишнього президента Хатамі, який з самого початку мав намір знову висунути свою кандидатуру. І все ж перемога Хатамі не дала б жодних гарантій змін. У минулому, будучи президентом, він вже зіткнувся з критицизмом реформістів за свою неспроможність протистояти ряду впливових угрупувань, які саботували економічні реформи і налагодження відносин між Іраном і Заходом.
Організаційний хист Хатамі, здається, відтоді не поліпшився. Досі у його фракції немає навіть солідної підтримки засобів масової інформації. Критики вважають, що для того, щоб мобілізувати людей, підтримуючих реформістів, самій кампанії проти Ахмадінежада буде недостатньо. Для того, щоб завоювати достатню кількість голосів, будь-який реформіст має довести, що у разі перемоги на виборах він зможе схилити політичні формування Ірану до програми реформістів.
Проте реформісти також ставлять питання: якщо верховний вождь навіть не дозволяє фракції Хатамі мати власну газету, чи дійсно б він допустив, щоб Хатамі став президентом? І навіть якщо представник руху реформістів переможе на виборах, як він зможе подолати розбіжності з верховним вождем?
Здогадки про результат виборів — це захоплююча салонна гра. Однак вона не має відволікати нашу увагу від основ Іранської політики. Можливо, у наступного президента і буде можливість змінити економічну чи соціальну політику. Проте, за великим рахунком, в питаннях зовнішньої політики, відносин з Заходом і ядерної програми особистість президента ролі не грає. Ці питання вирішуватимуться не тією людиною, яка висуває свою кандидатуру на пост президента в червні, а тією, чия влада гарантована: аятолою Алі Хаменеї, верховним вождем Ірану.
Мехді ХАЛАЙЇ є науковим співробітником Інституту близькосхідної політики у Вашингтоні
