Цивілізаційне явище і закон... «КК»

Ті, хто вперше зустрічає Мрідулу ГОШ — голову правління Східноєвропейського інституту розвитку, правозахисницю та автора «Дня» — часто бувають здивовані — так добре вона розмовляє українською . В той час, як позицію держави в просуванні і популяризації в світі української мови можна окреслити як пасивну, Мрідула сама переклала та уклала збірку поезій українських письменників мовою бенгалі «Україна альпона» — «Український візерунок» та переклала «Лісову пісню» Лесі Українки...

 У Міжнародний день рідної мови «День» поспілкувався з Мрідулою про українську мову та мовну ситуацію в Індії.

— Минулий рік був складним для української мови. Закон «Про засади державної мовної політики», хвиля протестів проти нього, а днями Вадим Колесніченко звинуватив Миколу Азарова в недотриманні цього закону... Як вам як людині, яка чудово володіє українською мовою, на відміну від багатьох українських політиків, було спостерігати за цими подіями? Йдеться не про політичну оцінку, а про те, як суспільство впоралося з цим викликом, і чи впоралося, на ваш погляд?

— Я б не говорила про політику, але розрізняла би втручання політиків зі своєю прихованою або відкритою метою у мовне середовище (politics of language) від мовної політики (language policy). Вони, на мій погляд, сприймаються майже як синоніми в Україні. Прийняття одного закону — це не мовна політика. Інше питання — мовна культура. Якщо мовна політика є більше державницьким питанням і має стратегічність, то культура мови — це цивілізаційне явище. На мій погляд, окрім певного загострення, минулорічні події нічого не дали. Українська мова як цивілізаційне явище була, є й залишається. Її не знищить ніхто. Навпаки, це дає неабиякий культурний підйом. Багато видано книжок, створені інші культурні продукти.

Друкувалися і книжки російською мовою. Чому ніхто не хоче розуміти, що за кількістю носіїв сфера російської мови скоротиться. Є дослідження, які це підтверджують. Тому, цілком природно, Росія просуває свою мовну політику в пострадянських країнах. Причому, ніхто не заважає Україні, яка прагне до ЄС, мати свою політику — і не лише гаслами, а конкретними бюджетними статтями. До речі, й чисельність носіїв української теж скоротиться. Але суспільство завжди могло впоратися, і цього разу також впорається. Я в Києві дедалі більше чую українську мову, хоча тут є свої парадокси. У простих крамницях часто звертаються українською, у бутиках — ні. Прості люди радіють, коли говорю українською, у «поважних ешелонах» є люди, які не знають мене й досі дивуються або сміються з того, чому я говорю українською, запитуючи поглядом: навіщо вона тобі? Якесь дежавю того моменту, коли викладач в університеті порадив мені не вивчати цю «провінційну мову»! Тому моє палке бажання побачити інтеграційні курси української мови для етнічних меншин та іноземців залишається нереальним для втілення. Значить, є робота. Збереження і збагачення мови — це більше суспільно-цивілізаційний заклик, аніж партійно-політичний.

— Мабуть, найбільшим викликом для мови — будь-якої — є не стільки закони чи обмеження, скільки деградація її носіїв та контексту вживання мови. Ця «схема» відпрацьовувалася на українській мові століттями. Мабуть, тоді, коли ви активно вивчали українську мову, і контекст її вжитку, і носії були іншими. Як вони змінилися, на вашу думку?

— Зовсім ні. Коли я самотужки (інколи таємно) шукала шляхи до української мови, було важко. Великий словник канадського видання подарував знайомий американець. Не було сайтів, гуглу, вікі, яндексу тощо. Зараз стільки можливостей! Що таке деградація носіїв? Не погоджуюся. Чому теперішні молоді люди мають бути гіршими за нас? Ми завжди хочемо, щоб діти жили й були кращими за нас. Спілкуючись із молодими журналістами, студентами, я чую гарну мову, бачу бажання навчитися. Якщо ви під деградацією маєте на увазі спрощення, використання неологізмів, то це природно, адже мова — це живий організм. Стиль мовлення моїх батьків був іншим, у діда — ще іншим. Це не завжди означає втрату якості.

— Вам належать переклади багатьох українських поетів мовою бенгалі. Кого ще вам цікаво було б перекласти? Чи посольство України в Індії підтримує ваші проекти?

— Зараз трохи у розширеному форматі працюю. Є готові переклади з інших мов Східної та Південної Європи. Також перекладаю з російської. Давно почала, дещо завершую. Дещо нове. Пишу свої твори. Примірники антології та диск із перекладом «Лісової пісні», які зробила для України, залишила Послу України в Індії в подарунок. Знаєте, я не чекаю допомоги від державних структур на мої творчі ініціативи. Тому всі проекти в рамках Центру Тагора в Україні здійснилися без жодної фінансової або іншої підтримки від урядових структур Індії, навіть у 150-річчя Тагора. У промові під час візиту глави Української держави президент Індії згадав про це святкування, але не згадав нашу інституцію. Чи є сподівання на 200-річчя Шевченка? Життя покаже.

— В Індії — понад 20 офіційних мов. Дві національні — гінді та англійська. Але мені здається, єдиною рідною для вас все ж таки залишається бенгалі... Чи я помиляюся?

— Так. Рідна у мене бенгальська. Але це не значить, що я не знаю або не користаюся англійською або гінді.

— До речі, про англійську мову. З одного боку, вона у вашій країні може сприйматися як мова колонізаторів, а з іншого — відомо, що парламент проводить засідання саме англійською мовою, так само англомовним в Індії є діловодство. Чи є для інтелектуальної Індії певна дилема у сприйнятті англійської мови ?

— Жодних дилем немає. Мова як засіб, а не самоціль. Тому можна користатися будь-якою мовою, мати повагу до всіх мов, не дозволяючи при цьому приниження своєї. Є відомі письменники в Індії, які пишуть англійською.