Юрій ДЄДУХ: «Євгена Щербаня «замовили» Кучма й Лазаренко»

Юрій Дєдух — бізнес-партнер Євгена Щербаня. З покійним бізнесменом він познайомився 1988 року, коли той лише починав будувати свою бізнес-імперію. Разом вони займалися торгівлею лікеро-горілчаними виробами, володіли мережею ресторанів, постачали до США продукцію українських металургів. 1994 року Дєдух був головою ради директорів корпорації «Атон».

— Як ви познайомилися з Євгеном Щербанем?

— З Євгеном я познайомився 1988 року. Я працював на шахті ім. Калініна об’єднання «Донецьквугілля» й виконував обов’язки держторгінспектора. Ми перевіряли торговельні точки, ресторани та кафе, а Євген Щербань тоді саме відкрив кафе у Волноваському районі (Донецька область. — Forbes). Його дружина Надія працювала в кафе посудомийкою й офіціанткою, а він був директором і виконував решту роботи. Хоча до цього був заступником директора шахти «Кіровська». Під час однієї з перевірок кафе ми й познайомилися — поспілкувалися, поговорили, і відтоді у нас зав’язалася дружба.

— Якими компаніями ви володіли спільно з Щербанем?

— Я володів часткою у багатьох підприємствах: ДРПО «Центр», «Фінансист», «Атон», Kolsers і багатьох інших. Здебільшого вони займалися постачаннями продуктів харчування. У нас з Євгеном стосунки були побудовані таким чином, що в кожній компанії ми володіли рівними частками. Крім того, з 1991 до 1996 року я був головою ради директорів Транснаціональної корпорації «Атон». Потім ми відкрили кілька компаній у Росії, а 1990 року — дві компанії в США: AmDon і Dalexs. Ці компанії займалися реалізацією металу й добрив.

— Рінат Ахметов у той час був бізнес-партнером Щербаня?

— Так. З Рінатом Ахметовим ми знайомі з 1989 року. З 1990 року у нас були партнерські стосунки, й ми працювали практично однією командою.

— Як ви й Щербань познайомилися з Брагіним і Ахметовим?

— Познайомилися ми в ресторані «Ретро», яким у Донецьку володіли я та Євген. До речі, це був мало не перший приватний ресторан у СРСР. Брагін і Ахметов до нас часто ходили, у результаті ми познайомилися, й було прийнято рішення про співпрацю.

— Як Євген Щербань зайнявся металургійним бізнесом?

— Зароблені в торговельній сфері гроші ми вкладали в гірничо-збагачувальні комбінати. З ними укладали договори про спільну діяльність, забезпечували їх грошима, технікою, ремонтні роботи проводили. Контроль над ГЗК дозволив нам диктувати умови металургійним комбінатам, яким ГЗК постачали сировину.

Потім до нас «підключився» Олександр Шведченко. Ми з ним познайомилися в Амвросіївці, він тоді був главою районної ради. На той момент у нас виникла ситуація кадрового голоду. Було мало людей, які могли взяти на себе якийсь напрямок бізнесу, відповідати за нього. Шведченко запропонував нам зайнятися організацією постачань газу на металургійні комбінати. Він літав до Москви, зустрівся з Ігорем Макаровим (найбільший акціонер російської компанії «Ітера». — Forbes). Після чого домовився, що він (Шведченко) очолить український підрозділ «Ітери» й займатиметься постачаннями газу до України. За газ з українською «Ітерою» розраховувалися бартером, грошима, продукцією.

— 1995 року було вбито не лише Шведченка, а й Брагіна. Що вам відомо про ці вбивства?

— Після приходу до влади Леоніда Кучми 1994 року в Донецькій області почалися масові зачистки бізнесменів. Вбивство Брагіна було частиною цього процесу. Це робота спецслужб. На моїх очах на Текстильнику (житловий мікрорайон Донецька. — Forbes) відбувався розстріл «авторитетів»: під’їхали дві машини без номерів, вийшли хлопці в чорних окулярах, білих футболках і шортах, дістали автомати Калашникова, вбили людей, кинули автомати та поїхали. Ще були дві машини супроводу. Треба бути ідіотом, щоб не зрозуміти, що це спецслужби.

— Навіщо це знадобилося спецслужбам?

— На той момент донецькі й дніпропетровські бізнес-структури контролювали до 70% ключових ринків: нафтопереробку, виробництво добрив, металу, лікеро-горілчаний бізнес та інші прибуткові напрямки. Між Павлом Лазаренком і Кучмою була змова — вони намагалися підім’яти під себе донецькі підприємства.

— У інтерв’ю телеканалу TВi ви говорили, що Євгену Щербаню неодноразово погрожували. Він казав вам, хто конкретно це робив і чи були серед цих людей Лазаренко й Кучма?

— Ми всі жили в 1990-х. Звісно, траплялося різне. Але ми вели бізнес коректно, вміли домовлятися й іти на компроміси. Тому реальної небезпеки як такої до 1995 року не було. Але після приходу до влади Кучми почалася планомірна схема придушення бізнесу. Ця схема посилилася з моменту призначення Павла Лазаренка прем’єр-міністром.

Кучма був «папою». Йому кожного місяця кожна область і великі бізнес-структури «звітували про виконану роботу» — виконували домашнє завдання. Інакше йшов «накат» з боку СБУ й інших відомств, аж до пожежників. Можна сміливо стверджувати, що ми жили в такому собі ЗАТ «Україна», де Лазаренко й Кучма були повноправними господарями, методи управління були жорсткими й подеколи нещадними.

Конкретних ситуацій було досить багато. Коли Женя приїжджав до Донецька з Києва, він казав, що дуже важко розуміти людей, яким довірили керувати країною, але самі вони не вміють керувати навіть власними емоціями.

Євген жорстко конфліктував з Кучмою 1995 року з дуже багатьох економічних і політичних питань. Наприклад, щодо розподілу квот на продаж металу за кордон. Кучма повністю «потягнув ковдру» на свої структури, почав диктувати, які компанії постачатимуть газ на підприємства. Вони з Лазаренком хотіли, щоб цим займалася компанія «Єдині енергетичні системи України». Женя постійно обурювався поведінкою Кучми в роботі з Росією, його некомпетентністю в багатьох питаннях. Він казав про Кучму: директор заводу — так, але не президент України.

— Ви говорите, що з приходом Леоніда Кучми до влади всі великі бізнес-структури мусили «заносити» йому гроші. А ви особисто це робили?

— Ні. 1995 року я виїхав з України: спочатку до США, потім до Естонії. Женя тоді сказав: «Юро, виїжджай. Принаймні хоч ти будеш живий». Тоді були серйозні погрози на всіх рівнях. З’являлися нові бандити, нові бізнесмени зі своїми претензіями.

— Сергій Тарута, Олександра Кужель і Володимир Каратун стверджують, що конфлікту між ІСД і ЄЕСУ не було...

— Це не так, вони просто не володіли інформацією. Женя спеціально підписав цей договір, щоб узяти тайм-аут і за цей час домовитися з людьми про створення абсолютно іншої структури. Тому що умови з того боку були кабальними.

Женя мені казав: «Я все підпишу, але я створю свою власну структуру». Женя 1995 року вже провів переговори про створення нової структури, яка мала постачати газ до України. Засновниками цієї структури були шановані люди. Називати їхні імена я не хочу, тому що вони досі живі. Тому в убивстві Євгена був зацікавлений і Лазаренко — він міг втратити вплив на газовому ринку України.

З «Газпромом» були проведені переговори про укладення договору, згідно з яким ця структура ставала монопольним постачальником газу до України. Відносини «Газпрому» з іншими структурами повинні були з часом припинитися.

— Олександра Кужель стверджує, що у Євгена Щербаня 1996 року був конфлікт з Володимиром Щербанем, який до липня 1996-го був губернатором Донецької області. Вам було відомо про цей конфлікт?

— Володимир Щербань — людина, яка ніколи не вирізнялася великим розумом. Він був директором магазина «Донбас» і був знайомий з Євгеном. Той вирішив «поставити» Володимира губернатором Донецької області, що було успішно зроблено.

Сказати про те, що Володимир міг конфліктувати з Євгеном, було б неправильно. Женя був на десять голів вище за нього. Він завжди сварив Володю за його неправильні дії. Женя був людиною з гумором, одного дня він виступив по телевізору і сказав, що вестиме в президенти Володю. Володя боязкуватий, тому почав переживати, як би Кучма чогось не подумав.

Згодом мені стало відомо, що Володимир Щербань знав про підготовку вбивства Євгена: незадовго до вбивства він телефонував людям у США й, можна сказати, радісно інформував їх про це.

Володя Щербань зрадив Женю.

— Хто «замовив» убивство Щербаня?

— Це однозначно Леонід Кучма та Павло Лазаренко. Головна мета вбивства Жені — усунути його як політичного конкурента. Тому що Ліберальна партія України на той час займала дуже вагомі позиції. Як мінімум 60% народних депутатів тоді підтримували ліберальні ідеї, а бюджет країни, за великим рахунком, писався в кабінеті у Євгена Щербаня.

Коли ми з ним спілкувалися 2 листопада 1996 року по телефону, він сказав, що на нього йде полювання, коло звужується й ситуація дуже серйозна. Після чого сказав: «Дивись, щоб тебе десь не «приставили». Він планував з Москви летіти до Києва. Я досі не можу зрозуміти, чому він полетів до Донецька. Тому що після прильоту до Києва він планував зібрати в парламенті нараду й оголосити імпічмент Кучмі. Він мені особисто сказав це по телефону.

— Уточніть, де й коли він це озвучив? Тому що ви — перша людина, яка говорить, що Євген планував імпічмент Кучмі.

— Питання про імпічмент Кучмі в парламенті порушувалося три або чотири рази. Кілька разів навіть проводився підрахунок голосів, але там щось не «зрослося». Люди досі бояться говорити про це.

Навіть коли я свідчив у слідчому комітеті й мені ставили запитання про причетність до вбивства Тимошенко й Лазаренка, я запитав, чому до підозрюваних у вбивстві Євгена не долучили Кучму. Адже він головний організатор. Саме йому в першу чергу було вигідне вбивство Жені, а потім уже Лазаренку, Тимошенко й іншим.

Про плани Євгена оголосити імпічмент Кучмі знало багато людей. Про це точно знав Володимир Щербань, брати Клюєви, а сьогодні з цього хочуть зробити таємницю.

— Яку роль у цій історії мав грати Євген Марчук?

— Марчук — благородна й чесна людина. Він був одним з найближчих друзів Євгена Щербаня. Сам Женя по телефону мені неодноразово казав: «Єдина людина, якій я довіряю, це Марчук».

— У Євгена Щербаня був конфлікт з Юлією Тимошенко?

— Євген був за національністю татарин, хоча й не мусульманин, тому на жінок у нього були східні погляди. Він з ними не бився, жінки створені для іншого. І з Тимошенко Євген не воював, і не ставився до неї, як до людини, яка могла завадити йому в бізнесі. Юлія Тимошенко була п’ятим елементом. Вона жодних рішень не приймала й лише виконувала волю двох вождів — Кучми й Лазаренка.

— А з Лазаренком ви були знайомі?

— Лазаренко — це унікальний тип. За руку я ніколи його не тримав, але пам’ятаю, що на початку 1990-х була певна пропозиція з ним працювати, і я по своїх «каналах» розбирався, хто такий Лазаренко. Мені вже тоді сказали, що це Паша-пилосос. Тоді ми вирішили, що з ним працювати не варто.

— Є версія, що Євген Кушнір був бізнесменом, на якого просто «повісили» всі вбивства...

— Може, навіть не «повісили», а змусили їх узяти на себе. Я ще раз повторюю — вбивство Щербаня організували спецслужби. І було відпрацьовано як мінімум три сценарії вбивства Євгена — я про це знаю. Тому Кушнір у тій грі був розмінною фігурою.

— Що ви маєте на увазі під спецслужбами? Це СБУ, спецпідрозділ МВС, аналогічні структури інших країн?

— Це люди, які за своїми посадами були наближені безпосередньо до президента Леоніда Кучми й мали можливість вирішувати питання силовими методами, в їхніх руках було все. Навіть після вбивства мого кума (Євгена Щербаня) план-перехоплення був включений лише через шість годин. Силовики зрозуміють, що це означає.

— Що сталося з бізнес-активами Євгена Щербаня після його смерті й чому вони не дісталися його дітям?

— ТНК «Атон» я спеціально поховав, бо на момент убивства Євгена щодо цієї компанії було безліч перевірок. Нас звинувачували в тому, що кредити, отримані під поручительство українського Банку Ексім, ми нібито поклали собі в кишеню. Йшли судові процеси.

Більшість решти структур ми віддали за борги. Це було неправильно, але тоді вибору не було. Головне було зберегти життя дітям Євгена, бо була команда: «стерти ім’я Щербаня з лиця землі».

— У вас є документи, що підтверджують причетність Кучми й Лазаренка до вбивства Євгена Щербаня?

— Документи точно є у правоохоронних органів. У них є касети з голосовими записами й ще багато чого. У мене їх немає, адже, як я казав, їх вкрали із сейфа в будинку у Флориді.

— Ви давали свідчення в Генпрокуратурі?

— Так, я свідчив 2012 року в слідчому комітеті.

— Готові повторити їх у суді?

— Я обов’язково з’явлюся в суді й повторю все, що сказав зараз, і не лише це. Дуже шкода, що головного фігуранта, Леоніда Кучму, ми не побачимо на лаві підсудних.

Максим КАМЕНЄВ,

21, 25 березня 2013 р., forbes.ua

(Найцікавіше з двох частин із певними скороченнями)