«Пристрасті за Чапаєм»

Я — давній читач і передплатник газети «День». Щиро дякую за розумну (і єдину в Україні!) газету! Для мене (читача зі зросійщеної Донеччини) кожне число «Дня» — ковток кисню, джерело нових ідей, знань, роздумів, сумнівів, оптимізму... І хоч мені вже скоро дев’яносто, з вашої легкої руки відчуваю себе школярем...

Але сьогодні не лише про це.

Гадаю, що не тільки я, а й чимало співвітчизників уважно переглянули телефільм «Страсти по Чапаю». Цікавий серіал, хоча багато в чому суперечливий. Перед глядачем постає зовсім інший герой, ніж у довоєнному кінофільмі. Але і цього разу повного задоволення я не отримав. Знову, як на мій погляд, літературщина, неконтрольована фантазія авторів і виконавців фільму в багатьох епізодах викривляють образ начдива-25.

І тут мені пригадалась публікація в «Российской газете» за 18 вересня 1993 року. Це були дбайливо записані журналістами спомини Клавдії Василівни — доньки Чапаєва. Текст настільки вразив мене, що на його основі я підготував нарис «Гулял по Уралу Чапаев-герой...» Нарис «Кримська світлиця» оприлюднила 7 серпня 2009 року. Ось лише один його фрагмент: «Клавдія Василівна все своє життя присвятила збиранню архівних документів, споминів чепаївців про її батька, намагаючись довести, що Василь Іванович був зовсім не такий, як його зобразив письменник Дмитро Фурманов і відтворили актори у кінофільмі «Чапаєв». Але скрізь чула відповідь: «Цього не слід робити... Народ нас не зрозуміє... Залишимо все, як воно є...» Уже початок розповіді Клавдії Василівни відкрив нам очі на такі риси Чепаєва, про існування яких ми і не здогадувались. Ось послухайте.

— Мій батько, Василь Іванович Чепаєв, був дуже набожною людиною. І всі члени моєї сім’ї були глибоко віруючими. Серед наших предків зустрічались навіть священнослужителі. Перед тим, як їхати на фронт, батько виганяв нас всіх із хати, запирав двері і довго молився перед іконою. Потім виходив на ѓанок, бабуся цілувала його і обов’язково хрестила на дорогу.

Чепаєв товаришував з багатьма священиками, а коли штаб дивізії займав якесь село, то завжди зупинявся у місцевого батюшки...

І священики ставились до Чепаєва з повагою і любов’ю».

На основі споминів Клавдії Василівни я не хочу сьогодні вступати в суперечку з авторами стрічки «Страсти по Чапаю». Хай усе залишиться на розсуд глядачів.

Бажаю вам — співробітникам «Дня» — успіхів у вашій подвижницькій роботі.

Павло МАЗУР

Маріуполь Донецької області