Ода маестро і вчителю

Микола Миколайович Вілінський (1888–1956 рр.) був творчою людиною, талановитим композитором і прекрасним педагогом (професором Одеської, Ташкентської і Київської консерваторій), очолював Одеську обласну організацію Спілки композиторів України. Маестро виховав цілу плеяду чудових музикантів (так, у 1930-ті по класу спеціальної гармонії у нього навчались Еміль і Ліза Гілельс, Давид Ойстрах, Яків Зак) і композиторів – Костянтин Данькович, Олександр Білаш, Оскар Фельцман та інші.

Вілінський – автор симфонічних сюїт, кантат, вокально-хорових обробок українських, російських і молдовських народних пісень, романсів, камерно-інструментальних творів, а також низки теоретичних робіт і статей. Микола Миколайович брав участь у виданні зібрання творів Миколи Лисенка (редагував XIII і XIV томи, причому частину невиданих творів Вілінський відновив за чернетками і начерками, а незавершені роботи композитора за дорученням редакційної колегії закінчив).

До редакції «Дня» Юрій Вілінський переслав спогади одного з учнів маестро – Оскара Фельцмана (1921–2013гг.) – популярного естрадного композитора, який прославився піснями «Ландыши», «На тебе сошелся клином белый свет», «Ничего не вижу», «Мир дому твоему», що їх виконували зірки естради: Леонід Утьосов, Марк Бернес, Гелена Веліканова, Володимир Трошин, Муслім Магомаєв та інші. Фельцман навчався у Вілінського в класі композиції в Школі ім. П.Столярського. Ці мемуари Оскар Борисович написав 2008 року, і вони ніколи раніше не публікувалися. Спогади стосуються Одеського періоду в житті і долі двох музикантів. «День» друкує матеріал у скороченому вигляді.

Оскар ФЕЛЬЦМАН: «Вілінський ніби взяв мене за руку і повів уперед: від азів до висот композиторської майстерності!».

«Одеса – особливе місто біля Чорного моря. Воно дуже красиве, має свій неповторний колорит. Я буваю в різних країнах і коли, відповідаючи на запитання – «де ви народились», називаю ім'я цього неповторного міста на Землі, люди по-особливому усміхаються, показуючи те, що місце це широко відоме і користується особливою любов’ю і пошаною.

Я народився в сім'ї лікаря, який був відомий не лише своєю хірургічною майстерністю, але й великим музичним піаністичним талантом. У нашому домі грала музика. Тому коли я в п'ятирічному віці написав свій перший твір для рояля – ніхто не здивувався. Всі передбачали, що майбутнє в моєму житті буде в музиці.

Рано я почав займатися грою на роялі у видатного професора Б.М.Рейнгбальд. У неї тоді навчався сам Еміль Гілельс. Я був успішним і вже в юності грав концерти Моцарта, Бетховена, Шопена... Мої ранні спроби писати свою музику розвивалися нестримно, і з дитячих років про мене заговорили як про талант, із яким треба серйозно займатись. В Одесі було багато музичних учителів, і переді мною став вибір: кому довірити свою долю?

Піаністи, скрипалі, диригенти часто бували у нас удома і були зацікавлені в моєму подальшому музичному розвитку. У визначенні мого педагога з композиції всі були єдині. Це має бути видатний педагог і композитор – професор Одеської консерваторії Микола Миколайович Вілінський. Його ім'я було відоме не лише в Україні, але й в усьому Союзі. На той час він виростив цілий ряд композиторів, твори яких зазвучали у філармоніях, на сценах оперних театрів.

Микола Миколайович займався зі студентами консерваторії. Ці заняття відрізнялися великою серйозністю і вимагали від його учнів великої теоретичної підготовки. Його студенти йшли до нього на уроки з великим хвилюванням, розуміючи високу відповідальність при спілкуванні з цим видатним музикантом.

У композиції мені належало зрозуміти все! Належало дати мені початкові теоретичні знання, а потім відкрити переді мною широкі композиторські горизонти. Я став єдиним у Миколи Миколайовича учнем, який, ще навчаючись у середній музичній школі, переступив поріг його консерваторного класу. Я згадую, з яким хвилюванням я грав йому перші свої музичні опуси.

Дехто боявся, що для мене (хлопчика) серйозність Вілінського (для учня-початківця) буде важкою, не завжди зрозумілою. Але життя показало, що Микола Миколайович завдяки своїй величезній ерудиції знаходив для мене слова прості, але зрозумілі, і спирався на свій неповторний педагогічний досвід. Вілінський ніби взяв мене за руку і повів уперед: від азів до висот композиторської майстерності! На наших уроках звучали перші мої твори, обов'язково світова композиторська класика, ми вели розмови про життя взагалі: з його радощами і печалями. Так поряд із Миколою Миколайовичем я зростав і ставав освіченим музикантом. Забігаючи наперед, хочу сказати про те, що коли я вступив на композиторський факультет Московської консерваторії (у клас знаменитого композитора Віссаріона Яковича Шебаліна) – Микола Миколайович одержав від нього подячного листа, в якому Шебалін дякував моєму одеському професорові за ті великі знання, які він дав мені в період наших занять композицією.

Микола Вілінський був видатним педагогом, але він ніколи не зміг би дати мені композиторську майстерність, якби сам не був високим творцем своєї неповторної музики. Він працював у різних музичних жанрах. І завжди його твори відрізнялись великою емоційністю, гострим відчуттям стилю.

Його музика приваблювала талановитих виконавців, доставляючи душевне задоволення слухачам, які заповнювали концертні зали. Але будучи бездоганною за формою і майстерністю, вона давала уроки тим, хто був на початку музикантського шляху.

Фортепіанна музика Вілінського, будучи самобутньою, спирається на кращі зразки світової класики. Його «Зразкові варіації» стали класичним прикладом композиторського письма і гармонійної побудови. А його обробки українських, молдовських мелодій живуть і понині. Фортепіанна музика вражаюче органічно наслідує класичні традиції, але розширює їх, привносячи своє інтимне відчуття життя.

Микола Миколайович був інтелігентною людиною. Його дворянське походження позначалось у всьому. Він обіймав часто керівні посади, але своїй громадській роботі надавав завжди особливого благородства й особливої душевності. Він керував композиторським кафедрами в Одесі й Києві. Цінували його в Молдові.

Його учні писали хорошу музику, а потім уже самі навчали композиції молодих. Я вдячний Миколі Миколайович за те, що він заклав фундамент усієї моєї композиторської діяльності. Сьогодні, коли необхідно охороняти чільне становище мелодійного начала у створенні нової музики, – поради М. Вілінського особливо актуальні.

Я живу в Москві... Їжджу по всьому світу... Але завжди пам'ятаю про неповторну Одесу... Про затишну квартиру Миколи Миколайовича Вілінського, в якій бував і був оточений батьківським теплом. У квартирі, в якій звучали мої перші музичні творіння. Вони мені відкрили шлях у майбутнє. І сьогодні, вже у поважному віці, моєму професору, другу, рідній людині Миколі Миколайовичу Вілінському я не втомлююсь говорити: «Спасибі, спасибі, спасибі!».