«Навіть після 23 років життя об’єднаної Німеччини залишаються наслідки поділу на Схід і Захід»

Учора Німеччина відзначила 23-тю річницю об’єднання країни — День німецької єдності. Основні святкові заходи, в яких взяли участь представники вищого політичного керівництва ФРН, включаючи президента Йоахіма Гаука і федерального канцлера Ангелу Меркель, відбулися у Штутгарті. 3 жовтня 1990 року західна і східна частини Німеччини знову стали однією державою. Це стало можливим завдяки підписанню договору «два плюс чотири» між двома німецькими державами — НДР та ФРН, а також чотирма «супердержавами» — США, СРСР, Францією та Великобританією. Він поклав початок об’єднанню Німеччини. Однак поділ на Захід та Схід ще досі відгукується у німецькому суспільстві, хоч всі наслідки здаються подоланими. «Німці все ще не мають національної самобутності. Мур у головах досі заважає німцям відчувати себе єдиною нацією», — стверджує Егон Бар, ідейний натхненник східної політики в часи канцлерства Віллі Брандта у 1970-х роках, в інтерв’ю DW. Однак канцлер Німеччини Ангела Меркель не поділяє такої думки. На її переконання, молоде покоління більше не проводить межі між Західною та Східною Німеччиною.

Важливим фактором у подоланні поділу було економічне відставання Східної Німеччини від Західної. Близько 1,6 трильйона євро, за оцінками Німецького інституту економічних досліджень, вклали у відбудову Східної Німеччини протягом 1990—2010 років. Більша частина грошей — близько 70 відсотків — пішла на соціальні витрати. Річ у тому, що після докорінних змін сотні тисяч громадян колишньої НДР залишилися без роботи, або ж їх достроково відправили на пенсію. Ще одною перепоною стали культурні й ментальні «залишки» комуністичного минулого на Сході.

Для багатьох зведення Берлінського муру стало трагедію — він розділяв сім’ї, спілкування близьких людей. При спробі перебратися на інший бік стіни, за різними даними, загинуло від 125 до 1245 осіб.

Об’єднанню Німеччини передувало падіння Берлінської стіни, яку фактично почали руйнувати жителі Західного і Східного Берліна. Це стало кульмінацією процесу розпаду усієї комуністичної системи. «День» розпитав очевидця падіння Берлінського муру — екс-бургомістра Берліна Ебергарда Діпгена про те, як все відбувалося насправді і яким був процес інтеграції Сходу. Німецький політик і член ХДС двічі обіймав посаду бургомістра Берліна — з 1984 по 1989 роки, а потім з 1991 по 2001 рр. Тому зміг порівняти — як було «до» і «після» Берлінського муру.

— Падіння Берлінської стіни є ключовою ланкою процесу розпаду всієї радянської системи. Це було початком кінця. Що ви відчули в той момент, коли дізналися про падіння стіни?

— Я відчував велику радість та здивування водночас. Тоді ж з’явилися думки, що саме зараз ми маємо шанс для возз’єднання та встановлення нового демократичного порядку в Європі. І мусимо його використати. Ми сподівалися, що радянська армія не нападе. Я відчував тривогу, адже здавалося, що може повторитися нова Прага 1968-го чи Будапешт 1956 року.

— Майже тридцять років німці жили у розділеному суспільстві. Це створило певні кордони — не лише географічні, а й культурні, ментальні. Які труднощі у вас як бургомістра виникали під час подолання наслідків цього поділу?

— Саме так, у суспільстві існувала інша соціалізація. Інший спосіб мислення у відносинах з державою. Такими були наслідки тривалого панування недемократичної системи — у НДР існував ледь не суцільний перехід від нацистів до комуністів. Власну ініціативу людей потрібно було повторно заохочувати. І це було не просто демонстрацією того, що «Захід все знає». Для мене основним пунктом була увага та повага до людського потенціалу за абсолютно різних обставин.

— Якщо оцінювати ситуацію збоку, то здається, що всі наслідки подолано. Але що насправді відбувається всередині Німеччини? Чи вдалося німцям відновити цілісність у суспільстві?

— Навіть після 23 років життя об’єднаної Німеччини залишаються чіткі наслідки поділу на Схід і Захід. Чимало залежить також від покоління, адже 1989 року труднощі виникли здебільшого у людей середнього віку, яким за 50. Їм було важко осягнути професійні зміни унаслідок руйнування економіки НДР. Старші люди опустилися на соціальному щаблі федеративної республіки, а молоді мали шанси для нових свобод та професійної орієнтації. Були й ті, що програли від революції 1989 року. Але погляд збоку — це правильно. Багато міст після 1989 року змогли врятуватися від розпаду, що вже розпочався. Нова інфраструктура у колишній НДР пробудила у Західній Німеччині заздрість, а відтік спеціалістів зі Сходу на Захід, що створював проблеми до того, посприяв віднайденню цілісності та схожості між регіонами Німеччини.

— Під час вашого перебування на посаді бургомістра відбулося багато суспільних змін, проведення реформ, у тому числі змін у переосмисленні історичного минулого. Як вважаєте, чи в Німеччині достатньо зроблено для процесу денацифікації? Що ви особисто зробили для цього?

— Не можна сказати чітко, чи достатньо. На відміну від інших країн, Німеччина прийняла свою історію, особливо Голокост. А дискусій про саморозуміння та самоусвідомлення, на мій погляд, інколи навіть занадто багато. Надзвичайно важливим є те, що через особливо чутливе ставлення до ультраправих організацій у Німеччині (теж — на відміну від інших країн) немає жодної вагомої праворадикальної партії. Проте щодо злочинів ультраправих та ксенофобських кримінальних угруповань — змін немає. В один момент вони «підривають» Німеччину та рівень ефективності наших федеральних систем безпеки. А за мого правління в Берліні створили місця вшанування жертв нацизму, які розміщено не на окраїні міста, а в центрі.