Чим загрожує Україні пошук росіянами своєї ідентичності

Опитування під назвою «Сучасна російська ідентичність: вимірювання, виклики, відповіді» Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) було проведено на замовлення Міжнародного дискусійного клубу «Валдай». Однак Володимир Путін вважав за краще розкритикувати США за позицію щодо Сирії, дорікнути Заходу за відхід від християнських цінностей, розрекламувати своє дітище Митний союз і, звісно ж, вчергове розповісти всьому світові, що росіяни і українці — один народ. А от відповісти на запитання: «Хто такі росіяни?» (за результатами опитування), часу так і не знайшлося, хоча тема була заявлена як головна. Шкода, тому що дослідження ВЦВГД показало досить проблемні чинники в російському суспільстві. Так, наприклад, в частині територіальної ідентичності 56% росіян вважають російською територію Крим, що належить Україні. Південна Осетія і Абхазія, на думку 30% опитаних, теж Росія. А от російські Дагестан і Чечня, за поданням більше половини респондентів, «не наші». Ще менший відсоток отримали жителі цих територій. Дагестанців, чеченців, інгушів своїми вважають лише 7% росіян. Тоді як українці, що мають окрему незалежну державу, визнаються своїми. За це проголосувало 44% опитаних. «На мій погляд, є ряд проблем у нашої ідентичності, які поки не дозволяють назвати її такою, що остаточно сформувалася, — коментує результати опитування гендиректор ВЦВГД Валерій Федоров в інтерв’ю expert.ru. — Хто такі росіяни? Громадяни Росії, що володіють російською мовою, незалежно від походження? Або виключно росіяни по крові? Чи отримали виховання в російському середовищі й культуру, незалежно від громадянства і місця проживання?». І ці проблеми, хоч про ідентичність на Валдайському клубі не йшлося, прекрасно розуміють у Кремлі. І їх вирішують часто досить оригінально, наприклад, без докорів совісті запозичуючи нашу історію. Чи не звідси повторюємо, наче мантру: росіяни і українці — один народ. І — теорія «русского мира». І — любов Росії до українських символів. Ми спробували розібратися, чим загрожує Україні пошук росіянами своєї ідентичності?

КОМЕНТАРІ

«ЯКБИ РОСІЯ Й УКРАЇНА ЗАСВОЇЛИ, ЩО ПРОБЛЕМИ СЛІД ШУКАТИ УСЕРЕДИНІ СЕБЕ, — ВИГРАЛИ Б ОБИДВІ КРАЇНИ»

Віктор МИРОНЕНКО, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської академії наук, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Современная Европа»:

— Я вважаю, що кожна людина окремо, як і група людей, мають цілу низку ідентичностей, які розташовані в різному порядку. Він може змінюватися залежно від життєвих умов людини. Проте річ не в цьому. Пошук особистої ідентичності, самоусвідомлення і самовизначення — це інтимний процес. Краще, якщо кожен народ займатиметься цим самостійно. Я абсолютно не бачу загрози в тому, що громадяни Російської Федерації — у пошуку загальної ідентичності, яка могла б допомогти їм розв’язати економічні і політичні проблеми, що стоять перед ними. Росія дуже багатонаціональна, багатоконфесійна, багатокультурна країна, і для неї це дуже гостра проблема. Вважаю, скоріше, потрібно шукати не етнічну і культурну ідентичність, а політичну, якщо ми хочемо зберегти Російську Федерацію.

Чим це може загрожувати Україні? Гадаю, нічим — загрози Україні передусім усередині неї самої, зокрема і в особливостях пошуку української ідентичності. Мене дуже непокоїть як етнічного українця те, що дедалі частіше акцент робиться на тому, що було б все дуже добре і всі проблеми розв’язалися б, якби не заважала Російська Федерація. Не хочу сказати, що російські політики і адміністрація, бажанням вирішувати якісь свої проблеми, не роблять помилок і не шкодять Україні. Вони шкодять і заважають, що, на жаль, часто буває. Проте небезпечна сама тенденція — процес самоідентифікації передбачає не лише визначення себе як особистості, народу як народу в позитивному сенсі, а й здатність бачити свої недоліки і проблеми, перекладати їх на інших. Вважаю, якби російське й українське суспільство засвоїли цю істину — про те, що потрібно шукати свої проблеми передусім усередині себе — від цього виграли б обидві країни й обидва народи.

«ЗАГРОЗИ ДЛЯ УКРАЇНИ ПОВ’ЯЗАНІ ВИНЯТКОВО З СИЛОЮ ЧИ СЛАБКІСТЮ ВНУТРІШНІХ ЗВ’ЯЗКІВ У САМІЙ УКРАЇНІ»

Володимир БОЙКО, історик, Чернігів:

— Для початку хотів би підтвердити дані російських соціологів власним емпіричним досвідом. Переповім випадок, який трапився зі мною в аеропорту «Домодєдово» два роки тому. Ми прилетіли з Києва, і треба було пройти паспортно-митний контроль. Черг було кілька: дві для громадян Російської Федерації (перша рухалась повільно, друга — набагато швидше) і одна для іноземців, яка в той час була закрита. Коли ми все це побачили, то підійшли до представника прикордонної служби і поцікавилися, що робити в ситуації, коли стійка для іноземців, якими фактично були і ми, не працює. Нам сказали ставати в першу чергу, яка була значно коротшою. У цьому і полягав весь «фокус». Адже в черзі, яка рухалася дуже повільно, стояли переважно вихідці з Північного Кавказу. Таким чином ми потрапили у внутрішню чергу Росії, але ж не північнокавказьку (!). Тому я можу припустити, що, з точки зору цих прикордонників, ми цілком вписувалися у ту ідентифікацію і те розуміння росіян, яке полягає в тому, що Північний Кавказ трохи далі, ніж Україна. Принаймні мені так здалося.

Що ж того, чим може загрожувати Україні пошук росіянами власної ідентичності, то для початку треба зрозуміти, що ж у даному разі треба розуміти під загрозою. Звідки ця загроза може надходити — від російської держави з її нинішнім керівництвом, від масової свідомості росіян, яка може спонукати на певні дії, чи, можливо, варто говорити про якусь внутрішню роз’єднаність всередині України, яка за певних обставин може бути спровокована і матиме шанс спрацювати тощо. Але і це не настільки важливо, бо, як на мене, проблема російської ідентичності є швидше проблемою самої Російської Федерації і її громадян, аніж ефемерною загрозою для України.

Поясню, чому: зараз складається певна унікальна ситуація, коли абсолютно переважна більшість української політичної еліти і громадян зійшлася на одному знаменнику. Нехай ситуативно, нехай це зумовлено низкою незалежних одна від іншої причин, але тим не менше так воно сталося. Ця ситуація, мусимо визнати, є ледь не ідеальною за логікою речей, а тому, як би в даному разі росіяни до цього не ставилися — чи в масовій свідомості, чи російська влада— вибачте, якщо є певна консолідована позиція всередині країни, то яка тут загроза — пошумлять і заспокояться.

Отже, я веду до того, що якісь потенційні для України загрози можуть бути пов’язані винятково з силою чи слабкістю внутрішніх зв’язків у самій Україні. Тобто це не є безпосередня загроза з боку Росії чи інших сусідів. Звісно, за певних обставин і вона може спрацювати, але якщо як влада, так і опозиція проводитимуть більш-менш вдалу політику в самій Україні, то в цій ситуації вони зможуть маневрувати настільки, аби не підставляти країну в цілому. Також в жодному разі не слід забувати, що в Росії і досі присутні певні імперські атавізми, які, на жаль, нікуди не поділися.

Проте, підсумовуючи, я все-таки не схильний саме в РФ шукати першопричини, нехай навіть теоретичних, українських бід. Думаю, шукати їх необхідно, перш за все, у себе. Тільки тоді ймовірність такої загрози зменшиться до мінімуму.

«ПОШУКИ РОСІЯНАМИ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЮТЬ КОНТРАРГУМЕНТ — МИ ПОВИННІ ВИЗНАЧИТИСЯ З ВЛАСНОЮ ІДЕНТИЧНІСТЮ»

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:

— По-перше, останнім часом в російському суспільстві ми спостерігаємо певною мірою нездорові, з моєї точки зору, явища. Я, наприклад, був вражений риторикою Повєткіна перед цим тепер уже знаменитим боєм із Володимиром Кличком, коли він кілька разів повторював як мантру те, що він б’ється за Росію. Склалася ілюзія, що для Повєткіна цей бій став більше напівполітичною акцією, аніж спортивним змаганням. У той же час ми почули зовсім іншу, більш стриману, «спортивну» риторику з боку Володимира Кличка. Тому мені здається, що ця маленька картина є дуже важливою і характерною для розуміння тієї ситуації, яка склалася в нинішній Росії. Сьогодні там маємо якусь абсолютно унікальну політико-ідеологічну суміш, де неймовірним чином комбінуються атавізми сталінського часу, рудименти радянського мислення, а залишки комуністичних ідей дивним чином поєднуються з тим, що тепер називають «диким капіталізмом». Мені здається, що ця ситуація є надзвичайно типовою для сьогоднішньої Росії.

Чому вона має місце? Вважаю, це вже проблема самих росіян, але тут є певна, як мені видається, загроза для України і для того, що у нас відбувається, тому що всі, починаючи з президента Путіна, постійно повторюють одну й ту саму думку, суть якої зводиться до того, що росіяни та українці — один народ. Тому зрозуміло, що в цьому контексті певні загрози для України все ж є.

З іншого боку, я б особливо не драматизував вищезгадані процеси, бо ці всі пошуки ідентичності мають один незаперечний позитив — вони дуже чітко демонструють світу, чим насправді є сьогоднішня Росія, якою є ідеологія, мотивація дій російського істеблішменту. Зрештою, йдеться про лакмусовий папірець цивілізованості. Остання, зокрема, виявляється в толерантному, демократичному ставленні до інших націй та народів. Саме тому для мене став неймовірно характерним і типовим цей контраст між сталінським гімном, що співав на ринзі одіозний Йосип Давидович Кобзон, і тим, що співала наша Джамала, яка акапельно виконала Гімн України в стилі скоріше неагресивної ліричної пісні, аніж у кращих традиціях відтворення типового державного гімну. Для мене це було дуже важливим співставленням, і в ньому як у краплині води також відбилася сьогоднішня ситуація в Росії.

Підсумовуючи, додам, що тут все-таки усі ці пошуки росіянами власної ідентичності мають дуже серйозний, вагомий контраргумент — ми повинні врешті визначитися з власною ідентичністю. Це питання для нас наразі дуже важливе. Звичайно, за росіянами ми можемо спостерігати, коментувати, аналізувати, але те, що відбувається останнім часом в українському соціумі, видається мені набагато важливішим. Тут також є дуже багато питань.

Підготували Юлія ЛУЧИК, Ігор САМОКИШ, «День»

Продовження теми: «Про «асиметричний удар» Росії»