Один Лондон, дві України

Уже тиждень як у Лондоні відбулися перші «Дні України у Великобританії». Свято закінчилося, але враження та обговорення від його подачі — залишилося. Це наче аромат дорогих парфумів, який складається з трьох нот, і вони розкриваються поступово. Перша нота спровокувала сплеск небувалого інтересу українських та й світових ЗМІ цією подією. Вони штурмували організаторів та модераторів заходу з проханням привідкрити карти, ексклюзивно проанонсувати Дні. Другу — відчули безпосередньо в день закриття лондонських подій, коли на полі Поттерфілд на березі Темзи біля Таверського мосту кілька тисяч українців та британців разом співали гімн України в супроводі Олега Скрипки. Але остання — і, певно, найважча — нота розкривається саме зараз, тиждень по тому.

Тож якою Лондон побачив Україну? Культурною, освіченою, зі своїми традиціями? Власне, європейську країну... Чи побачили вони на тлі розгляду в лондонському суді справи Пінчука проти Коломойського та Боголюбова інвестиційну привабливість іншого вітчизняного бізнесу? І чи зрозуміли, що не зовсім прозорі бізнес-правила мають своє джерело і навіть ім’я. Що це результат певного відрізку дев’яностих, коли один клан та сім’я писали їх під себе? Навряд чи. Адже за кілька днів цілісна картинка не складається. Але те, що на тлі цього «позитиву» відбувався культурний промоушн нашої країни — це добре. Сподіватися на значний результат важко, бо ми тільки навчилися правильно позиціонувати себе в світі. А ж хочеться сказати — аби ми тут, в Україні, жили так, як представили себе Європі. В будові позитивного іміджу України в Лондоні на даний момент відчувається заслуга Firtash Foundation. Але, безумовно, у вологому лондонському повітрі відчувалося наелектризоване розуміння іншої України. України, олігархи якої в цьому ж Лондоні з’ясовує стосунки у судовому порядку.

...Адже все-таки для прискіпливого аналізу України та українськості  трьох днів, звичайно ж, замало. Однак британці та гості столиці отримали позитивні меседжі, щодо образу нашої країни та сформували бажання більше дізнаватися про неї. Я стала свідком, як американський турист випадково потрапив на етнофестиваль, і перейнявшись його емоційним зарядом, посмакувавши національних страв та побачивши все на власні очі, вирішив наступного року обов’язково відвідати нашу державу. І таких було чимало. Тому досить дивною та незрозумілою видається позиція деяких українських патріотів. Які, будучи в Україні, сказали своє «фе» «паркетним заходам» у рамках програми Днів і вмістили все українське лише в один етнофестиваль, що його підтримали маси. А коли проаналізувати, чи могло бути по-іншому і чи могла маса потрапити до парламенту та Черчілль-холу? Ні, адже там існує певний порядок, процедура відвідування. Тому дотримуючи її — ми тим самим демонструємо повагу європейським традиціям, до яких так прагнемо.

Окреме запитання — як про цей захід писали в Британії та як писати в Україні. «День» запитав про враження у тих, хто пройшов всі етапи «Днів України» та передав аудиторії подію своїми очима — у провідних українських журналістів.

КОМЕНТАРІ

«КИЇВСЬКЕ ЖИТТЯ ВИХЛЮПНУЛОСЯ НА ВУЛИЦІ БРИТАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ»

Єгор БЕНКЕНДОРФ, голова правління телеканала «Інтер»:

— Фестиваль «Дні України у Великобританії», організований Firtash Foundation, дуже близький мені по духу. У силу специфіки своєї роботи я багато їжджу по світу і точно знаю, що другої такої дивовижної, багатогранної і красивої країни як Україна просто не існує. У нас багата культура, історія, традиції, дуже чуйні та працелюбні люди. Завдяки зусиллям Лади Фірташ про все це змогли дізнатися мільйони людей по всьому світу — і я радий, що також був частиною цього проекту і залишив частину свого серця в ньому. Я вперше не відчував себе в Лондоні гостем, було таке відчуття, що київське життя вихлюпнулося на вулиці британської столиці і це стало великою несподіванкою для мене. За кадром залишилася божевільна втома, адже вся команда «Інтера» докладала максимум зусиль для того, щоб в рідному Києві дізнавалися про успіхи фестивалю в режимі реального часу.

«ОЛЕГ СКРИПКА НА ТЛІ ТАВЕРСЬКОГО МОСТУ»

Дарка ОЛІФЕР, кореспондент програми «Факти» телеканала ICTV:

— Найяскравішим моїм враженням став Олег Скрипка на тлі Таверського мосту (нагадаю, що на набережній Темзи відбувається фінальний захід, фестиваль «Країна мрій»). Не менш емоційним був момент, коли Олег а капела співав гімн України і наші співвітчизники йому підспівували. Повинна зізнатися, що фешн-показ українських дизайнерів став, у принципі, першою подією подібного роду в моєму житті. Зраділа, коли в розмові з директором арт-галереї Saatchi дізналася, що на відкриття виставки українських художників прийшли і представники аукціонного дому Sotby’s .

Якщо говорити про більш раціональні речі, то мені, як громадянину своєї країни, важливий кожен крок, який Україна робить назустріч своїй реальної незалежності. В цьому разі слід говорити про незалежність інформаційну. Під час таких подій, як Дні української культури, ми самі про себе розповідаємо — про те найкраще, що у нас є. Це робить нас суб’єктом, а не об’єктом інформаційних процесів.

Є такий вираз: людина — це те, що вона споживає. На мій погляд, цей принцип справедливий і щодо споживання інформації. Постійні розповіді про вбивства, трагедії і нещастя призводять до того, що людина починає боятися, вона боїться жити і діяти. У ЗМІ має бути набагато більше відповідальності перед читачем і глядачем за ту інформацію, яку пропонуємо... Щонайменше останні кілька місяців наша євроінтеграція в цілому і Вільнюський саміт Східного партнерства зокрема — тема номер один в інформаційному просторі загальнонаціональних ЗМІ. І це добре. У регіональних ЗМІ ситуація інша. Там євроінтеграція — це щось дуже абстрактне і далеке від повсякденних проблем у ЖЕКах, лікарнях і школах.

«НАМ БРАКУЄ АГРЕСИВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ»

Олена ЮРЧЕНКО, журналіст «Комсомольської правди в Україні»:

— «Дні України в Лондоні» стали непересічним заходом у контексті формування позитивного культурного іміджу України за кордоном. І це важливо, бо імідж впливає на визначення місця країни у світовій системі класифікації. На превеликий жаль, під час спілкування з жителями Великобританії я констатувала, що українців до цього часу сприймають крізь призму політичних проблем і скандалів, до того ж інформацію про нашу країну вони отримують не з українських джерел ЗМІ (англомовних аналогів медіа в Україні майже немає), що суттєво зміщує і навіть спотворює акценти. Для вдалого позиціонування України за кордоном насамперед треба зробити ставку на проведення жорсткої, активної, ба навіть — агресивної інформаційної політики. Необхідно на міжнародному рівні пропагувати наші досягнення і можливості, впроваджувати он-лайн-філіали українських ЗМІ у різних країнах, проводити і підтримувати тематичні культурні заходи. Як, власне, це і було зроблено у випадку з Днями України в Лондоні.

«ГОЛОВНА ПОДІЯ — ВІДКРИТТЯ ВУЛИЦІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В КЕМБРИДЖІ»

Антон ПОДЛУЦЬКИЙ, шеф-редактор інформаційного холдингу «РБК-Україна»:

— Найбільш значимою подією в рамках «Днів» стало відкриття вулиці Тараса Шевченка в Кембриджі. Це один з «розсадників» світової еліти. І фізична присутність України в Кембриджі — яскрава ознака того, що через 10 — 15 років нас знатимуть краще. А як саме — позитивно чи негативно — залежить від нас. Треба зрозуміти, що не лише від зусиль однієї преси залежить загальне тло сприйняття країни та рівень життя суспільства. Преса — це дзеркало всіх процесів у суспільстві. Тому воно може бути більш-менше чисте, рівне, нерівне, брудне, криве. Аби жити так, як Англія, потрібно чітке визначення з традиціями та правилами гри та повне їх наслідування. Це як в старому анекдоті: «Що треба, аби отримати ідеальний газон? — Стригти траву протягом сотень років». Але у нас їх немає. І не треба стільки, бо всі процеси змінилися, прискорилися і вже не обов’язково стригти газони 100 років, аби досягнути ідеального порядку. Але лишень треба визначитися з чіткими правилами, за якими житиме країна. Досвід Англії — це наслідування традицій. І якщо виробимо свою (а любі міжнародні фестивалі — пошук України власного унікального місця в світі), то тим буде краще. І функція преси в усьому цьому — максимально якісно висвітлювати події. Завдання громадянської журналістики за 100 років не змінилося — просвітництво. Висвітлення теми «плюсів» та «мінусів» євроінтеграції, очевидно, не достатнє. Але, з іншого боку, від суспільства немає активного запиту на те, а що ж нас чекає на шляху в ЄС? Україна потужний корпоративний гравець. Але — один з багатьох. Танго ж ніколи не танцюють сам на сам, має бути двоє.

«ПРО ЦЮ ПОДІЮ ПИСАЛИ ПРОВІДНІ БРИТАНСЬКІ ГАЗЕТИ»

Руслан ЧОРНИЙ, спеціальний кореспондент газети «Комерсант»:

— Я не очікував, що буде такий ажіотаж і така велика кількість людей. Тому організаторам треба подумати над іншими майданчиками, аби вмістити всіх бажаючих. Загалом же захід позитивно вплинув на імідж країни, бо поруч з діаспорою було багато британців. Про цю подію писали 4 провідні британські газети. Тобто мешканці Лондона знали про те, що відбувається. Тож це все покращує імідж і створюється уявлення, що Україна — окрема держава, а не Радянський Союз і не Росія. Вона має свої культурні надбання. Організовані «Дні» сильно відрізняються від тих подій, які раніше проводив Пінчук чи інші українські бізнесмен... На мій погляд, аби покращити життя українців усередині країни, варто вирішити питання безвідповідальності судової влади та прийняття нею неправомірних рішення. Зі свого боку, ЗМІ мають регулярно писати про неправомірні рішення судів та скандали довкола них.

 «НА ЖАЛЬ, СЕРЕД САМИХ УКРАЇНЦІВ ПОБУТУЄ БАГАТО НЕГАТИВНИХ СТЕРЕОТИПІВ ПРО СВОЮ КРАЇНУ, ЩО ТОДІ ГОВОРИТИ ПРО ІНОЗЕМЦІВ?»

Микола ПІДВЕЗЯНИЙ, головний редактор «Главкому»:

— «Дні України у Великобританії» — це хороше починання. І було б добре, якби організатори в майбутньому охопили інші світові столиці. Більшості людей, звичайно, насамперед запам’ятаються концерти, ярмарки та показ мод. Це — найяскравіші моменти. Але потрібно звернути увагу на акції, які мають більш тривалий і глибинний ефект. Наприклад, Програму україністики в Кембриджі, яку фінансує той же Дмитро Фірташ. Саме такі проекти закладають зерна української культури та мови на багато років уперед. Іноземні студенти нестимуть знання про Україну у себе на Батьківщині. На жаль, серед самих українців побутує багато негативних стереотипів про свою країну, що тоді говорити про іноземців? Часто ми, зокрема й журналісти, не бачимо позитиву навколо себе. Як результат, у більшості українських ЗМІ переважає негатив. До того ж наші медіа не приділяють уваги міжнародним подіям, новинам у тій же Європі, куди ми йдемо, і де нам також потрібно себе презентувати. Натомість українці залюбки користуються штампами, що насаджують політики чи іноземні медіа. У нас існує лише чорне і біле. Світ — кольоровий. Треба його бачити, розуміти і переймати найцінніше і ділитися своїм. Це важливо і для політиків і для простих громадян — вчитися, розуміти міжнародне життя, йти в ногу з глобальними викликами.