П’ять історій з Майдану

Динаміка кількості людей на майдані Незалежності – хвилеподібна. Найбільше активістів – увечері. Вночі люди розходяться і на ранок залишається кілька десятків найбільш витривалих – фізично і морально. Але протягом дня люди знову приходять на Майдан, і до вечора площа  знову – багатолюдна. Замерзлих і невиспаних протестувальників вранці заміняють ті, хто щойно прийшов чи навіть приїхав з іншого міста.

Читайте також: Ранок на Майдані. Портрети

Але є тут і такі, що вийшли на Майдан ще в перший день і весь цей час днюють і ночують там. Зараз температура падає, пролітають самотні сніжинки. Буквально відразу мерзнуть руки і коліна. Активісти ходять довкола стели закутані в пледи, час від часу влаштовують невеликі забіги, танцюють, стрибають. Дівчата на роздачі гарячого чаю і кави не мають ні хвилинки перепочинку і вже збилися з рахунку скільки десятків, а то й сотень склянок чаю зварили, налили і роздали.

А втім, попри холод і втому, настрій тут панує більш ніж позитивний. Чутно сміх. Люди підтримують одне одного, діляться їжею та теплим одягом. Крім того, розповідають мітингувальники, багато киян запрошують їх до себе помитися, перевдягтися та трохи відпочити, приносять теплі речі та гарячу їжу.

«Навіть шубу принесли», - сміється 18-річна Анастасія зі Львова. Вона  закутана з ніг до голови, бо сидить на роздачі чаю. Дівчина відразу привертає увагу своїм віночком зі штучних червоних маків і усмішкою. Вчиться на першому курсі у Львівському національному університеті ім.І.Франка на факультеті філософії, але сама родом з Одеси. «У нас скоро вже почнеться сесія, будуть перші заліки, але наш університет загалом дозволяє студентам їхати у Київ на Майдан. Я не одна приїхала, з одногрупниками. Ми всі боремося за те, щоб Україна все ж таки стала на вірний шлях і щоб ми змогли наблизитися до Європи, позаяк союзні шляхи з Росією нас не задовольняють»,  – розповідає дівчина.

18-річна Анастасія зі Львова

У Києві Анастасія вже четверту добу. «Я двічі вже ночувала на площі. Тут, звісно, дуже холодно, але є чай і кава. Крім того, нам приносять різні светри, шкарпетки, штани, парасольки… Все, що є,  що можна купити – все люди несуть нам. А ще є дружня підтримка: сісти поряд, притиснутися один до одного – і зразу тепліше стає. І ти не відчуваєш цього холоду, бо ти весь у цій ідеї, ти хочеш залучити людей.

Ще дуже зворушливо, що люди, особливо старшого віку, приходять і пропонують піти до них помитися, погрітися та відпочити. І ми йдемо на 3-4 години – спимо, перевдягаємося і вертаємося на Майдан. Ми приїжджі, весь нас час минає тут, і тому ми відчуваємо себе однією сім’єю. Я би хотіла бути тут зі всіма і до кінця. Я навіть не уявляла, коли сюди їхала, що до нас приєднаються зірки, що люди, навіть зовсім старенькі, скидатимуться грішми, приноситимуть їжу і одяг теплий. Це надихає і окрилює».

Дівчина розповідає, що приїхала до Києва у неділю і відразу потрапила на багатотисячний мітинг. «Я була в шоці! Я коли побачила ці тисячі й тисячі людей, в мене просто перехопило подих, потекли сльози – це було щось неймовірне. Я думаю: невже українці змогли повстати! Зараз трошки все притихло – холодно, хтось на роботі, хтось на навчанні. Недостатньо того, що ми прийшли поспівали, поїли, потанцювали і пішли. Влада не боїться такого. Потрібно показати, що нас справді багато, потрібно перекрити, наприклад, дороги або організувати масовий одноденний страйк. Але це має бути мирний протест без силових речей», – підсумовує дівчина.

«У МЕНЕ ВДОМА ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ БІБЛІОТЕК У БОРИСЛАВІ. ТАМ ПАРУ ТИСЯЧ КНИЖОК»

Обходжу стелу, щоб трохи зігрітися. Назустріч мені йде літній чоловік і приязно усміхається. В руках тримає пластиковий стаканчик з гарячим чаєм. У верхній петельці його пальто – дві стрічки: жовто-блакитна і червоно-чорна. Знайомимося. Це – Мирон Гринюк. Йому 67 років і він приїхав у Київ з міста Борислав Львівської області. За професією він - хімік, але зараз вже на пенсії. Вже будучи пенсіонером, встиг попрацювати шість років у Вроцлаві на фермі. Каже, що знає, що таке європейські цінності.

Мирон Гринюк з м. Борислав

«Я людина старшого віку, я багато прожив, багато бачив і відчув. Я жив в Радянському Союзі, і нині хочу жити в Україні», – говорить він. На Майдані пан Мирон вже чотири доби. Вдень – тут, а ночує в друзів, яких знайшов ще за часів Помаранчевої революції. «Тільки що мені дзвонили і розповідали, що в Бориславі вже є Майдан, вже створили комітет і будуть людей відправляти на Київ. Я приїхав чотири дні тому. Ночую у своїх знайомих – ще з часів Помаранчевої революції. Тоді це був вибух, і зараз ми стоїмо на тому самому місці, і зараз це теж – вибух. Особливо мене тішить, що тут багато киян, – розповідає пан Мирон. — Якщо угода не буде підписана – ми втратимо надію… Не знаю, певне, доведеться оголосити голодування».

Коли пан Мирон замерзає, що неминуче за таких погодних умов і температурних режимів, він йде грітися в…книгарню «Наукова думка». Так він вбиває відразу двох зайців – і відігрівається, і почитує книжки і україномовну пресу. «До речі, я передплачую «День», особливо люблю п’ятничні номери. У мене вдома одна з найбільших бібліотек у Бориславі. Там — пару тисяч книжок. А я самотній і не знаю, кому передати потім цю бібліотеку. Може, ви знаєте, кому?»

«Я ЧАСТИЙ ГІСТЬ НА МАЙДАНІ»

Василь Романенко з онуком Всеволодом

На сходах стели Незалежності зібралися фотографи і оператори – знімають Всеволода, якому 3,5 роки. Малий у теплому комбінезоні, прикрашеному жовто-блакитними стрічками. На питання, чи подобається йому тут, киває головою на знак згоди, усміхається і сором’язливо ховається за свого діда –  68-річного Василя Романенка. Пан Василь – на пенсії, раніше працював у «Київенерго». «Я частий гість на майдані. В неділю взяв участь у мітингу, йшов від пам’ятника Тарасу Шевченку на Європейську площу. Для мене це важливо, щоб ми мали змогу жити в європейській державі, щоб суди стали справедливими... Сьогодні от вперше взяв з собою онука», – розповів він.

 «ЦЕ МОЇ ВЛАСНІ ДРОВА, ЯКИМИ Я ОПАЛЮЮ СВОЮ ДАЧУ»

Поки спілкуємося з паном Василем, до Майдану під’їжджає машина. Хлопці-волонтери починають вивантажувати з неї дрова і складати їх біля однієї зі стін стели Незалежності. Дрова, які вночі грітимуть найстійкіших протестувальників, привіз Вадим Якимович Березовський, професор, лікар, академік НАН України. Той самий Вадим Березовський, який разом з іншими активістами свого часу врятував Жовтневу лікарню від забудовника.

Вадим Якимович Березовський, професор, лікар, академік НАН України

«Я привіз машину дров, тому що знаю, що нині тут люди мерзнуть так само, як ми мерзли біля  Жовтневої лікарні. Тоді нам молодь допомагала, і ми захистили лікарню від забудовників. І коли я почув по радіо, що тут люди мерзнуть і що Попов дозволив їм поставити бочки для вогнищ, я привіз сюди дрова. Це - мої власні дрова, якими я опалюю свою дачу. Я сам їх напиляв і нарубав», – розповів «Дню» Вадим Якимович.

На думку професора, на Майдан приходять свідомі громадяни, які бажають, «щоб Україна була частиною Європи і щоб наші діти і онуки мали достойне майбутнє». «Для того, щоб у нас були справедливі суди, а не ті суди, які за гроші дають будь-які приписи. Наприклад, Конституція дозволяє українцям збиратися, а наші суди забороняють це і придумують, як у Харкові, епідемію, якої там немає», – говорить пан Березовський. Сам він на Майдані не затримується, адже нині хворіє – має високу температуру і змушений бути вдома. Єдиний  виняток зробив для того, щоб привести ці дрова на Майдан…

«БАТЬКИ ПІДТРИМУЮТЬ, А ВЧИТЕЛІ – МИРЯТЬСЯ»

Біля сходів стели Незалежності стоїть дівчина з накинутим на плечі національним прапором. В руках в неї ще один прапор – червоно-чорний. Це – Маргарита. Вона  киянка, навчається в 11 класі. Поки вона на Майдані, школу не відвідує. «Батьки мене в цьому підтримують, а вчителі – миряться», – усміхається. До її куртки прикріплений бедж «Охорона». «Це підміняю одного хлопчика, – пояснює дівчина. – А так я тут в якості волонтера: ми готуємо, розкладаємо їжу, приймаємо речі, приймаємо харчі, варимо чай, допомагаємо в організації. От, з прапором ходжу (киває на чорно-червоний прапор у руці)».

11-класниця Маргарита

«Я підтримую євроінтеграцію. Я на майдані вже третій день. І хоча я не ночую, але весь інший час я – тут: приходжу рано вранці і їду пізно ввечері», – розповідає Маргарита. На питання, що її привело на Майдан, відповідає:  «Ще коли була Помаранчева революція, я, зовсім манюня і з татком за руку, приходила сюди. Думаю, тоді це просто так для мене не минулося (усміхається) і породило в мені певну національну ідею. Моя мама – зі Львова. І ще з дитинства я знала, що Україна – це Європа. Саме тому вона має інтегруватися з Європою, і ні в якому разі не з Росією, Казахстаном чи Білоруссю…Вона має рухатися не до пострадянського простору і дійсності, а лише в Європу!».

Маргарита розповідає, що цей Майдан приніс їй надзвичайно багато цікавих знайомств. «Всіх нас об’єднують певні ідеї щодо нашого майбутнього. Тобто, це не просто піти десь посидіти, приємно про щось поговорити або випити пива – це обмін думками про розвиток нашої країни, про можливі сценарії нашого майбутнього. Дуже багато нових знайомств. Тут найскладніше – це зберігати тепло. Але в той же час тут тепло на душі від спілкування, – говорить вона. – На противагу Європейській площі цей Майдан – не заполітизований. Тут є тільки прапори України і Євросоюзу. Кожен з нас має надію, що все це закінчиться добре. Крім того, якби все вже було вирішено раніше, то Майдан би давно вже розігнали. Але позаду нас стоять молоді курсанти, яких змусили тут стояти. Ми вчора їм пропонували і чай, і каву, і поїсти, але, певне, керівництво їм забороняє це. До речі, коли тут людині стало погано, саме міліціонер надав потерпілому першу медичну допомогу. Вони такі ж, як і ми».

Маргарита розповідає, що дуже багато людей приносять їжу і теплі речі. «Постійно приносять і продукти, і воду, і бензин, і солярку, і термоси дарували, все, що тільки можна. Це прекрасно», – ділиться враженнями дівчина. Вона усміхається  й йде пропонувати їжу хлопцеві, який приїхав зі Львова.

П.С. На Майдані нині багато людей. Сьогодні ще приїхала молодь зі Львова, а студенти столичних вузів – Києво-Могилянської академії,  Київського національного економічного університету і Національного університету імені Т.Г.Шевченка кількатисячним натовпом вийшли на Майдан. З цими людьми цікаво спілкуватися – вони молоді і сповнені оптимізму, а усі труднощі сприймають як тимчасові та шукають в них позитивні моменти. Є тут і люди старшого покоління, в кожного з яких – своя історія, що привела на Майдан. «День» намагається дізнатися та розповісти історії цих людей. Тож, шукайте на нашому сайті продовження портретів та вражень київського Майдану.