«Я хочу жити в європейській Україні!»

Цей чернігівський хлопчисько за один день став зіркою YouTube після того, як виступив на мітингу на підтримку Євромайдану в Чернігові і висловив зовсім не дитячі думки. Зокрема, відповідаючи на запитання ведучого — навіщо він сюди прийшов, Давид Тарасенко заявив: «Я прийшов, щоб підтримати євроінтеграцію, тому що цей бандит Янукович хоче зробити з усіх нас рабів! Він хоче забрати наші гроші... А ще Янукович перебуває під впливом Путіна, за якісь жалюгідні гроші він продав український народ! Я хочу жити в європейській Україні!».

«ЗВИЧАЙНА» СІМ’Я ІЗ ТИПОВОЇ П’ЯТИПОВЕРХІВКИ

Давиду Тарасенку лише 11 років, він навчається в шостому класі СШ №3. За словами хлопчика, він повертався додому після закінчення уроків у другу зміну, побачив якийсь мітинг у центрі міста і вирішив підійти й подивитись. А коли ведучий почав запитувати у людей, чому вони тут, не розгубився, зібрався з думками і виступив. Та так чітко, що йому аплодували всі присутні. Коли увечері того самого дня журналіст розмістив це відео на місцевому новинному сайті, невдовзі воно зібрало тисячі переглядів і десятки коментарів. Хтось щиро підтримував хлопчика, а хтось написав, що дітям не місце в політичній грі.

До речі, батьки хлопчика на той момент не були присутні на мітингу і навіть не знали про рішучий вчинок свого сина. Звичайно, вони пишаються тим, що Давид не боїться висловлювати своєї думки, не за віком розумний, але водночас побоюються, щоб учителі й особливо адміністрація школи не почали тиснути на хлопчину, занижуючи йому оцінки або чіпляючись без причини. З чуток, навіть директора школи вже викликали на килим до вищестоящого керівництва для розмови на цю тему. Хоча, можливо, його викликали зовсім з іншого приводу. Ми ж сподіваємося, що сміливий хлопчик не постраждає за свободу слова і висловлювань, які гарантовані Конституцією України. Тетяна Анатоліївна, класний керівник хлопчика, зауважила «Дню»: «Єдине, що я можу сказати: Давид — це дитина, у якої уже формується особистість і власний погляд на цей світ».

До речі, наступного вечора Давид прийшов на мітинг у Чернігові вже з групою підтримки — своїми друзями та однокласниками, і разом вони заспівали пісню, щоб підтримати всіх присутніх. А кореспондент «Дня» напросився в гості до хлопчика, щоб познайомитися з Давидом та його батьками ближче і розповісти читачам, у якій сім’ї зростає юний патріот.

Виявилось, що його батько Валерій і мама Олена — звичайнісінькі чернігівці, живуть у п’ятиповерхівці неподалік «Мегацентру». Батько за фахом технік-технолог радіоапаратури, колись давно працював на «ЧеЗаРе», потім став приватним підприємцем. Отримав травму, пошкодив хребет, був прикутий до ліжка й отримав групу з інвалідності, залишився без роботи. Щоправда, тепер групу з нього зняли, і лікарі, за словами мого співрозмовника, не хочуть подовжувати інвалідність — вимагають хабара.

«А для мене це неприйнятно, — поділився з нашими читачами Валерій. — Я думав, може, відкрити своє підприємство. Але час для цього не найсприятливіший. Я підрахував: якщо працювати по-чесному, сплачувати всі податки, давати хабарі чиновникам, які приходять тебе перевіряти, доведеться працювати за «спасибі» або ж собі на збиток. А ще й нинішня влада вимагатиме: «Віддай половину бізнесу!». Тому в нашій країні просто невигідно працювати».

Мама Давида закінчила педінститут, але працює зовсім не за фахом — тренером у фітнес-клубі, веде тренування більш ніж із 70 напрямів (степ, фітбол, йога, пілатес і калланетика тощо). Любить спорт, ратує за активний і здоровий спосіб життя і сина до цього привчає. Їхнє улюблене спільне дозвілля із сином — катання на роликах.

«ФІЗИЧНЕ ПОКАРАННЯ У ВИХОВАННІ НЕПРИЙНЯТНЕ!»

За словами батьків Давида, головний принцип у вихованні, якого вони спільно дотримуються, — дитині можна все, що їй корисно, що не на шкоду. А ще вони ніколи не застосовували щодо нього фізичного покарання. Найжорсткіше покарання — моральний осуд і позбавлення комп’ютера. «Сіднички сина не знали ременя, тому він вважає, що позбавлення комп’ютера — це тиранія», — говорить, усміхаючись, тато. За погані оцінки, несумлінне ставлення до навчання він обмежує можливість сина грати в комп’ютерні ігри — на годину, на день тощо. А за допомогу в хатніх справах, за ранкову зарядку час для ігор, навпаки, додається.

«Виступити на мітингу — це було його особисте рішення, ми навіть про це не знали. Це справді думки нашого сина, ми його до цього не підбурювали, — розповідає Валерій, батько хлопчика. — Річ у тім, що ми сім’єю дивимось телевізор, спілкуємось, обговорюємо події, що відбуваються. Деякі друзі у нас живуть за кордоном, багато хто їздить до Європи відпочивати і, звісно, розповідають про те, як там живуть люди. Тому ми вважаємо, що в ЄС нашій країні буде набагато краще, ніж у союзі з Росією».

Я розпитала Давида і про те, чи подобається йому вчитись, які у нього улюблені предмети. «Навчатись у школі мені не дуже подобається, оцінки в щоденнику такі собі — 7—8—9, а улюблені предмети — світова література й українська мова, — розповів він. — Ще я займаюся шахами, отримав четвертий розряд, відвідую фотогурток, є навіть дипломи і нагороди. Але найголовніше захоплення — це комп’ютер. Ходив на заняття в комп’ютерний клас. Мої улюблені ігри — «Битва героїв» і «Демон Слай», у яких важлива стратегія».

ЛЮБОВ ДО КНИЖОК ЗАКЛАДЕНО ГЕНЕТИЧНО

За словами Валерія, у хлопчика аналітичний склад розуму, йому і математика добре дається. А от мама впевнена, що у нього здібності до літератури. Давид любить читати і навіть намагається щось своє написати — і вірші, і прозу (казки, оповідання в жанрі фентезі). До речі, хлопчик із дитинства любить читання, зараз може прочитати до 300 сторінок за день. Йому подобається фантастика, нещодавно прочитав «Трьох мушкетерів» Олександра Дюма, «12 стільців» Ільфа і Петрова — сподобалися. Ще вивчає енциклопедії. Напевно це захоплення передалось йому від батьків, адже у них у вітальні я побачила велику бібліотеку. Виявилось, Валерій збирає книжки мало не з такого ж віку, у якому нині його син Давид.

А мама, до речі, теж любила літературу ще зі шкільної лави, а сьогодні вона навіть пише вірші — про своє улюблене і рідне місто Чернігів, про нашу країну. Ще Давид хороший актор, говорить, що у нього добре виходить імітувати голоси людей. Не соромлячись, на прохання батьків він встав і виразно прочитав кілька віршів, зокрема — і свої.

«Давиде, а ким же ти хочеш стати, коли виростеш?» — запитала я. «Президентом! Я думаю, що впораюсь», — майже не замислюючись відповів хлопчина. «Коли ми обговорювали, яке ім’я обрати для малюка, нам хотілося, щоб він зростав розумним і кмітливим, щоб став мудрецем, тому назвали на честь біблейського царя Давида — батька наймудрішої людини — царя Соломона. Сподіваємось, що в нашому роду теж зростатимуть мудреці, хоча наша система освіти цьому й не сприяє. Але ми все-таки віримо, що Давид і його діти житимуть краще, ніж ми!» — говорять Валерій і Олена.