Про рецепт подолання тоталітарної спадщини
Д-р Аргіта ДАУДЗЕ: Якщо кожна особистість вільна, отже — вільне й суспільствоЛатвія цього року відзначатиме десяту річницю вступу в ЄС і НАТО. Цього року ця країна слідом за Естонією приєдналася до загальної європейської валюти. Причому цей крок Латвія зробила, здолавши важку кризу, яка уразила багато країн ЄС. І попри такі показники трохи дивно виглядають дані опитування центру соціологічних досліджень SKDS, згідно з якими в Латвії готові залишитися лише 34,7% жителів. Чому дві третини населення країни, яка вже 10 років знаходиться в ЄС, прагнуть виїхати з країни? З цього питання почав «День» розмову з послом Латвійської Республіки в Україні, д-ром Аргітою ДАУДЗЕ, яка є істориком за освітою.
ПРО УСПІХ ЛАТВІЇ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРЕМ’ЄРА
— Це свідчить про відкритість нашої країни, економіки і політики. Це свідчить про те, що у кожної людини є свобода вибору. До того ж ми знаходимося в Європейському Союзі, в об’єднанні незалежних країн на основі юридичної бази, яку кожна країна добровільно упровадила в своє законодавство. І найфундаментальніше право індивіда — це можливість вибирати місце проживання. І громадяни вільні вибирати, вони вже знають, що таке ЄС, які можливості він дає. Це для Латвії також можливість зрозуміти, що в ситуації конкуренції потрібно піднімати свою конкурентоспроможність. Латвія повинна розвиватися і ставати більш привабливою для самої себе, ніж вона є зараз.
Криза 2008 року дуже серйозно вплинула на економіку, на країну в цілому. Падіння ВВП на 18% було дуже серйозним. Реструктуризація всієї економіки Латвії була дуже хворобливою. Надзвичайно виросло безробіття. Люди були змушені шукати робочі місця за межами Латвії. І добре, що було, де знайти цю роботу.
— І як же тоді вдалося вийти з кризи?
— Завдяки болючій реструктуризації і кредитам від ЄС. У нас просто не було іншого виходу. В доповнення до світової кризи, яка торкнулася нас, ситуацію ускладнив крах банку PAREX, який держава викупила зі всіма його боргами. Ми змушені були звернутися за кредитом до МВФ. Цей кредит означав дуже важкі умови.
— І ви їх прийняли?
— Ми дещо пом’якшили ці умови, але не набагато. Потрібно було повністю реструктурувати бюджет. У результаті реформ скоротився державний апарат, були скорочені зарплати, приватний сектор також постраждав. Багато вчителів, лікарів втратили роботу. Успіху ми домоглися завдяки тому, що наш уряд і тодішній прем’єр Валдіс Домбровскіс узяв на себе цю відповідальність і був готовий іти на ці жорсткі заходи.
— І зараз він узяв відповідальність за трагедію з супермаркетом Maxima?
— Таким було його рішення. Але, судячи з опитувань, опублікованих на сайтах, відповідальність за цю трагедію повинен був узяти мер Риги.
— Але, як повідомляється на сайті Delfi.lv, сьогодні (інтерв’ю записувалося 14 січня. — Авт.) Ушаков заявив про зменшення цін на громадський транспорт.
— Напевно, багатьом жителям міста подобатися, що квитки не проїзд будуть дешевші. Треба дивитися, наскільки економічно виправданий цей крок, чи не є це популізмом. У Ризі різні точки зору на це, як і на відставку уряду, який узяв на себе відповідальність за причини трагедії.
«МИ ХОТІЛИ ВСТУПИТИ В ЄС І РОБИЛИ ВСЕ, ЩОБ ТУДИ ПОТРАПИТИ»
— Нещодавно ваш президент Берзіньш у перепалці про цінності з міністром оборони Артісом Пабріксом з «Єдності» заявив: я орієнтуюся не на Захід або Схід, а на Латвію, повідомило видання Ir. Деякі латвійські експерти відзначають, що латвійському президентові легше спілкуватися зі Сходом, ніж із Заходом, і Берзіньш готовий піти на багато чого, аби потиснути руку Путіну. Можете ви це прокоментувати?
— Я думаю, всі згодні з тим, що президент будь-якої держави передовсім завжди захищає інтереси своєї країни. Ми є сусідами і підтримуємо активні економічні стосунки з Росією. У нас різні точки зору на деякі речі, але це не заважає нам вести діалог із Росією. Я б не інтерпретувала його слова як більший інтерес до Москви, ніж до Заходу. Ми на Заході, ментально звідти не йшли. (Сміється.)
— На вашу думку, чи зробили в ЄС все, аби угода про асоціацію з Україною була підписана, і чи розуміли в євроспівдружності, що за Україну потрібно було боротися?
— Я можу говорити про Латвію. Ми самі за себе боролися. Ми хотіли вступити в ЄС і робили все, аби туди потрапити. Не ЄС до нас вступає, а ми до Євросоюзу. І тут таке поняття, як боротьба за Україну — недоречне.
«МОДЕЛЬ ВІДНОСИН, ЯКУ ПРОПОНУЄ УКРАЇНІ ЄС, ВИГІДНА ДЛЯ ОБОХ СТОРІН»
— Вашій країні було легше, враховуючи те, що у вас був тривалий період незалежності і 1991 року йшлося про відновлення незалежності. В Україні ж проголошена 1918 року незалежність була дуже короткочасною. Тому ЄС треба було враховувати цей чинник, намагаючись максимально наблизити до себе Україну...
— Чинник незалежності й усвідомлення свого суверенітету грає велику роль. Я впевнена в абсолютно нормальному ставленні лідерів ЄС до України як суверенної країни. Адже Україна сама приймає рішення. Якщо вона ухвалила рішення про євроінтеграцію і зробила дуже багато для того, щоб відповідати умовам тісної співпраці ЄС, то там вважали, що ваша країна готова увійти до політичної орбіти об’єднання європейських країн, що базуються на одних цінностях. Недаремно в преамбулі договору про асоціацію говориться про цінності. У хорошому сенсі слова, ЄС — це великий клуб. Якщо ми хочемо з ним бути в тісних відносинах або в нього вступити, то повинні розуміти, які умови в цьому клубі.
— Але там не згадується перспектива членства, про включення якої в преамбулу наполягали і нинішній, і попередній уряди України.
— Перспектива приходить з часом. У ситуації Латвії, коли ми почали наш шлях у ЄС, жодної перспективи не було. Я впевнена, що Україна як суверенна держава прийме рішення, яке буде стратегічно вигідне для неї, і вибере вектор, що сприятиме її зміні на краще. А зміна на краще можлива тільки через зміни. Це можна здійснити через ноу-хау, інвестиції. Я вважаю, що модель стосунків, яку пропонує Україні ЄС, вигідна для обох сторін — і Україні, і ЄС.
«ЯКЩО ІНДИВІДУУМ ВІЛЬНИЙ, ТО ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ МАЄ БІЛЬШ ВАЖЛИВУ РОЛЬ...»
— У журналі Time було опубліковано статтю, де зазначалося, що події в Україні, Євромайдан визначені тим, що відбувалося в країні у 1932—1933 рр., і є радянською спадщиною. Як Латвії вдалося досить швидко позбавитися тоталітарної спадщини? Чи не вдалося?
— Це постійна праця. І передовсім це ставлення кожного індивідуума до свого життя. Ставлення формується через знання і особистий досвід. Якщо індивідуум вільний, то ціннісне ставлення грає більш важливу роль у його житті. Якщо людина скована, значить, ціннісна складова відходить на третій-четвертий план. Суспільство складається з багатьох особистостей. Якщо кожна особистість вільна, це означає, що суспільство теж вільне. Причому важлива не лише свобода, але й відповідальність за себе, за свою сім’ю, за своє суспільство. Кожен вільний індивідуум працює і впливає на формування і дотримання законів. А верховенство права — це фундаментальна складова тієї ціннісної системи, яка є в ЄС.
— Як ви вважаєте, чому в Україні йде складніше, ніж у вашій країни, процес європейської інтеграції?
— Тут потрібно відзначити наступне, з труднощами переходу від колишнього тоталітарного режиму до демократії стикаються всі суспільства Центральної і особливо Східної Європи. Цей феномен досить добре описав Петро Штомке на прикладі посткомуністичного суспільства Польщі. Головна думка його теорії полягає в тому, що людина, яка вийшла з тоталітарного комуністичного суспільства, висуває свою еліту зі свого кола. І при цьому вона чекає від неї дива, що еліта все зробить для неї. Проте, виходячи з того ж самого середовища, еліта не може діяти по-іншому. Необґрунтовані очікування викликають розчарування, що призводить до протестного голосування. А у відповідь політики пропонують надію, і людина знову потрапляє на вудку. І це відбувається до того часу, поки людина не починає тверезо мислити і розуміти, що ніщо ні з чого не з’являється. Лише індивідуальний суворий суд, система і дисципліна можуть змінити ситуацію.
«МАЙДАН — ЦЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ»
— Чи може бути виходом залучення емігрантів до управління країною, як це було у трьох балтійських країнах, президентами яких були громадяни, що жили довгий період часу за кордоном?
— Я згодна, що це важливий елемент, якого лідера і в який період народ обирає. Лідер просто так не з’являється, його не садять, а обирають. І це суспільство його або її обирає прямими або непрямим шляхом, наприклад у парламенті, як це відбувається у нас. Або, інакше кажучи, лідер — це відповідь на запит суспільства в демократичних країнах.
— І ваша думка про Євромайдан, чи свідчить це про те, що наше суспільство вільне?
— Майдан — це виявлення волі вільної людини. Бо там люди з усієї України, не лише із західної частини країни. Адже в багатьох містах були майдани. Майдан — це місце зустрічі людей. Я думаю, що на Майдані вперше зустрілися люди з віддалених частин країни. Україна — величезна держава.