Великі європейські перегони

Вчора Великобританія і Нідерланди першими з країн євроспільноти розпочали голосування на виборах до Європейського парламенту. У п’ятницю голосуватимуть в Ірландії та Чехії, у суботу європейські вибори відбудуться у Словаччині, Латвії та Мальті. Решта країн — а саме 21 — проголосують у неділю 25 травня. Цього року до виборчих урн запрошено більше 400 млн європейців. 

Перемогу на цих виборах пророкують правоцентричній Європейській народній партії на чолі з колишнім прем’єр-міністром Жан Клодом Юнкером. Згідно з прогнозами вона отримає 217 місць у 736 містному парламенті, а її головний конкурент соціал-демократична партія на чолі Мартіном Шульцем отримає 201 місце. До речі, саме ці два політики претендують на посаду президента Європейської комісії. За підсумками виборів у 2009 році ці партії мали відповідно 264 і 185 мандатів у Європарламенті.

Скоріше за все ці дві провідні політичні сили і надалі визначатимуть політику Європарламенту, однак занепокоєння у багатьох викликають зростання популістських та націоналістичних партії у деяких старих країнах Європи. Зокрема Партія незалежності Британії, згідно з опитуваннями британців, може обійти на виборах і лейбористів, і консерваторів і здобути близько 30% голосів. Ця партія має чималу популярність серед британців за заклики до виходу Британії з Євросоюзу та до більш жорсткої міграційної політики. У Нідерландах євроскептики теж не на останньому місці. Опитування громадської думки показали, що одним з фаворитів є Партія свободи Геерта Вілдерса. У новому складі Європарламенту він прагне сформувати спільну фракцію з іншими євроскептиками, аби, за його словами, зруйнувати ЄС зсередини.

Партія «Європа за свободу і демократію», до якої входять названі вище євроскептики, згідно з прогнозами, розраховує на 40 місць. І це для ультраправих було б надзвичайним успіхом. 

«День» звернувся до європейських експертів з проханням прокоментувати значення цьогорічних виборів до Європарламенту на тлі росту популярності в деяких країнах крайніх партій, що виступають за розпуск Євросоюзу.    

«МИ ПОБАЧИМО БІЛЬШЕ НАЦІОНАЛІЗМУ, МОЖЛИВО, НАВІТЬ І РАСИЗМУ» 

Ролан ФРОЙДЕНШТАЙН, заступник директора Центру європейських досліджень, Брюссель: 

— Перший виклик полягає в обранні Європарламентом Єврокомісії, яка буде спроможна і далі реформувати Європейський Союз. А це, перш за все, означає конкурентоспроможність, вихід з кризи та повернення євроспільноти на шлях економічного відродження і забезпечення сталого розвитку. Я не говорю про  реформу Лісабонського договору, а про щоденне поліпшення нашої економічної діяльності. 

По-друге, це перші вибори, коли відбуваються непрямі вибори президента Європейської Комісії. І ми сподіваємось, що демонстрація облич політиків з їхніми програмами заохотить більше людей голосувати. Бо в нас постійно відбувалось зниження явки виборців після перших виборів до Європарламенту від 1979. Ми сподіваємося, що основні кандидати Мартін Шульц від соціал-демократів і Жан-Клод Юнкер від консерваторів змінять атмосферу і дадуть людям більше відкритих вражень щодо того, якою насправді є європейська політика. Тому збільшення явки на цих виборах є другою важливою метою. 

По-третє, останніми роками ми помічаємо зростання популістських і націоналістських рухів лівих і правих у багатьох країнах-членах ЄС. І після цих виборів ми можемо твердо припустити, що більше четверті членів Європейського парламенту займуть представники цих партій. Тому ми побачимо більше націоналізму, можливо, навіть і расизму. Ми побачимо більше дурних коментарів в Європарламенті. Але з іншого боку, я не думаю, що це серйозно вплине на законодавчу роботу парламенту. І далі ми будемо спостерігати, що провідні партії збережуть більшість. І тому популізм є більш небезпечним у самих країнах його походження, ніж у Брюсселі. 

Тому я наголошую на трьох пунктах: поверненні економічного відновлення, збільшенні явки на виборах і зменшенні розриву між громадянами і протистоянні націоналізму і популізму. 

— Які фактори впливають на зростання популізму і націоналізму? 

— Звісно, економічна криза погіршила проблеми, але криза не є причиною зростання популізму. Головним чином, зростання популізму, на мою думку, пояснюється тим, що європейці мають проблему з глобалізацією. Більшість цих рухів насправді є повністю антиглобалістськими. Вони хочуть повернутися назад до Золотої ери держав-націй, яка, мабуть, ніколи не існувала. Їхня головна поведінка — обурення і протести проти того, що відбувається. Багато людей є невдоволеними. Вони невдоволені економічним станом, вони занепокоєні щодо своєї ідентичності, національної і регіональної. І ці партії якраз використовують це невдоволення. Вони користаються з обурення людей. Гадаю, що такі партії будуть існувати і в майбутньому, але не будуть збільшуватися.  І щоб зупинити це зростання треба, перше за все, справитися з економічною кризою. 

— А що ви скажете про роль Росії у підтримці крайніх правих і лівих партій? 

— Путін підтримує ці партії. І це дуже важливо підкреслити. Якщо нашими друзями є люди як Гаррі Каспаров, то друзями Путіна в Європейському Союзі є Марі Ле Пен у Франції, Вільдерс у Нідерландах. Росія стала авторитарною державою з ідеологією євразійства, який має сильні елементи фашизму. А росіяни звинувачують нас у підтримці фашизму в Києві. Я думаю, що це сміхотворно. Росія зараз живе за рахунок того, що відкидає Захід, а також універсальні цінності, такі як терпимість, свобода слова, індивідуальні свободи. Я думаю, що нарешті Путін скинув маску, і ми знаємо, з ким маємо справу.    

— А чи можна очікувати якихось змін у ставленні нового парламенту до України? 

— На жаль, буде більше незгоди. У парламенті буде багато радикальних партій, які будуть або заявляти: нам усе одно, що відбувається в Україні, або відкрито підтримувати Путіна і сепаратистів на сході України. Але загальна тенденція у Європарламенті, напрямок, який займатиме більшість, не зміниться.

«ПІДТРИМКА УКРАЇНИ ЛИШЕ ПОСИЛЮВАТИМЕТЬСЯ»

Маріус ЛАУРИНАВІЧЮС, старший аналітик Центру Східноєвропейських досліджень, Вільнюс:

— Ніяких особливих загроз від нового складу Європарламенту я не бачу. Так, багато хто говорить про те, що сили, які інколи відверто висловлюються за розвал Євросоюзу, посилять свій вплив на Європарламент. Але я не думаю, що їхній вплив буде вирішальним. Усе одно абсолютну більшість матимуть ті ж самі сили, що і в цьому парламенті: дві головні фракції — консерватори та соціал-демократи.

Відомо, що відцентрові сили в Європі посилюються. І ці вибори це ще раз продемонструють. Справді, цю проблему Євросоюзу потрібно вирішувати. Проте, вона безпосередньо не зв’язана із цими виборами.

— І де шукати корінь цієї проблеми — національні уряди чи Брюссель?

— Головна проблема в тому, що населення всього ЄС не готове до темпів інтеграції, запропонованої урядами країн-членів ЄС. Люди просто не готові до такої інтеграції, і тому ці тенденції весь час посилюються.

Дуже мало людей у Євросоюзі зараз думає категоріями, що вони найперше громадяни ЄС, а не громадяни Франції, Німеччини чи інших маленьких країн. Для них громадянство ЄС — другорядне. Цей розрив — народ дивиться в один бік, а політичні еліти в іншу — посилюється. Багато політиків успішно користуються ситуацією, що народ не готовий до інтеграції.

Формально все це нагадує ситуацію з Італією, коли була створена країна і було поставлено завдання виховати італійців. У Європі існує домовленість: ми хочемо бути в Євросоюзі, але ми хочемо бути поки що різними, і наша національна ідентичність набагато сильніша за нашу спільну ідентичність.

Щодо виборів голови Єврокомісії. Добре, що це непрямі вибори. Якщо керуватися тенденціями або думкою народів ЄС, тоді найкраще було б, аби це був союз держав, а не те, що уряд ЄС важливіший, ніж уряд цих країн.

Якщо говорити про посилення конкурентоспроможності ЄС після цих виборів, то, справді, добре, що Європарламент посилює свій вплив. Але, навіть після цих виборів вплив Європарламенту на всі процеси Євросоюзу не буде таким, щоб змінити щось докорінно. Навіть склад Європарламенту не мінятиме Євросоюз. Так, у ЄС існують проблеми щодо конкурентоспроможності. І не визнавати цього було б помилкою. Але я дуже сумніваюся, що це вирішить той чи інший склад Європарламенту. Адже головні рішення в Євросоюзі приймають не євродепутати.

— Яких можна чекати змін у відносинах ЄС із Росією після обрання парламенту, в якому буде більше крайніх правих і крайніх лівих?

— Націоналістичні сили і ті, хто виступає проти євроінтеграції, в тому числі ті, хто у хороших стосунках із режимом Путіна, посилять свій вплив у Європарламенті. Це означає, що буде набагато більше галасу. Саме галасу. Можливо, набагато більше всіляких заяв на підтримку Росії. Але, кінець кінцем, нічого не зміниться, оскільки не вони приймають рішення.

— А чи бачать у Європі зв’язок між режимом Путіна і правими в Європі, які його підтримують? 

— Я не думаю, що багато хто в самій Європі це розуміє. Більш того, я не думаю, що хтось у Європі це серйозно досліджує. І для мене ця тенденція очевидна. Режим Путіна із самого початку керувався принципом: розділяй і володарюй. Найбільше він концентрував увагу на розділенні самих членів ЄС. Зараз режим Путіна почав іншу фазу: розділення суспільства в самих країнах Євросоюзу. Так, цим росіяни займаються і, по-моєму, успішно. Ось у такому розумінні дослідження цього явища (а потім уже думати про те, як цьому протидіяти в Європі) я поки не бачу.

— Чи буде новий Європарламент таким же прихильним до України, як нинішній?

— Тут теж нічого не зміниться. Так, сили, про які ми вже говорили, посилять свій вплив. У них може бути інший підхід у стосунках з Україною. Але вони не матимуть вирішального впливу. Думаю, підтримка України в самому Євросоюзі лише посилюватиметься, особливо якщо Росія і надалі демонструватиме свою агресивність.