ТеБе вибрали...
Медіа-месиджі колишніх громадських активістів і військових, які пройшли у парламент, — як «діагноз» для країниУ ніч виборів уже традиційні телемарафони на вітчизняних каналах засвідчили — ні Майдан, ні запити суспільства, про які, до речі, часто говорять на цих самих каналах, не змінили сітки мовлення. І далі продовжуються олігархічні війни із залученням медіа-активів: «1+1» та «Інтер» поливають брудом один одного, «ICTV» двічі ставить сюжет про голосування Леоніда Кучми. Не змінилися і формати — «Ніч виборів» від «Шустер live» на каналі «Україна» пройшла з традиційними гостями студії і скандалами з комбатами. На противагу іншим, динамічно, зважено, з конкретикою від експертів і новими обличчями, а саме представниками партій, а не їхніх лідерів, показав себе Перший Національний у телемарафоні «Україна завтра». У парламент цього року йдуть нові люди, вперше — комбати, і їхня присутність у медіа-сфері очевидна, от тільки месиджі — надзвичайно різні...
Зокрема про комбатів і їхню діяльність у парламенті розпитувала своїх гостей під час телемарафону на Першому Національному ведуча Ілона Довгань. І хоч Дмитро Тимчук (військовий і журналіст, координатор групи «Інформаційний спротив» та 13-й номер у списку партії «Народний фронт») і переконував усіх, що комбати у нас — люди не тільки військових професій і що вони забезпечуватимуть політичну волю в новій Верховній Раді, проте дії деяких із них надзвичайно суперечливі. Так, наприклад, в той же вечір у Шустера Андрій Тетерук (командир добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець», 5-й номер у списку партії «Народний фронт») та Семен Семенченко (командир батальйону спеціального призначення «Донбас», 2-й номер у списку партії «Самопоміч») встряли у демагогічну суперечку з Олегом Ляшком про те, хто тут більший фронтовик і хто більше пороху понюхав. А звелося все до того, що Семенченко дорікнув Ляшку, що той «змінив Богом дану орієнтацію». Савік Шустер, звісно, до останнього не втручався у цей «діалог». Картина до болю знайома. Ще у вересні з Ляшком постійно виникали такі «дебати», які ледь не доходили до бійок, під час програми «Чорне дзеркало» на «Інтері», де ведучий Євген Кисельов так само спокійно спостерігав за тим, що відбувається у нього в студії. Проте «Чорне дзеркало» знову згорнули, а політичний балаган перекочував до інших, уже насиджених, програм. Та чи таких «дискусій» очікували глядачі, які щойно проголосували за «оновлений» парламент?
Так само, як політики не відчувають суспільних настроїв і обвішують міста політичною рекламою, ігноруючи навіть «день тиші», не відчувають запити своїх глядачів і власники телеканалів, або свідомо намагаються їх знову переформатувати, завести у стан стагнації. Мало хто знає, що у місті Торез, на непідконтрольній зараз Україні території, бойовики не відімкнули два канали українського телебачення — СТБ та «Інтер». Російська пропаганда, це одна справа, але, за словами місцевої жительки пенсійного віку, коли люди дивляться на «політичних клоунів на «Інтері» під час усіх цих ток-шоу, вони тільки утверджуються в тому, що українська політика — це цирк, та ще й з радикалами, і від них явно нічого хорошого не дочекаєшся для регіону.
До речі про радикалів. Свою позицію щодо програшу на парламентських виборах «Правого сектору» висловив у телефонній розмові і Дмитро Ярош у ефірі «Громадського». Лідер «ПС» пройшов у парламент за мажоритарним округом, тому за саму партію, схоже, не дуже й переймався. Одне з питань, яке поставив йому Роман Скрипін, — як Ярош співпрацюватиме у Раді з «Опозиційним блоком»? Кілька разів новоспечений нардеп повторив, що не рекомендує «опозиційникам» з’являтися у Раді і зрештою сказав: «Може, прийдуть виборці і їх («Опозиційний блок». — Авт.) не пустять». На прохання Романа Скрипіна «з цього місця докладніше», Дмитро Ярош спочатку помовчав, потім відповів, що не зрозумів запитання і взагалі тут поганий зв’язок. Цікаво те, що під час марафону «Україна завтра» таке саме запитання — як співпрацюватимете з «Опозиційним блоком»? — поставили українській громадській діячці і журналістці Ганні Гопко, на що вона відповіла: «Останні півроку, працюючи в Реанімаційному пакеті реформ як волонтер-експерт, коли ти намагаєшся видавити з багатьох депутатів закон про довіру до судової гілки влади, закон, про вищу освіту, закон про прозорість держзакупівель, закон про суспільне мовлення... і коли ти стоїш вранці біля парламенту і роздаєш порядок денний РПР... ви знаєте, я відчувала приниження, що я роздаю. Але я розуміла, що для України ці закони після Майдану надзвичайно потрібні... Тому в деяких речах, коли є національні інтереси, ти можеш поставити себе і свій внутрішній дискомфорт нижче». Різниця у цих двох відповідях відчутна. Як і різниця у форматах програм телеканалів, куди запрошують нових представників української політики.
У період виборів проблема контенту вітчизняного телебачення чи не найбільш відчутна. Так наприклад, у вересні на ICTV стартував телепроект про роботу волонтерів «Перша вітчизняна. Другий фронт», але водночас Вілкул і Шуфрич спокійно ходили перед виборами на ефіри і розповідали про єдину опозицію в Україні до партій влади — «Опозиційний блок» і як їх утискають. Ще донедавна для «Інтеру» робив сюжети Андрій Цаплієнко, який став володарем премії «Фаворит телепреси-2014», але в прайм-таймі частіше надавали слово російським політтехнологам. «1+1» відмовився від пропагандистських російських серіалів, але не від політичної джинси. Досить точно і лаконічно окреслив цю проблему на тому ж телемарафоні Першого Національного журналіст, політолог, експерт із довготермінових стратегій Євген Глібовицький. «Ми мали цікаву обставину на цих виборах, яку помітили спостерігачі і соціологи, — зазначає експерт. — На початку популісти були в консенсусі з усіма основними олігархами. Рейтинги популістів були дуже високими. Як тільки відбувся конфлікт, розкол всередині олігархічного середовища щодо ключових популістів, певні телеканали почали протидіяти популізму. І ми побачили різке падіння рейтингів популістів. Практично ми побачили, що відбувається в умовах, коли медіа є реально плюралістичними, а вони в Україні такими і є. Але де є проблема? Будучи плюралістичними українські медіа не є вільними. І через це громадянське суспільство не має впливу на порядок денний».
І поки суспільство не зможе змусити зважити ЗМІ на його порядок денний, люди читатимуть післявиборчі матеріали на кшталт таких: «Комбат «Айдару»: перше, що зроблю у Раді — наб’ю морду Семенченку»...