Київ, Печерськ: слідами Кобзаря

Упродовж життя Тарас Григорович кілька разів відвідував Київ. Уперше, як стверджують дослідники, — орієнтовно 1822-го чи 1823 року, коли Шевченку минуло вісім чи дев’ять років і він разом із рідною сестрою Катериною прийшов пішки помолитися до величного міста над Дніпром. Удруге він завітав сюди 1829 р. у товаристві поміщика Павла Енгельгардта, в якого служив козачком. Утретє це сталося через 14 років після навчання у Петербурзькій академії мистецтв. Це нетривале перебування в Києві перервав арешт поета, а згодом десятилітнє покарання солдатчиною за волелюбні вірші та участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Лише незадовго до смерті Кобзар востаннє приїжджає до Києва, але під тиском обставин змушений назавжди залишити місто власних мрій і сподівань.

Саме перебуванню поета-художника в Києві присвятив журналіст і письменник, доктор філософських наук, професор Віктор Жадько свою публіцистично-документальну розвідку «Печерськ Тараса Шевченка».

Перше позитивне враження, що виникає від прочитання книги-альбому, — прагнення автора відшукати конкретні місця у Печерському районі, які так чи інакше пов’язані з іменем Кобзаря. А зробити це йому, повірте, було вкрай складно, бо Київ порівняно з тим, яким був за часів Шевченка, невпізнанно змінився. В одному з епізодів книжки автор навіть щиро зізнався в тому, що змушений був вилізти на монумент Батьківщини-матері, аби вирахувати місце, з якого Тарас Григорович робив замальовки Києво-Печерської лаври. Адже цей історико-архітектурний комплекс у наші дні щільно оточений фешенебельними новобудовами, що останніми десятиліттями щільно обступили найпрестижніший район столиці. До речі, Віктор Жадько таку саму методику пошуку сакральних Шевченківських місць застосовував і раніше. У пам’яті спливають його попередні публіцистично-документальні видання «Ідемо за Шевченком» і «Шевченків Вільно» (написані у співавторстві з Раймундасом Лопатою), в яких дослідник не лише ідентифікував місця перебування Кобзаря під час його подорожей Україною й Литвою, а й виклав історію створення ним талановитих мистецьких творів, що стали культурним надбанням української нації.

На добре слово заслуговує й намагання Віктора Жадька докопатися до істини, коли він аналізує різні архівні джерела, що проливають світло на конкретні події, учасником яких був Тарас Григорович. Промовистим прикладом цього є встановлення часу і місця першого знайомства Шевченка з Кулішем, яке, на думку одних дослідників його біографії, відбулося 1843 р. у Києві поблизу Софійського собору, де на квартирі мешкав останній, а зі слів інших, — у Графському провулку в районі Печерського урочища, що мало тоді назву «Провалля».

«ВИГЛЯД ІНСТИТУТУ ШЛЯХЕТНИХ ПАНЯНОК». ЛІТОГРАФІЯ І. ЛЯУФЕР

Можна зробити висновок, що таких «затемнених» місць у хронології життєвого шляху Тараса Шевченка налічується чимало, оскільки буремні події впродовж минулого і позаминулого століть — революції, війни, розпад держав, природні катаклізми — не сприяли збереженню безцінних доказів, які мали б переконливе документальне підтвердження. Невипадково Віктор Жадько наводить у своєму дослідженні вражаючий факт, що трапився під час евакуації Музею Т. Г. Шевченка влітку 1941-го. Тоді літературознавцю і мистецтвознавцю Єлизаветі Середі, матері відомого мовознавця Віталія Русанівського, яка в повоєнний час збагатила сучасну Шевченкіану низкою ґрунтовних наукових праць, пощастило врятувати від знищення частину музейних експонатів...

Є у книжці кілька розділів, які неодмінно викличуть у потенційних читачів особливий інтерес. Передусім це стосується тих, хто скрупульозно вивчає історичне минуле Києва. Завдяки листам і повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» достовірно відомо, що навесні 1845 р. Тарас Григорович оселився у дерев’яному будиночку навпроти Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській. Віктор Жадько, послуговуючись багатьма документальними джерелами, викладає цікаві деталі про відомий у царській імперії навчальний заклад. Приміром, під час будівництва інституту в його фундамент було закладено надіслані з Петербурзького монетного двору срібну коронаційну медаль Миколи І та колекцію російських монет із золота, платини та срібла.

В іншому розділі, що має назву «Майстерності живопису навчався у Києво-Печерській лаврі...», автор відкриває читачеві цікавинки з буття генія, пов’язані з одним із його уподобань. Доля звела Кобзаря з Іваном Гудовським — художником-портретистом і фотографом родом із полтавського містечка Пирятин. Знайомство обох митців відбулося під час навчання у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв у період з 1844 по 1849 рр. Мине всього десятиліття і 1859 року Іван Гудовський виготовить кілька унікальних фотопортретів Тараса Григоровича, коли той приїздив до Києва востаннє. Саме ці унікальні світлини, зроблені другом Шевченка за технологією французького художника Луї Дагера рівно 155 років тому, автор розмістив у виданні. Примітно, що Тарас Шевченко, як стверджують дослідники його життєвого шляху, захоплювався мистецтвом фотографування, мріяв опанувати це екзотичне на той час ремесло. У книжці Віктор Жадько робить цікавий історичний екскурс у зародження київської видової фотографії в середині позаминулого століття. Виявилося, що фотосправа розвивалася переважно у фотомайстернях, розташованих на старовинному Печерську.

Утім, варто вказати і на певні огріхи у виданні. Приміром, на розвороті книжки, на сторінках 66 і 67, двічі дослівно використовується одна й та сама цитата з повісті «Близнецы». Роки життя Павла Васильовича Енгельгардта — поміщика Тараса Шевченка, на сторінці 10 — 1798—1849 рр., а вже на сторінці 13 — 1795—1849 рр. Трапляються у тексті й філологічні помилки, які чомусь не потрапили в поле зору редактора видання (особливо рясно на сторінках 88 і 108). Але ці недоліки не псують враження від змісту книжки і не применшують вагомості розвідки, яка відкриває цікаві факти й невідомі пересічному читачеві події з життя Т. Г. Шевченка.

Ілюстрації із книжки «Печерськ Тараса Шевченка» В. Жадька