«Корона» «Дня» — волонтерам (збірний образ)

Великі й дрібні волонтерські ініціативи власними силами збирають мільйони гривень та тонни потрібних речей для військових і вимушених переселенців — чим беруть на себе функції держави, яка не справляється або не хоче справлятися з новими викликами, що постали перед нею разом з початком анексії Криму та війни на сході...

Нагороджувати когось одного було б нечесно, тому «День» відзначає символічною «Короною» усіх волонтерів, котрі присвячують своє щоденне життя підтримці військових та турботі про вимушено переміщених осіб. Від великих волонтерських об’єднань, які закуповують тепловізори, автомобілі, реанімобілі, приціли, лагодять та бронюють техніку тощо до приватних ініціатив, коли люди збираються і плетуть маскувальні сітки, в’яжуть шкарпетки чи сушать «борщові набори» на передову. Сьогодні важлива кожна дія, спрямована на нашу перемогу. І військові не раз казали в інтерв’ю «Дню», що без волонтерів Україна б давно вже програли цю війну, не утримали б схід...

У соціальній мережі Фейсбук, до речі, «гуляє» жарт, який не видається вже таким і жартом, якщо проаналізувати масштаби зробленої волонтерами роботи: «У нашої армії досі немає атомної бомби тільки тому, що військові досі не попросили її у волонтерів». 

Хтось регулярно перераховує на картки волонтерів кошти, хтось організував Кулінарну сотню, В’язальну сотню тощо... «День» писав, як активісти з Черкащини роблять буржуйки на фронт, і не одиницями, а десятками. Є історії про те, як чоловіки ремонтують військову техніку на власних СТО або перероблюють старі вантажні контейнери на «криївки». Окрема тема — діти, які долучаються до волонтерських ініціатив або намагаються зробити щось своїми руками: плетуть маскувальні сітки, готують малюнки та листівки. Наше видання теж не лишається осторонь. Уже понад місяць ми і самі, в редакції «Дня» проводимо акцію «Тепла листівка+Тепла річ», залучаючи наших читачів до підтримки військових.

І таких історій за останній час опубліковано на шпальтах «Дня» добру сотню: як прості українці дбають про своїх захисників на рівні маленьких, одичних ініціатив або ж потужних волонтерських груп, які вже мають ім’я та репутацію, за останні місяці війни стали відомими особистостями, дехто з них навіть обіймає посади при комітетах у Міністерстві оборони, як, наприклад, Юрій Бірюков, Давид Арахамія, Тетяна Ричкова та інші. Найвпливовіші та найпотужніші об’єднались в Асоціацію волонтерів. Це — позитивні тенденції, які дають надію на відчутні суспільні зміни у недалекій перспективі.  На введення до чиновницьких кабінетів практики прозорої і публічної роботи, постійної комунікації з людьми.

«Фактично, сьогодні волонтери багато в чому виконують функції, які мала б виконувати держава. Волонтери виникли стихійно — як реакція на кризу. Але люди хочуть бачити, що держава про них дбає саме як держава, як стабільне утворення. А волонтери не можуть бути постійними, — говорить «Дню» координатор Фонду допомоги країні «Сестри Перемоги» Юлія Джугастрянська. — Можливо, згодом буде практика входження волонтерів до державних структур. І тоді ми вже будемо говорити про якісь політичні зміни, — про готовність до запровадження реформ, наприклад. І про саме запровадження реформ, як ми це зараз бачимо на прикладі Міноборони, до якого увійшли ряд волонтерів, які постійно звітуються про свою роботу максимально публічно. Їхні дописи у Фейсбуку перемощують новинні  сайти, і можна бачити прозору роботу конкретних людей у державній структурі. Коли кожен із них показує результати, просить підтримку, дякує за неї. Коли є постійний зв’язок між тими, хто був відряджений виконувати державні функції, регулювати якісь процеси: перенаправляти кошти, приймати рішення, — і тими, хто їх туди відрядив. Тобто, в майбутньому державний апарат або перейматиме прозорий принцип роботи волонтерів, або волонтери поступово його заміщуватимуть. Сьогодні такі варіанти здаються утопічними, але, зрештою, остаточний вибір робить український народ».

Волонтери — це дуже різні люди, але їх об’єднує готовність брати на себе відповідальність, готовність діяти і тимчасово відмовитися від звичного життя заради наміченої цілі. При цьому, вони не вважають, що роблять щось особливе. Просто роблять і все.

«Я не бачу в нашій роботі чогось екстраординарного, просто коли є можливість щось робити, то ти або робиш, або ні. Якщо немає мотивації, то результату теж не буде. З вересня троє наших дівчат отримують офіційну зарплату, на це погодився наш спонсор, тому вони професійно зобов’язані працювати. У кількох дівчат на фронті чоловіки, їм теж нічого пояснювати не треба. Молоденькі дівчата, коли до нас військові приходять, на власні очі бачать, що відбувається і насправді розуміють важливість того, що ми робимо, — розповідає Віталій Дейнега, координатор волонтерської групи «Повернись живим». — Я не сприймаю це як звичайну роботу. Головне — працювати на результат, вдосконалюватися, конкурувати з іншими волонтерами. Найголовніше — швидко перейти у професіонали і почати займатись цим професійно по 8-12 годин на добу. Треба працювати спокійно, зважено, без поспіху, і не перепрацьовувати, щоб не виснажуватись».

Ще місяць тому на рахунку «Повернись живим» було 13 мільйонів гривень, зараз — майже 20. Звісно, зібрати мільйони виходить не у всіх, бо всім українці ще не вірять. Хоча винятком з правила є, певно, Міністерство оброни, на рахунок якого надійшло понад 152 мільйони гривень, і тепер громадяни часто ставляться питання — на що ж пішли гроші? У волонтерів пояснення просте: чиновники не навчились брати на себе відповідальність так, як це роблять активісти.

Ганна Сандалова, керівник фонду «Підтримай армію України», вважає, що наші посадовці досі не вміють давати слово та виконувати його: «Не боятись взяти на себе відповідальність — це те, що відрізняє волонтерів від інших. Волонтерам немає чого втрачати, вони спочатку беруться за взвод, потім за батальйон. Вони бачать, що в них це виходить, і продовжують рухатись далі. Просто є хоробріші, які змогли потягти більшу ношу, а час такий, що немає можливості боятись щось робити. От якби наші чиновники почали мислити тим же шляхом, що й волонтери, наприклад, взяли на себе шмат роботи і пообіцяли, що тут наведуть лад, і зробили це... Коли ми ходимо до них на перемовини, неможливо взагалі до чогось домовитись. Наприклад, ми запитуємо про теплі  бушлати, до якого числа обіцяють, яку кількість і яким бригадам, то відповідей на ці питання немає».

За ці місяці волонтери стали професіоналами своєї справи, довели, що українці вміють і можуть допомогти самі собі.  Волонтери вважають: ще не пізно державним мужам перейняти волонтерський досвід, було б бажання.

«Після війни частина людей повернеться до своїх мирних справ. Але ті, хто у волонтерстві знайшов себе, безперечно будуть продовжувати займатися цією справою. Тому, думаю, ми побачимо нові політичні партії, нових громадських діячів, нових держслужбовців. Це буде прекрасно, якщо людина знайде своє місце... Я би назвала волонтерство — психологічним дорослішанням нації. Людина, яка взяла на себе відповідальність за те, що відбувається з нею, її життям і з тим, що відбувається довкола неї, вже відчула межі своїх можливостей. Це безцінний досвід. Людина, яка відчула, що ця країна — її,  стає зацікавленою у тому, що тут відбувається. Ми говоримо про зовсім інші форми комунікації в суспільстві, про зовсім інші перспективи розвитку, тому що ми вже матимемо справу з іншим суспільством. Зміни відбуваються у свідомості кожного, а відтак — і в суспільстві загалом», — підсумовує  Юлія Джугастрянська.

Інна ЛИХОВИД, Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»

 «Фролівка». Епіцентр добра

 Склад гуманітарної допомоги для переселенців, що на вулиці Фролівській, 9/11, не можна назвати власне складом. Це швидше служба допомоги, підтримки, а в деяких випадках і спасіння, може тому й адреса така символічна у центру — як у служби порятунку «911». «Фролівка» — це місце, де переселенцям зі сходу можна зігрітися та попити теплого чаю, одягнутися та взутися, взяти додому речі першої необхідності, знайти роботу, отримати медичну допомогу. Попри буденні клопоти та щоденну метушню, на Фролівській активно готуються до новорічно-різдвяних свят.

Особливий режим роботи складу розпочнеться вже сьогодні, 26 грудня. Із цього дня на Фролівській, 9/11 почнуть підготовку до новорічно-різдвяних свят. Щоб розмістити всіх, Новий рік святкуватимуть тут чотири дні: 28-29 грудня та 3-4 січня, приблизно по 500 діток щодня разом із батьками.

— У нас буде театр на ходулях, актори самі нас знайшли, сказали, що територія їм підходить. Ще буде ляльковий театр, фотографи з різними декораціями, які робитимуть новорічні листівки зі світлинами дітей. І обов’язково буде солодкий стіл, — розповідає координаторка центру Леся Литвинова.

Солодощів уже назбирали з надлишком, тому планують передати частину подарунків у дитячі будинки, що перебувають в зоні АТО. Частину залишать на Різдво. Бо зараз у центрі зареєстровано 12 тисяч переселенців, частина з них — це сім’ї з дітками.

Про те, чим живе та як працює «Фролівка», хто сюди звертається за допомогою та про волонтерів, що роблять дива  — читайте у спеціальному репортажі на сайті «Дня».

Інна ЛИХОВИД, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»