Чи капітулює світ перед радикальними ісламістами?

Поки що ані Європа, ані США, ані Україна не готові навіть назвати вголос сутність того, що спричинило теракт у Парижі і незримо стоїть за ним. До такого сумного висновку спонукає як реакція офіційних осіб у Старому та Новому світі, так і більшість коментарів у ЗМІ та соціальних мережах.

Почнімо з того, що практично у всіх повідомленнях про теракт тривалий час ішлося про «невідомих», потім з’явилися абстрактні «терористи», хоча з самого початку були зафіксовані на відео гасла, які вигукували бойовики: «Аллах акбар!» і «Ми помстилися за пророка!». Як на мене, це такого ж роду «політкоректність», як і в повідомленнях про події в Фергюсоні (США), де поліцейський «застрелив беззбройного темношкірого підлітка», коли ЗМІ «забували», що той 18-річний майже двометровий гевал щойно пограбував крамницю та доскочу накурився марихуани… Можуть сказати, що релігійні вірування терористів – то їхня приватна справа і щось другорядне. Насправді ж ідеться не про релігію як таку, а про політику в релігійних шатах. У стилі середньовічного мракобісся чи чорносотенства початку ХХ століття. Хоча, можливо, більш точним визначенням ідеології та практики терористів є поняття «ісламістського фашизму», адже йдеться про суто тоталітарні ідеї та методи і про претензію на глобальне панування («всесвітній халіфат»).

На жаль, не тільки переважна більшість журналістів, а й ніхто з провідних політиків Старого і Нового Світу не наважився окреслити небезпеку іншими словами, ніж «тероризм» узагалі й «напад на ЗМІ та свободу слова». Між тим ідеться про дуже специфічний різновид тероризму – такий, кінцевою метою якого є повне й остаточне знищення євроатлантичної (у своїх витоках – юдо-християнської) цивілізації. А смерть зі зброєю в руках у боротьбі з «гяурами» або ж «кяфірами», «невірними» – це чеснота для ісламістських бойовиків. Це той мінімальний бекґраунд, без якого теракт у Парижі і знищення провідних журналістів та художників-карикатуристів «Charlie Hebdo» виглядає, як було сказано в деяких повідомленнях, «актом безглуздим і безцільним». Ні, це була – як і вбивство паризької поліціянтки наступного дня – цілком раціональна у межах тоталітарного світогляду акція. Гяурів слід поставити на коліна, вони повинні знати, що правила їм диктуємо і диктуватимемо ми!

У цій ситуації дехто пропонує не дратувати мусульман і не публікувати карикатур, які зачіпають їхні релігійні почуття. Як на мене, мало б ітися про будь-які карикатури на будь-які релігійні теми, виконані в хамському стилі а ля журнал «Безбожник» більшовицьких часів. Але ж із погляду ісламістських фундаменталістів Коран забороняє будь-які зображення будь-яких людей (тому таліби в Афганістані свого часу поставили поза законом телебачення і кіно), ну, а зображення пророка, навіть у стилі класичного живопису, – це апріорі злочин. Інакше кажучи, євроатлантична цивілізація (в тому числі й Україна) має відмовитися в такому разі від будь-яких спроб зобразити – у кіно, телебаченні, живописі, не лише у карикатурах – і самого Мугаммада, і всього сонму сподвижників його, і халіфів та святих… Чи припустима така капітуляція Європи і, власне, всього світу перед новітнім середньовіччям? І чи не стала би згода на вимоги ісламістів зрадою тих десятків мільйонів мусульман, які прагнуть жити в модерному світі без шаріатських судів і дикунських заборон, які несумісні з універсальними людськими цінностями?

При цьому ісламістам – як і будь-яким прихильникам будь-якої тоталітарної ідеології – немає діла до багатобарвності світу і, відповідно, багатобарвності самої мусульманської релігії. Адже в Корані сказано, що Аллах – це Бог Ібрагіма, Ісхака, Якуба й Ісмаїла, тобто біблійних Авраама, Ісака, Якова й Ізмаїла. А Ісу ібн Міріам (тобто Ісуса, син Марії) «адекватні» мусульмани шанували і шанують донині; взагалі, для юдеїв і християн існує спеціальний термін – «люди Писання», «ахль аль-Кітаб», їх не можна віднести до власне невірних, це особлива категорія людей, ближча сповідникам ісламу, ніж усі інші. Але ж хіба ісламісти вчитуються у Коран? Хіба нацисти вчитувалися у Ніцше? І хіба сталіністи хоча би тримали в руках повний текст «Капіталу»?

До речі, зображати Ісуса Христа та біблійних пророків – це теж непрощенний гріх, з погляду радикальних ісламістів. Невже ж підемо їм назустріч?

Іншими словами, на Європу насунулася четверта хвиля тоталітаризму. Цього разу – не власне європейського походження, але виниклого у тому ж середземноморсько-близькосхідному геокультурному ареалі, що й антична та юдо-християнська цивілізація. Більшовизм, фашизм і нацизм, ліворадикальні адепти «світової комуністичної революції» у 1970-х, й ось тепер – войовничі ісламісти. Як завжди – бачення світу у чорно-білих тонах, примітивність ідей, агресивна нетерпимість до інших думок і терор як знаряддя політичної боротьби. Ситуація ускладнюється етноконфесійним чинником, при цьому національним державам, які є основою політичного буття нинішнього світу, протистоїть своєрідний «ісламістський інтернаціонал», всесвітня «умма», до якої, на думку фундаменталістських ідеологів, має душею і серцем належати кожен мусульманин (до речі, ці ідеологи вважають націоналізм – нехай то єгипетський, сирійський чи іранський – головним ворогом ісламу: ніяких націй, все і всі мають бути підпорядковані «уммі»!).

Скільки може бути потенційних бойовиків-джихадистів у Євросоюзі? Нині, за оцінками спецслужб країн ЄС, на Близькому Сході у лавах ісламістів воює близько 3 тисяч європейських громадян. Усі вони навчилися професійно вбивати і ні перед чим не зупиняться. Якщо хоча б десята частина з них зуміє повернутися до держав, громадянами яких вони формально є, – до Німеччини, Франції, Бельгії, Нідерландів, Данії, Швеції, Великої Британії, Іспанії, Австрії – так, як зуміли це бойовики, що атакували редакцію «Charlie Hebdo», для Європи настануть скрутні часи. Адже, з одного боку, вони знайдуть щонайменше десятки тисяч симпатиків та рекрутів із числа тих молодих мусульман, які відмовляються від інтеграції в європейський соціум, з іншого боку, це викличе різке зростання популярності партій і рухів, які не вирізнятимуться толерантністю до всіх мусульман, а то й створення загонів національної самооборони там, де поліція крізь пальці дивіться на діяльність політичних ісламістів й фундаменталістів-проповідників…

Що ж, виклик дуже серйозний. І відповідь на нього має, нарешті, стати не менш серйозною. Як на мене, одним із елементів такої відповіді виявилося би припинення насильницької дехристиянізації Західної Європи, яка в останні десятиліття ведеться урядами начебто в ім’я «толерантності», а насправді – на користь мусульманського фундаменталізму й ісламістського фашизму. Як зауважив знаний російський правозахисник, колишній багаторічний в’язень брежнєвських концтаборів Володимир Буковський, така «політкоректність» гірша за ленінізм, бо нищить історично сформовані підвалини демократії та зраджує ту чималу частину сповідників ісламу, які прийняли європейські політичні цінності і не бажають жити за новітнього тоталітаризму. Отож за всіх обставин слід почати з того, щоб назвати речі їхніми власними іменами і не ховатися за евфемізмами, які викривляють картину реальності.