«Аргументи Меркель проти постачання оборонної зброї Україні слабкі»
Експерти «Дня» — про відповідь Заходу на агресію Путіна
Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Американської ради, Вашингтон:
— Мюнхенська конференція з безпеки виконала дуже важливу роботу, надавши місце світовим лідерам для обговорення кризи в Україні. Тон дискусії свідчить про те, що західні вожді починають розуміти, що 1) українська криза насправді є кризою агресії Кремля; 2) Москва не шукає компромісу дипломатичного врегулювання на основі Мінських угод і 3) більш рішучі заходи, крім санкцій, необхідні, щоб примусити Москву сісти за стіл переговорів. Як це зазвичай буває, США займають лідируючу позицію у визначенні загроз для трансатлантичного співтовариства і пропонують необхідну реакцію.
Позиція адміністрації Обами щодо кризи в Україні є неоднозначною. Вона, звичайно, продемонструвала лідерство разом з ЄС, запровадивши санкції проти Кремля за його агресію на території України, але вона несхильна щодо надання Києву військової техніки, яку той потребує, щоб протистояти та стримувати російську агресію. Але Вашингтон на чолі з Конгресом починає розуміти всю серйозність ревізіоністського порядку денного в Москві й серйозно думає над постачанням зброї. Адміністрація активно переглядає свою політику щодо цього питання. Цей факт викликав дискусію в Європі, як це завжди буває у разі енергійних американських дій щодо підвищення безпеки на континенті. У Мюнхені ми стали свідками традиційної обережності Європи в її першій реакції (зі скептицизмом) на американські оборонні ініціативи. Цього слід було очікувати. Але ми також чули європейські голоси, які підтримали американську стурбованість і готові підтримати більш активну реакцію на ревізіонізм Путіна. Добрими прикладами є позиції, які займають Вольфганг Ішингер і Малькольм Ріфкінд.
Треба зазначити, що існує значна кількість країн НАТО, які повністю розуміють небезпеку політики Путіна і необхідність сильної відповіді. Можливо, це тому, що вони живуть по сусідству з ним.
Важко не захоплюватися і не симпатизувати канцлеру Меркель. Від початку кризи вона працювала невтомно, щоб знайти задовільне дипломатичне вирішення кризи шляхом повсякчасного залучення пана Путіна. Досі це залучення не виявилось успішним, включаючи останню поїздку в Москву. Водночас вона очолює країну з широкими економічними зв’язками і народом, який звик до благополучного життя без загрози війни, яка є результатом еволюції ЄС — що значно зменшило перспективу війни в Європі і сприяє економічному зростанню. Німецький народ, або, принаймні, молоде покоління, сприймає це як природний порядок речей, а не історичну аномалію, чим насправді є українська криза. Тому склалася певна тенденція розглядати кризу в Україні як своєрідну брудну справу, яка не має великого значення для Європи. Це природно для людей — воліти не бачити небезпеки для їхніх комфортних умов життя.
Таким чином, Меркель важко знайти політичний курс, який визнає відповідальність Кремля за кровопролиття в Україні, яке продовжує зростати, і заручитися в Німеччині підтримкою політики, необхідної, щоб зупинити або, принаймні, обмежити кровопролиття. На цьому тлі можна тільки захоплюватися її майстерністю і рішучістю у відстоюванні санкцій. І це тло допомагає пояснити заявлені нею побоювання щодо поставок зброї. Очевидно, що в даний час населення Німеччини не бачить необхідності у зброї — бо досі воно не усвідомило неприємного факту щодо мети Кремля в Україні та будь-де.
З урахуванням цього, аргументи Меркель проти поставок оборонної смертоносної зброї жертві агресії — Україні — є слабкими. Ви не можете очікувати, щоб хтось підтримав постачання зброї Україні, якщо вони не побачать і чітко не заявлять, що: 1) війна в Україні це — агресивна війна Москви; 2) оприлюднені доктрини Москви можуть виправдати агресію в кожній країні з численною російськомовною меншістю (включаючи наших союзників по НАТО у Прибалтиці) і 3) на даний момент Кремль окупував силою території двох країн та скоїв провокації проти інших.
Хоча німецька і більш широка європейська громадськість все ще не готові сприйняти викладені вище неприємні істини, їхній погляд на українську кризу змінюється. Існує все більш чіткіше визнання того, що Москва несе більшу відповідальності за бойові дій, ніж Україна. Збиття малайзійського авіалайнера зіграло свою роль у цій зміні. Але досі повною мірою не визнана відповідальність Кремля. Зусилля російської пропаганди теж певною мірою вплинули.
Активний перегляд адміністрацією Обами питання поставок зброї Україні може привести до зміни такої політики в найближчі тижні. Але це неточно. В адміністрації зростає підтримка надання такої допомоги, але врешті-решт це залежить від рішення президента. Він візьме до уваги точку зору канцлера Меркель, коли ухвалюватиме своє рішення. Він розуміє важливість збереження американо-європейської єдності в боротьбі з ревізіонізмом Кремля в Україні.
ПРО ПОЄДНАННЯ ЗАХОДІВ, ЯКІ МОЖУТЬ ВПЛИНУТИ НА ПОЛІТИКУ ПУТІНА
Стівен ПАЙФЕР, старший науковий співробітник Iнституту Брукінгза, Вашингтон:
— Хоча у повідомленнях преси про дискусії на конференції з безпеки в Мюнхені говориться про потенційний розкол між Сполученими Штатами та Європою в питанні надання військової допомоги Україні, я думаю, що така оцінка є перебільшеною. Канцлер Меркель підкреслила важливість дипломатичного рішення. Вісім співавторів доповіді «Збереження незалежності України та відсіч російській агресії: що США і НАТО повинні робити» (http://www.brookings.edu/research/reports/2015/02/ukraine-independence-russian -aggression), яка закликає до надання більшої військової допомоги і оборонних озброєнь Україні, вважають, що має бути дипломатичне рішення. Проблема в тому, що в даний час Росія реалізує військове рішення. Суть військової допомоги полягає у підвищенні спроможності України захистити свою територію і зробити агресію якомога дорожчою для росіян. Це, як ми сподіваємося, змусить Москву переглянути свій курс і реалізувати узгоджене рішення, що враховує інтереси України.
Німці не надаватимуть військової допомоги, і ніхто не очікує, що вони зроблять це. Але коли я разом із чотирма співавторами відвідав штаб-квартиру НАТО в Брюсселі 12 січня, ми вийшли із враженням, що якщо Сполучені Штати нададуть оборонні озброєння, то це також можуть зробити деякі з наших союзників — Польща, країни Балтики, Канада і, можливо, Великобританія. Щодо останньої, британський міністр закордонних справ Хаммонд цими вихідними сказав, що зараз не час для постачання зброї, але явно залишив відкритою можливість зробити це в майбутньому.
Рішення про надання летальної військової допомоги повинно бути ухвалено президентом Обамою. І це інтенсивно обговорюють в уряді США. Я підозрюю, що це питання буде головною темою під час зустрічі президента з канцлером Меркель у понеділок пізно ввечері за київським часом. Вона може не погодитися щодо надання зброї, але чи може американське рішення рухатися уперед зірвати важливу трансатлантичну єдність, яка склалася за останній рік із таких питань, як санкції щодо Росії? Це буде велике завдання для президента Обами. Президент показав себе обережним у цьому питанні, та я сподіваюся, що він ухвалить правильне рішення. Продовження західних економічних санкцій щодо Росії, а також допомога українській армії, що дозволить їй зробити цей конфлікт дорожчим російській армії, швидше за все, переконає Москву змінити курс і вести серйозні переговори щодо дипломатичного вирішення.
«НІМЕЦЬКИЙ ПІДХІД ЩОДО ВІЙНИ В УКРАЇНІ ЗАЙШОВ У ГЛУХИЙ КУТ»
Ульріх ШПЕК, експерт із зовнішньої політики, старший науковий співробітник Європейського центру Карнегі, Брюссель:
— Німецький підхід щодо війни в Україні полягав у наступному: а) визначити його як локальний конфлікт, щоб надати Росії варіант виходу зі збереженням обличчя, б) заздалегідь виключити будь-який військовий варіант.
І обидва ці підходи відповідають: а) великим інтересам Німеччини зберегти добрі відносини з Росією і б) пацифістському мисленню, яке склалося десятиліттями і було підкріплено досвідом в Афганістані та Іраку.
Цей підхід, здається, зайшов у глухий кут. Путін не хоче варіанту виходу зі збереженням обличчя. І війна досягла такого масштабу (загинули, можливо, десятки тисяч людей), що унеможливлює просто завершення її Путіним без великого трофею.
Цілком очевидним є те, чого хоче Путін: контролю над Україною, збереження її у сфері впливу Росії. І він не зацікавлений у тому, щоб контролювати і платити за Донбас.
Але ця мета здається недосяжною. Тепер через російську агресію більшість українців рішуче виступає проти Росії. Він не зможе повернути Україну в орбіту Москви. Він може отримати Донбас, але це, ймовірно, не привабливо.
Цілком може бути, що Путін все ще не розуміє, що він досягне своєї мети. Він може думати, що економічно ослаблена України може впасти на коліна. Він може вважати, що західна коаліція є крихкою. Він може думати, що йому треба сильніше атакувати.
На мою думку, важливо запропонувати йому варіанти виходу, тому що ми просто не знаємо, що думає Путін. Але також важливим є зміцнення української держави і позбавлення його можливості здійснювати ескалацію.
«ЗАХІДНІ КРАЇНИ ХОТІЛИ Б ЯКНАЙШВИДШЕ ЗНАЙТИ ВИХІД ІЗ КРИЗИ НАВКОЛО УКРАЇНИ...»
Тетяна КАСТУЄВА-ЖАН, керівник центру Росія — ННД у Французькому інституті міжнародних відносин, Париж:
— Щодо інтерв’ю ЗМІ французького президента і його слів, що територіям на сході України, захопленим зараз бойовиками, треба буде надати ширшу автономію. Можливо, Олланд таким чином озвучує основні проблемні моменти, які виникли на переговорах з Меркель і Путіним, і намагається підготувати ґрунт, щоб переговори не посковзнулися саме на цьому. Справа ще й у тому, що федералізація або автономія ніколи не здавалися у Франції якимось неприйнятним для України варіантом, а навпаки найменшим злом, порівняно з відкритими військовими діями або, наприклад, створенням незалежного державного утворення Новоросії. Загалом західні країни хотіли б якнайшвидше знайти вихід із кризи навколо України, щоб зосередитися на загрозах із Близького Сходу.
