Москва – без української книжки?

З квітня 2015 року Бібліотека української літератури в Москві може припинити своє існування. Вона втрачає статус самостійної спеціалізованої книгозбірні. Наказом Департаменту культури міста Москви №567 від 30 червня 2014 року її буде реорганізовано і перетворено на звичайну публічну книгозбірню. Директор книгозбірні Наталія Шаріна розуміє, що реорганізація тягне за собою втрату спеціалізації. До речі, це — єдина українська культурна установа в Москві та Росії, підкреслюють працівники установи.

«Книгозбірня приєднається до Центральної бібліотечної системи і позбудеться статусу юридичної особи. — розповідає Наталя Шаріна. — Працювати також буде за Статутом ЦБС ЦАО, в якому спеціалізації «українська література» немає. Амбасада України знає про цю ситуацію. Ми знаємо, що від України був запит до МЗС Російської федерації, але про долю запиту нам не відомо. Наразі українські книжки залишаться в книгозбірні, роздавати їх ніхто не збирається. Колектив так само залишається на своїх місцях».

Громадська рада і керівництво установи неодноразово зверталися до Департаменту культури міста Москви з проханням скасувати цю ухвалу, але наразі результатів немає. Їх запевняють: реорганізація сприятиме роботі. Наприклад, перший заступник керівника Департаменту культури Олена Зеленцова на запит книгозбірні про причини такої ухвали зазначила, що реорганізація спрямована на подальший розвиток Бібліотеки української літератури за рахунок залучення фінансового і адміністративного потенціалу Централізованої бібліотечної системи. Це допоможе вирішити питання матеріально-технічного забезпечення книгозбірні, включаючи розвиток мультимедійних технологій. Окрім того, це дозволить її керівництву позбутися зайвих господарських обов’язків.

Бібліотеку української літератури в Москві було створено ще в 20-х роках минулого сторіччя. Туди збирали книжки зі всього світу. 1938 року всі національні книгозбірні в Москві було закрито й українські книжки опинилися у Львові. До Москви їх повернули лише 1989-го. 2007 року книгозбірня вже була на межі закриття. 2010-го проти бібліотеки  порушили кримінальну справу за фактом нібито поширення русофобської літератури. Але тоді все вирішилося на користь організації.

«ЦЕ МОЖЕ БУТИ й ПОЛІТИЧНА УХВАЛА»

 Ярослава СОШИНСЬКА, виконавчий директор Української бібліотечної асоціації:

— Наша асоціація знала про погрози, з якими стикалася книгозбірня в Москві. Ми намагалися допомогти їм листами, а також телефонували до певних державних структур. Так само ми проводили акцію в соціальних мережах, щоб підтримати українську бібліотеку. Ми і наші читачі говорили про те, що така книгозбірня має бути. У Києві так само є книгозбірні літератури колишніх радянських республік. Наприклад, казахської, азербайджанської літератури. Ці заклади не лише не закриваються, їхні фонди постійно поповнюються, оскільки певним культурним меншинам це цікаво. Їхній доступ до інформації не можна обмежувати.

У чому причина реорганізації Бібліотеки української літератури, нам невідомо. Це можуть бути чинники економічного характеру, оскільки в Україні з тих же причин зараз відбувається реорганізація бібліотечної мережі. Але це може бути й політична ухвала.

Українська бібліотечна асоціація відстоює позицію, що державна політика не повинна впливати на доступ до інформації для громадян. Мають бути ресурси, які орієнтуються на знання і зв’язки між країнами. Мені здається, що в глобальному світі ми не можемо бути ізольованими...

«РОСІЯ САМА СЕБЕ ІЗОЛЮЄ ВІД УСЬОГО СВІТУ»

 Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Iнституту історії України НАН України

— Я зустрів новину про ситуацію в Бібліотеці української літератури з гіркотою. Це одна з небагатьох інституцій, яка пов’язувала нас із Росією. Наші контакти з російськими вченими кілька разів здійснювалися саме через цю бібліотеку. Наприклад, вона організовувала семінари і симпозіуми, присвячені питанню Голодомору. Я знайомий з фондами бібліотеки, бачив, як вони поповнюються. Люди в цій бібліотеці щиро хотіли донести москвичам інформацію про Україну, пропагували історію України, яку Путін зараз напряму має намір привласнити разом із територією і населенням.

Фактичне знищення бібліотеки — це ізоляція російського соціуму від всього того, що ми можемо йому сказати. Усі культурні зв’язки між нами обриваються. Страх перед українською книгою і перед усім українським виникає тому, що в Росії штучно створено ситуацію, коли все, що відбувається в Україні, фальсифікується. Фактично Росія сама себе ізолює від усього світу. Це втеча не лише від української культури, яка чудово прижилася за 20 років, а й від західної культури. Виховується ненависть до американців, НАТО, Європи. Ми бачимо пропаганду Євразійської співпраці. Хоча вона не може існувати, Китай та інші країни не підкорятимуться російській манії величі у зовнішній політиці...