Борис ОЛІЙНИК: «Перемогли ті, хто справді працював»

Церемонія відбулася у Національному музеї Тараса Шевченка. Як для головної державної нагороди атмосфера панувала доволі камерна. У сонячно-скляному холі нещодавно оновленого музею зібралось близько сотні людей – лауреати, члени Комітету, урядовці, представники ЗМІ. Все дійство тривало від сили півгодини і обмежилось власне виступом Петра Порошенка, який прийшов до музею одразу після церемонії покладання квітів до пам’ятника Шевченку. Лауреатам слова так і не надали…

Президент говорив про нову актуальність творчості Шевченка в світлі драматичних подій останнього року, цитував Євгена Сверстюка, розмірковував про нові форми української культури і закликав до єдності. «Щоб вести дієву боротьбу з агресором, утверджувати незалежність, ми маємо виробити ефективну модель культурної політики, – наголосив Порошенко. – Саме культура стане найпершою гарантією єдності України, буде нашою зброєю у протистоянні спробам розмивання національної ідентичності». На завершення свого виступу Президент продекламував вірш Шевченка «Злоначинающих спини».

Нагадаємо, що цього року лауреатами Шевченківської премії стали поет Юрій Буряк – за книгу поезій «Не мертве море», художник Микола Компанець – за мистецький цикл «Земля моїх батьків» та ілюстрації до творів Миколи Гоголя, письменник Костянтин Москалець – за книгу літературної критики та есеїстики «Сполохи», а також актор Петро Панчук – за втілення образу Тараса Шевченка на вітчизняній театральній сцені. В трьох номінаціях («Публіцистика і журналістика», «Музичне мистецтво» та «Концертно-виконавське мистецтво») кандидати не набрали необхідної кількості голосів.

«Шевченко сам мене вибрав, – розповідає журналістам актор Петро Панчук. – Коли мені було лише шість років, голова колгоспу покійний нині Іван Кухарський подарував мені «Кобзар» – з цього все й почалося. Шевченка я грав ще в інститутській дипломній роботі. Протягом всього життя його постать супроводжує мене. Кожного разу перед виходом на сцену я прошу Тараса Григоровича, щоб він звідти помолився за мене і його духовна сила передалася через мене глядачам. Коли дізнався про присудження, якихось особливих емоцій в мене це не викликало. Премія дала можливість дещо зупинитися і озирнутися назад. Визнання – це приємна річ, воно дає силу. Але я усвідомлю, що ця відзнака як власне і образ Шевченка, з яким мене асоціює глядач, накладає певні зобов’язання, встановлює планку, нижче якої не маю права опускатися. Саме тому доводиться відмовлятися від певних ролей». Всього Панчук зіграв Шевченка у трьох виставах. Втілювати образ Кобзаря на сцені він вкотре буде й сьогодні – у виставі «Всюди один» Національного академічного театру російської драми ім. Л. Українки. На що витрачатиме гроші ще не вирішив. «Частину точно віддам на церкву і на кімнату ігор для діточок у рідному селі», – розмірковує актор.

Грошовий еквівалент Шевченківської премії становить 240 тисяч гривень (на 20 тисяч менше, ніж минулого року). Як для людей творчих професій за нинішніх умов – сума доволі суттєва. Саме тому все частіше лунають пропозиції зменшити розмір премії. З другого боку, митці нині потребують цієї  фінансової підтримки. «Щоб заробити на життя і мати можливість працювати над своїми віршами і статтями, письменнику сьогодні доводиться займатися «халтурками» – брати переклади, редагування, – каже ЗМІ Кость Москалець. – На гонорари прожити неможливо – охоронець в магазині отримує більше, ніж я отримав за книжку «Сполохи»...»

Кожного року Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка зазнає критики з найрізноманітніших сторін. Йому закидають «геронтологічність», необ’єктивність, політичну заангажованість тощо. Водночас варто нагадати, що саме під керівництвом нинішнього голови Бориса Олійника Комітет присудив премію Василеві Шкляру. І це за часів президентства Януковича! А цього року, за словами Сергія Проскурні, розглядалася навіть кандидатура Сергія Жадана – задній хід нібито дав сам письменник. Нинішні лауреати також стали несподіванкою для багатьох – передусім тому, що це люди не надто розпещені увагою ЗМІ. «Як завжди було багато дискусій, протилежних оцінок – розповідає «Дню» голова Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка поет Борис Олійник. – Тим не менше, склад переможців цього року, на мою думку – справді високоякісний. Це люди, які працюють в мистецтві не один рік. Петро Панчук – достойний інтерпретатор Тараса Шевченка, який вміє глибоко читати його лише на перший погляд прості твори. Кость Москалець – блискучий письменник. Думаю, ми не помилилися. Перемогли ті, хто справді працював, а не говорив про себе. Non multa, sed multum (лат. «Справа не в кількості, а в якості»). Звичайно, результатом задоволені не всі, але упередженості і змови в рішеннях Комітету не шукайте, адже голосування – закриті».

КОМЕНТАРІ

«ВИБІР КОМІТЕТУ МЕНІ ЗАГАЛОМ ІМПОНУЄ. АЛЕ ПОЗА УВАГОЮ ЗАЛИШАЮТЬСЯ КОЛОСАЛЬНІ МАСИВИ ЦІКАВОГО САМОБУТНЬОГО МИСТЕЦТВА. ТОМУ…»

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік:

– В світі немає жодної мистецької премії, яка б не викликала дискусій. Адже велику роль тут відіграють смаки, а вони – суб’єктивні. Водночас я вважаю, що Шевченківська премія потребує серйозного реформування. Це стосується всіх етапів – від висунення до присудження. Свого часу я подавав відповідні пропозиції, але до них не прислухалися. Цьогорічний вибір Комітету мені загалом імпонує. Кость Москалець – беззаперечно достойна кандидатура. Теж саме Юрій Буряк – цікавий оригінальний нетрадиційний поет. Проблема в тому, що Україна – дуже велика країна з багатим культурним життям, й три-чотири лауреати щороку просто не можуть його представляти. На жаль, поза увагою членів Комітету залишаються колосальні масиви цікавого самобутнього мистецтва – вони просто не можуть за всім вслідкувати. Саме тому, на мою думку, впродовж року повинна працювати велика група експертів, які здійснюватимуть моніторинг культурного життя й потім формуватимуть на розгляд Шевченківського комітету свої оцінки, висновки та пропозиції. Це дозволить усунути суб’єктивність і «компанійщину».

«ПОТРЕБУЄ ТРАНСФОРМАЦІЇ Й КАНОН САМОГО ШЕВЧЕНКА»

Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер, продюсер:

– З Петром Панчуком я працював над образом Шевченка в Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Петро – актор і особистість кришталевої чесності й чистоти. Мені здається сьогоднішня його нагорода більше потрібна самій премії ім. Шевченка. Теж саме можна сказати про інших лауреатів. Це свідчить про те, що відзнака справді наближається до людей, наближається до культурних реалій – сходить «піна» т. зв. «офіційного» мистецтва, змінюється канон. Процес висунення цього року пройшов, на мою думку, доволі органічно. Потребує трансформації й канон самого Шевченка – не може, наприклад, бути такого, щоб людей не пускали до пам’ятника, поки свої квіти до нього покладуть перші особи держави. Президент має йти з людьми, а не окремо.

«ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ У КОНТЕКСТІ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ ЙШЛОСЯ НЕ ПРО КОНКУРЕНЦІЮ, НЕ ПРО «СТОЯННЯ В ЧЕРЗІ», А ПРО ВДЯЧНІСТЬ – ЗОКРЕМА, ЗА ДОБРІ КНИЖКИ»

Богдана МАТІЯШ, письменниця:

– Я вже давно дуже спокійно ставлюся до премії ім. Шевченка. Думаю, завжди буде хтось невдоволений, завжди хтось нарікатиме на необ’єктивність журі. Можливо, це трохи смішно і наївно, але мені здається, що, як і у випадку з іншими нагородами, тут є певний Божий промисел – перемагає той, хто має перемогти. Звичайно, хотілося б, щоб трохи помолодшали як самі номінанти, так і склад Комітету. Пам’ятаю, як колись Павло Загребельний пропонував висунути на Шевченківську премію Таню Малярчук за її першу книжку. Коли подібні прецедент справді стануть реальністю, це свідчитиме, що всі на рівних. Хотілося б, щоб у контексті Шевченківської премії йшлося не про конкуренцію, не про «стояння в черзі», а про вдячність – зокрема, за добрі книжки.

Інтерв’ю з цьогорічними лауреатами Національної премії України ім. Тараса Шевченка читайте в наступних випусках «Дня»