Дієва пам’ять

З цієї нагоди минулої суботи (в день його народження) спочатку на майдані імені Сергія Корольова пройшов мітинг-реквієм (згадували всіх загиблих на Майдані), після цього в залі міськради відбулося зібрання громадськості. Заходи організували за сприяння Житомирської міської ради, зокрема виконувача обов’язків міського голови Любові Цимбалюк, яка підтримала ініціативу групи колишніх соратників Якова Зайка, де головну роботу провів журналіст та громадський активіст Юрій Колокольцев. Безпосередньо в заходах брав участь заступник міського голови Олександр Бочковський, який на зібранні зауважив про необхідність гідного вшанування Зайка як народного депутата, Героя України, борця за демократію та незалежність нашої країни.

Звісно, були спогади і водночас оцінки — так часто відбувається, що масштаб особистості починають належно сприймати лише після її уходу з життя. Як лідер демократичного руху, Зайко, білорус за етнічним походженням, яскраво проявив себе наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття, коли у Житомирі йому із однодумцями вдалося розгорнути масовий народний рух проти компартійної номенклатури за вільні вибори. Ті події вже тоді часто називали «житомирською революцією» (автор писав про них у «Дні» за 16 липня 2009 року), з них постала некомуністична громадсько-політична організація «Громадянський фронт сприяння перебудові» (ГФСП). Головним натхненником та «мотором» тих процесів, наголосив на зібранні в міській раді один із співголів ГФСП, народний депутат України першого скликання Віталій Мельничук, був саме Яків Зайко. Проте останній постійно намагався не доводити протистояння з владою до силових зіткнень, і йому це вдавалося. У 1990-му лідери «житомирської революції» — Зайко, Мельничук, Олександр Сугоняко (з 1992 року він очолює Асоціацію українських банків) — стали народними депутатами тоді ще УРСР, де увійшли до опозиційної групи Народна рада. Яків Зайко брав участь у підготовці історичного Акту проголошення незалежності України, чим уже вніс своє ім’я в історію нашого державотворення. Після закінчення його каденції саме написання фундаментальних книжок з історії становлення українського парламентаризму стало головною справою його життя — книжки видані, і тепер ця історія надійно й об’єктивно зафіксована. Проте, зауважив на згаданому зібранні Сугоняко, Зайко свої устремління спрямовував не стільки в минуле — він більше думав про щасливе майбутнє України і багато для цього робив. Дійсно, небайдужий і гарячий за вдачею, був на всіх майданах, починаючи з голодування студентів у 1990 році («революція на граніті»), намагався допомогти своїм досвідом суспільної боротьби. І помер від серцевого нападу 18 лютого минулого року після відступу мітингувальників під натиском «Беркуту» з Інститутської. Як герой Небесної Сотні, удостоєний звання Героя України.

Тож цілком слушними вбачаються пропозиції ще одного колишнього «фронтівця», житомирського письменника, лауреата премії імені Івана Огієнка Григорія Цимбалюка (нині командира одного з підрозділів зв’язківців на лінії фронту АТО) щодо нагальної необхідності видання книжок, які Зайко готував до друку, та написання книги спогадів про нього. Крім того, представники громадськості вже звернулися до міської ради з пропозицією присвоїти ім’я Зайка Житомирській середній школі №8, де він вчився. На зібранні прозвучала також думка про необхідність увічнення його імені в назві однієї з вулиць міста.