На телебаченні – «Свобода слова»…

Мабуть, я нескоро би зібрався сісти за комп’ютер, щоб публічно поміркувати «на задану тему», якби не «Свобода слова» на ICTV від 20 квітня. Постійний ведучий цього популярного політичного ток-шоу Андрій Куликов і цього разу не зрадив своєї манери незмінно переходити на російську мову, коли перед мікрофоном якийсь нардеп чи чиновник, що демонстративно вдає, наче нездатен використовувати у спілкуванні з аудиторією державну мову.

Чому так? Одна справа – приватна особа. Тут справді варто перейти, і не лише з міркувань політкоректності – людина може, скажімо, відчувати якесь внутрішнє гальмо, що заважає вільно говорити українською. Не варто цю людину перевиховувати у студії чи знімати їй тут стрес. Зовсім інша справа – представник законодавчої чи виконавчої влади. Якщо він не володіє вільно українською, і на рівні сприйняття, і на рівні висловлення думок, то як же він ухвалює закони та виконує їх на рівні державної політики?

Але – «формат». Тобто, слід думати, вимоги власника чи топ-менеджменту каналу. Й високоінтелектуальний Куликов багато років демонстрував народу себе як Тарапуньку і Штепселя в одному флаконі, притьмом перескакуючи на російську, тільки-но якийсь Петро Симоненко чи Олександр Голуб починав демонструвати свою нехіть розмовляти у студії українською. Як на мене, то це зовсім не ввічливість чи політкоректність, це – запопадливість. Нехай і продиктована «згори», вона – хоче того Андрій Куликов чи ні, - демонструє неповноцінність, другорядність, нижчість української мови.

Утім, минуло вже півтора роки від початку Революція гідності. Й от 20 квітня у студії «Свободи слова» лідер (реальний чи номінальний – не тут місце це з’ясовувати) парламентської фракції «Опозиційного блоку» Вадим Рабинович. Який демонструє віртуозне володіння російською мовою як інструментом тотального забалакування всього на світі. А говориться-бо про дуже серйозні речі. Але… З пересмикуванням фактів, з викривленням суті.

І при тому асистує інтелектуал Куликов, вдаючи, що з Вадимом Рабиновичем – українським політиком і законодавцем! – ввічлива людина повинна розмовляти виключно російською мовою. Втім, яка різниця, хто конкретно, Рабинович, Шуфрич чи Новінський будуть у студії «Свободи слова»? З ними всіма розмова вестиметься російською. А вони так само «гнатимуть пургу». І зовсім не мовою Пушкіна – а, виходячи зі стилю та змісту, мовою Путіна.

Тим часом є речі, неприпустимі для відповідальної журналістики. Особливо за чинних обставин «гібридної війни» Росії проти України в ім’я торжества «русского мира», «истинно православной цивилизации» та «единого народа» (нагадаю: про те, що українці і росіяни – «єдиний народ», вкотре вже заявив Володимир Путін під час останньої «прямої лінії» на телебаченні). А якщо це так, то кордони між Україною і Росією – штучні, нав’язані, їх слід змести, щоб відновити єдність розірваного на шматки народного буття…

Одним із найважливіших маркерів такої єдності – з усіма політичними наслідками цього факту – в очах адептів «русского мира» є мова.

Не стану цитувати виступи російських лідерів та офіційні й напівофіційні документи, де стверджується, що «русский мир» - усюди, де присутня російська мова. І хоча зараз це поняття офіційними особами Росії вживається значно рідше, ніж раніше (очевидно, тому, що минулорічна «русская весна» виявилася тим, що засвідчило російську агресивність, отож ухвалене рішення не лякати зайвий раз Захід), але воно міцно вкоренилося у плоть і дух російського буття, у підсвідомість переважної маси росіян (тих 80 з гаком відсотків, що схвалюють політику Путіна). І тому для пересічного росіянина широка наявність російської мови в українському політичному, культурному й інформаційному просторах є свідченням того, що Україна була, є і повинна бути складовою «русского мира».

Тим більше, коли «хохли» при першому посвисті «мовного батога» негайно переходять на російську мову, йдеться про публічні виступи урядовців чи про ведучих телевізійних ток-шоу. Це – бальзам на душі російських адептів «русского мира» та їхніх місцевих агентів, що останнім часом повилазили з усіх шпарин і, схоже, готують щось на кшталт нової «русской весны».

У наші часи вслід за мовою йдуть танки, бо ж «русский мир», як уже було сказано, на думку його ідеологів і російського плебейства, існує всюди, де хтось розмовляє російською. Ясна річ, що це маячня, але хіба не маячня лежала в основі ідей Третього Рейху і Третього Інтернаціоналу? І хіба під час торішньої широкомасштабної зустрічі інтелектуалів України й Росії, що її організував у Києві якраз у квітні Михаїл Ходорковський, серед росіян (дуже ліберальних, між іншим, персонажів!) не фігурувала ідея – а давайте-но почнемо будувати «справжню», «демократичну», «істинну» Росію у Києві?

Ясна річ, що можуть (і повинні) бути спеціальні програми російською мовою для Донбасу і Криму, ясна річ, що наразі можуть (і повинні у цілому ряді випадків) дублюватися двома мовами сайти і газети. Бо постколоніальна реальність України вимагає цього. Ясна річ, є у нас і й етнічні росіяни, що зарекомендували себе українськими патріотами. Але не можна в жодному разі принижувати українську і вивищувати російську у таких ток-шоу, як «Свобода слова». І тим більше, не мають право на існування такі телешоу, де ведучі розмовляють російською, себто «городською», «цивілізованою» мовою, а пересічні учасники – українською, «сільською». Це, як на мене, – пряма допомога Путіну і штурмовикам «русского мира».