У Києві засяяли дві нові «Зірки Iталії»

Вечір пройшов за підтримки Посольства Італії й Італійського інституту культури і був приурочений до Дня Європи. Увертюри, арії, дуети, сцени і навіть повноцінні фінали опер, які у нас рідко або майже не виконуються, утримували глядачів у кріслах понад три години, що цілком відповідало духу Джоакіно Россіні (саме цей італійський автор колись написав шестигодинного «Вільгельма Телля»!).

Урочиста частина заходу включала вручення низки нагород: сопрано Ользі Нагорній присвоїли звання «Народної артистки України», а диригентові Миколі Дядюрі і сопрано Людмилі Монастирській вручили ордени «Зірки Італії». Далі ж розпочався справжній музкарнавал конкурентів-вокалістів, здатних конкурувати у швидкостях і темпах, створених легендарним Россіні. Витонченістю слухачів зустріла Увертюра до опери «Сорока-злодійка» у виконанні Симфонічного оркестру Національної опери. Хоча диригент Микола Дядюра дещо переборщив зі «штрихами» — різкі акценти наприкінці фраз ліричної теми виглядали надуманими. Зіграти по-своєму маестро вирішив і пасторальну тему всередині Увертюри до опери «Вільгельм Телль»( він узяв надто повільний темп, перетворивши соло англійського ріжка, що імітує звучання ріжка гірських пастухів, на колискову). Мабуть, це було зроблено для того, щоб блискуча фанфара, що переривала цей розділ, яка виконувалась трубами перед знаменитим галопом, різко пробуджувала слухачів подібно до того, як громовий акорд усього оркестру фортіссімо вторгається у повільну частину Симфонії №94 «Сюрприз» Йозефа Гайдна. Яскравий театральний ефект диригентові вдався, але з задумом композитора він, очевидно, мав мало спільного. В усьому іншому ж оркестр під керівництвом Миколи Дядюри звучав розмаїто, хоча більшість жестів маестро здавалися театрально надуманими — особливо обов’язкові помахи вгору з ефектним розворотом тулуба наприкінці буквально кожної композиції.

Першу частину програми поставили в акустично невигідні умови: позаду оркестру, що сидів на авансцені, помістили поміст на три сходинки. Картинка виграла, і простору для маневрів у вокалістів було достатньо, але голос при цьому глушився. Тому коли в Каватині Розіни з опери «Севільський цирульник» Ольга Нагорна вийшла співати перед оркестром, це додало її вокалу балів. За всіх компліментів, які можна адресувати цій вокалістці, Розіна — все-таки не її партія. По-перше, тут потрібне колоратурне сопрано (в оригіналі — колоратурне мецо-сопрано). По-друге, у Россіні це зовсім юна дівчина, трепетна і захоплена, а Нагорна грає більше схожу на зрілу досвідчену жінку з «Одруження Фігаро» Моцарта.

Дещо блідо виглядав і запрошений соліст вечора — італійський тенор Філіппо Адамі. Водночас за доволі скромних природних даних у його виконанні відчувалась блискуча виучка — те, чого нашим артистам, які здобули освіту далеко від батьківщини бельканто, часом бракувало.

Найвдалішими в концерті виглядали ансамблі й окремі сцени. Наприклад, фінал І дії опери «Італійка в Алжирі» блискуче виконали Ольга Фомічова, Дарина Князева, Дмитро Кузьмін, Марія Березовська, Дмитро Агеєв, Олександр Бойко й Ігор Мокренко. «Зубодробильна» скоромовка з яскравим комічним ефектом, прекрасно зіграна навіть в умовах статичного концерту, зірвала бурхливі овації залу. А найбільше запам’ятався фінал I дії опери «Подорож до Реймса», в якому просто неймовірно гарно виступили тенор Валентин Дітюк (кавалер Бельфіоре) і бас-баритон Андрій Маслаков (дон Профондо). Перший відзначився м’яким, глибоким тембром і приголомшливою рівністю по всьому діапазону — рівного йому тенора в програмі не було! Другий виконав кращий номер вечора — Арію дона Профондо «Medaglieincomparabili» (буквально — «Не втрачатимемо часу»), показавши себе не лише чудовим співаком, але й актором, що захоплює дух.

У цілому в концерті прозвучали фрагменти із семи опер Россіні — «Сорока-злодійка», «Синьйор Брускіно», «Італійка в Алжирі», «Попелюшка», «Севільський цирульник», «Вільгельм Телль», «Подорож до Реймса» — а також арія «Inflammatus et accensus» у виконанні оперної прими Людмили Монастирської. З них у репертуарі театру йдуть лише «Попелюшка» і «Севільський цирульник», тож цей концерт став справжнім святом для цінителів італійської опери.